У полоні Фонду

Маска щось кричав,але його крики заглушила тінь. Ця істота під два метри ростом вийшла зі стіни, і була вона цілком матеріальною. Навіть Марк, який знав про існування цих "друзів" сахнувся віт такого видовища.

— Не смій звізати у наші ігри, знайди собі іншу іграшку!  — Обриси тіні змінилися, стали більш людяними, з рук силуету звисало щось, схоже на ремені, а голова почала розпливатися, разом з тим Маскою пішла тріщина.

— Гей,  — переборовши свій страх, закричав Марк,  — а ти там ні про що не забув? Емі зараз десь у цьому клятому Фонді, якщо ти справді друг, допоможи їй.

—  Нам набридло, що з нею постійно хтось грає. Не цього разу, людино, ми заберемо її. Проте, ти можеш попрощатися, якщо гадаєш, що вона хоче бачити тебе після зради.

Не даючи йому нічого відповісти  — бо вони були не дуже говіркими  — тінь перетворилася на чорну хмару і знову злилася зі стіною, полетівши кудись вглиб коридору. Марк же й забув і про шантаж, і про ліквідаторів, що сновигали десь поруч. Він не міг кинути її у такий момент, тому побіг слідом, не звертаючи уваги на сородичів, які намагалися його зупинити.

— Ідіот.  — Гаркнув Залізний, сівши на підлогу.  — Я не збираюся бігти за ним і цією чорною штукою.

— І не треба, це його особисте.  — Показав 1048.

У цей час Вухастик спілкувався з Лікарем, який намагався допомогти Масці.

— Ти що усіх вмієш лікувати?

— Вперше у житті я не знаю, що робити.

— Ну, ти ж допоміг мені, тому я відпачу тим самим. Знаєш, іноді складні проблеми потребують простих рішень.

Вухастик забіг в одну з кімнат, а вибіг звідти зі скотчем. Він закліїв тріщину, заплатка почорніла, посякнута в'язкою рідиною, проте не згнила. Вона почала змінюватися і поступово набувати того самого кольору що і матеріал, з якого було зроблено 035.

— Начеб то має зажити. Усе просто!

"Заживе..."  — На Одержимому була нова емоція  — страх.  — "Якщо я знайду цю маленьку почвару та її дружків, ні, коли я їх знайду, вона пожаліє, що не вмерла тоді, під час операції".

— Ну то вперед, я вже бачив одного, який побіг за тінню.  — Залізний всміхнувся, дивлячись на ворога.

"І не сумнівайся, я наздогоню, та спочатку треба прибрати їхню магію."

      — По идее должно зажить. Все просто!

***

— Я покінчила з Картером, і що тепер? Будь ласка, скажіть щось я... Вже не маю сил щоб вибратися з цієї западні.

Вони оточили її: силуети, що супроводжували з самого дитинства. Неможливо було побачити емоцій у темряві, проте, можна було відчути їх. Хвилювання, радість, трохи батьківської суворості та жалю. Вона була занадто слабкою, щоб допомогти собі, а вони... Просто нічого не робили. Невже це було таке покарання, за те, що побігла рятувати друга?

— Емі, я тут, будь ласка, скажи, що з тобою?  — До кімнати вбігає маленький ведмедик, він залазить їй на коліна та обіймає. Дівчина не знає, що змусило його піти, лишивши її, але тепер розуміє без слів: він не зраджував, щось його змусило.

— Всі ці рани, голова розболілася... Я більше не можу, Марку, у мене немає сил, мені треба... Відпочити.

Обійнявши його, подруга заплющила очі.

— Ви що справді хочете залишити її у такому стані?!  — Ці істоти почали лякати 1048 D навіть більше, ніж кетори, ких він зустрів. Вони ж називали себе її друзями і навіть рятували кілька разів, проте ось їм щось набридло. Наче богу, який вже втомився від людства і вирішив просто втопити усіх до біса.

Та замість відповіді силуети показали картину на стіні: сюди біг, хитаючись, якийсь чоловік. Це був носій Одержимого. Марк не хотів, щоб ще й він сюди припрся, тому вибіг на зустріч кетору, не встиг навіть кількох метрів пробігти, як той схопив його за лапу та підняв у повітря.

"Ми ж домовлялися: ніяких втеч."

Іншою рукою він хотів схопити Марка за обличчя.

"Нумо, Емі, прокинься, йди звідси, благаю!"  — Промайнула думка, поки він намагався вирватися.

"Ти хочеш, щоб вона прокинулась?"  — S.C.P. зупинився і трохи задумався.  — "А це непогана ідея. Ці почвари постійно десь поруч із нею, тож хай вона змусить їх з'явитися, бо я перетворю тебе на гниль!"

Хвилина мовчання і Маска міцніше вхопив ведмедика, та раптом у кінці коридору з'явилася вона. На цей раз оповита темнит туманом, очі змінили колір з зелених на яскраво-жовті. Тут Марк згадав дещо, чого 035, який відволікся, побачити не встиг. Емі казала, що її спеціально штовхнули на межу смерті, аби Евегілато міг вселитися у знесилине тіло а потім відновити його, але тіні захистили дівчину і полагодили... як змогли. Та що як вони планували зробити щось схоже коли гра скінчиться і тепер... Просто тягнули її до себе.

"Все-ж таки прийшли. Ну то давайте трохи поговоримо, і я відпущу Марка. По-перше, ви маєте сказати , як так вийшло, що ваші атаки можуть поранити мене?"

— Вони тут ні до чого, ти відчув мої емоції з минулого і згадав про власний страх, він тебе і вдарив.  — Навіть голос у неї змінився. Марку стало кепсько, він не хотів, аби вона пішла до цих істот.

"У мене немає страху".

— Бути розламаним на частинки, ти боїшся гострих предметів, як ті інструменти, якими мені зламали череп, боїшся впасти з висоти і багато чого іншого. А ще тіні бачили твої власні думки  — як ці з Фонду можуть додуматися порізати тебе склом.

"Як так вийшло, що ці істоти допомагають тобі, нащо їм з тобою співпрацювати?"

—Їм було нудно, мені було самотньо, іноді речі просто трапляються. Я ж не питаю тебе, як ти обираєш своїїх носіїв.  — Силуети знову з'явилися поруч, оточили її як звірі, що готові були накинутися. "Вони хочуть витягти її душу з тіла" здогадався колишній піддослідний, який бачив багато надприродних істот за останні роки життя.

— Емі, вони не...  — Маска торкнувся вуха ведмедика і те митті відпало, розтанувши у чорній гнилій субстанції. Це було попередження: він не у тому положенні, щоб втручатися.

"Тож, це вони робили усе те, за що тебе сюди посадили.  Хотіли погратися і забрати тебе до себе, але я не подарую їм такої радості".

Увесь цей час він непомітно підходив до неї і тепер накинувся, та було вже надто пізно: силуети першими налетіли на дівчину і забрали її кудись, щоб завершити ритуал.

***

— Залізний, пішли, нам треба зупинити Маску!

— 1048, ти дурень. Не має сенсу його наздоганяти, треба робити як термінатор: чекати 035 там, куди він іде. Я маю у голові мапу, ми доберемося туди швидше, ніж він.

— Але ж він побіг за Марком, а той слідує за тінями.

— Тіні можуть і крізь стіни пройти, та не думаю, що такий шлях їм підійде.

— А куди це ви зібралися?  — Втрутився Вухастик.

— Я бачу якісь обриси це... Кімната для чистки пам'яті.  —  Сказав Плюшевий.

— От вже ці ведмеді, недосконалі, не мають ніяких програм. Я відведу вас туди, браття, а якщо що і знайду ціль.

— Ще раз повторюю, ти НЕ ТЕРМЕНАТОР!

— Заздриш мені, Вухастий.

— Помрій.

Плюшевий став між ними, зазвичай 1048 С не звертав увагу на творця, але зараз той штовхнув його на землю і Залізний згадав, що не він один мав силу значно більшу за його розміри.

— Годі! Ви такі самі, як ці тіні: усе сприймаєте як гру, проте зараз ми не граємося. Марк хоче врятувати свою подругу і, навідміну від нас, вони не мають часу. Залізний може і не термінатор, проте він може знайти найкоротший шлях, пішли, ми маємо втрутитися, поки ФОнд не здолав нас по одинці.

***

Вони готові зробити останній ривок, усі разом. Стільки років чекали, поки вона попросить, але цього не сталося. Ну, тепер Емі хоча б не заперечує  — не хоче лишатися у Фонді. Спочатку Червоний Бог, тепер от цей Марк  — навіть не сутність, а простий смертний, і ще оте створіння з давніх давен, яке тут кличуть 035. Годі! Більше ніхто не забере у них подругу, а краще було з самого початку не пускати нікого у гру.

Та раптом тіней відгоняє світло  — то електрика запрацювала, хоча дроти перегоріли. Їх тримає залізний ведмідь, у цей час інший, плюшевий, підбігає до їхньої подруги. Ну ось, ще один бажаючий усе зіпсувати.

Плюшевий будить Емі, що вже майже покинула цю реальність. Він щось говорить, але вона, звісно, не розуміє  — зараз не в тому стані, щоб читати літери у повітрі.

— Відійди, ти не вмієш працювати з людьми.  — Каже 049 і ведмедик слухається.

Полонянка Фонду відчуває різкий біль та потім світ стає трохи яснішим. Вона вже чує голоси друзів так близько... Залишився останній крок, і от її витягають з цього стану, у світ, де її тіло виснажене а довкола купа незрозумілих ходів.

— Не заважай.  — Каже вона, кидаючи лютий погляд.

— Я лише виконую свою роботу, до того ж, рани не серйозні. Треба зашити поріз на лобі і зробити ще один укол, після цього полегшає.

— Цього не може бути... Якщо тіні не можуть нічого зробити, і ти не зможеш.

 049 не слухає і, як і казав, просто виконує свою роботу. І справді, після другого уколу світ яснішає а голоси тіней стихають.

— Та вони ж не можуть помилятися. Це буквально частини самої Смерті, вони знають, коли хтось має померти.

— Вони хочуть, щоб так було, а от Марк ні. Цей ведмідь дуже хвилюється за тебе, зможеш ще протриматися задля нього?

— Мабуть.  — Здається дівчина.  — Зрештою, не хочу, щоб загинув ще один мій друг.

— Тоді забудь про смерть.

Від авторки: у каноні від доторку 049 вмирають, проте тут є один нюанс, який розкритий у другій книзі. Емі  — нащадок Зеленого Бога, давньої сутності, що протистояла Червоному.