У полоні Фонду

"У цьому лабіринті багато виходів, та я не можу вийти. Вони усюди і вони озброєні цією речовиною,яка блокує мої здібності. Їх забагато, аби я узяв під контроль усіх.

У черговому коридорі Маска зупинився і прислухався до думок довкола.

"Швидше б кінець зміни, не хочу пропустити футбол."

"Автомат з закусками має на собі сліди 035 бла-бла, та плювати, я їсти хочу!"

"Ха-ха, старий Дід, сидиш? Ну і сиди тут!"

Старого вже спіймали, і навіть його кімнату підготували, значить, скоро і до інших доберуться. Та раптом серед цсього цього балагану він почув ще одну думку, зовсім поруч.

"Оммм"  — нічого більше.

Той, хто зараз медитував, знаходився за дверима, які Маска легко зіпсував. Всередені було темно.

"Хто тут?"

Рівні і чіткі думки урвалися.

— Постіше спитати, кого тут немає, бо у цій кімнаті ховається всесвіт.

"Ти хіба не хочеш втекти з цієї в'язниці?"

— Втекти? Ні, ні, ні, у мене і так багато справ. А ти не хочеш попросити про допомогу?

"Я? Тебе про допомогу?!"

— Так, ти ж не можеш знайти дорогу на зовні.

"Знайду рано чи пізно і без тебе. Мені навіть можна не читати думки, все одно виберуся.

— А мені не потрібно, я вже знаю.

"Ще одне непотрібне створіння."

Він продовжив свої пошуки, залишивши незрозумілу кімнату позаду. У наступному коридорі він зустрів двох своїх знайомих: Залізний та Марк йшли вперед, стоячи спинами одне до одного.

— Я не кліпаю, не кліпаю, не кліпаю...  — Бурмотіння Залізного, однак, не відігнало статую, яка миттю опинилася поруч.

— Залізяка!  — Роздратовано крикнув Марк.

— Ну, око заклинило, що поробиш?

"Хто це в нас тут?"

— 035, нарешті когось знайшли!  — Зрадів клон 1048.

— НЕ КЛІПАЙ!

— Та не кліпаю, давай швидше.

— Зараз.

У Маски не було очей, так само як у Марка, тож він не брав участі у відволіканні 173. Тим часом колишній D вже намалював олівцем на стіні два кола і тепер вимальовував деталі.

— Гей, Ван Гог, довго ще?

— Зараз, ще зіниці та повіки. Готово!

Озирнувшись, Залізний заіскрився від подиву.

— Це схоже на очі сп'янілого ліквідатора.

— Він і на це купився.

І справді, статуя більше не рухалася.

"Ви закінчили?"

Залізний підкинув Марка і той натис на панель, зачинивши двері.

— Тепер так.

"Тоді допоможіть мені знайти 049 і визхід звідси."

— Почекай,  а де Емі?

"Спокійно, ведмедику, я залишив її у безпечному місці."

— Ти кинув її одну?!

"Так. Твоя подружка має дуже шкідливу звичку: вона любить влипати в усілякі неприємності, навіть коли хвора або поранена, тож хай посидить тихо і не приносить проблем.

— Може, тому я і хвилююся, що вона не буде сидіти тихо і кудись вляпається.

"Гаразд, відведу тебе до неї."

Проте, кімната спорожніла, дорече, дорогою вони тричі мало не наштовхнулися на ліквідаторів, точніше 035 їх чув і повертав у інший бік.

— Я ж казав, я так і знав...

"Замок відчиняється лише з біку коридору, куди вона поділася?!"

— Може, у ту діру під ліжком? Мої сканери показують, що вона спускається на один рівень вниз.

"Не хвилюйся, Марку, ми тільки що звідти. Там усього лише сидить дивакуватий любитель медитацій та бігає кілька небезпечних об'єктів."

— Скелет хіба небезпечний?  — Спитав Залізний, який колись бачив цього дивака.

— Ні він сам захотів там бути, а ще він якось знає долі людей і може нам допомогти.  — Відповів Марк.

— Або можемо полізти у ту діру.

— Я знаю Емі, Залізний, вона не буде там сидіти і нас чекати, може піти куди завгодно.

"1048 С, можеш перевірити, я піду з Марком, доведеться. Скоро усі ліквідатори сюди прибіжать, інших виходів не лишиться.

***

— Ти повернувся на дві секунди раніше, ніж я очікував.

"Так, час зараз на вагу золота, мені треба знайти вихід."

— І ти просиш мене про допомогу?

"Ні, я вимагаю, інакше ти згниєш!"

— Ми обидва згниємо, і обидва у камері, один від доторку, інший від часу.

"Гаразд. Не маю часу на суперечки. Я прошу допомогти мені."

— Та спочатку я поговорю з тим, хто прийшов сюди вперше. Ти все одно отримаєш те, за чим прийшов. Отже, Марк, що ти хочеш дізнатися?

— Хочу знати, де мені знайти Емі.

— А навіщо тобі її шукати? Ти не думав про те, що її можуть врятувати друзі?

— Якісь дивні ці "друзі", звідки вони взагалі узялися?

— Звідки? Справді гарне питання, я спробую на нього відповісти.

Скелет засяяв м'яким світлом, з храму, який він тримав, вийшли фігурки, та почали повторювати його оповідь.

— Тіні, що від Смерті народились,

У житті однієї дівчини з'явились,

З тих пір вони увесь час разом грали,

І тільки раз ті друзі збрехали.

Якось вночі у палаті сиділа,

Розум до купи зібрати несила,

Та раптом світло у коридорі,

З операційной тіло принесуть скоро...

Коли санітари нарешті пішли,

Вона зламала палати замки,

До дверей з обережністю підійшла,

Там її друг повільно вмирав.

Вона то, звісно, допомогти намагалась,

Та допомога її ця вбивала,

Він знав це і шкодити їй не хотів,

Тому відмовився  — ні й поготів.

І щоб бідолаха не вчинила чогось

(Бо вона вже не раз так робила і до того)

Тіні у пам'яті щось поміняли,

Душу сховали, історію дали,

Коли свого друга згдає вона,

Зустрінетесь ви ще один раз,

Та це буде потім, зараз не думай,

Залізний твій друг її вже рятує.

Розповідь закінчилася і фігури сховалися назад, Марк стояв у сціпенінні, а Скелет звернувся до Маски.

— Поверніться та заберіть їх, потім підете до ліфта, до того часу, як підніметеся на преший поверх, усе налагодиться.

"Ліфт зламано"  — Нагадав 035.

— А хто сказав, що ви на ньому поїдете? Забери ведмедя і дівчину, потім йдіть до ліфту, там самі усе зрозумієте.