У полоні Фонду

— Гей, Вухастику, чому малого не пустили на свято?

Вухастик знизав плечима, взагалі, йому було не до цього. Залізний трохи почекав, поки їх наздоженуть.

— Тому що він прийшов у дурнуватій масці!

"І чому ти гадаєш, що я до цього прислухаюся?" — Спитав той, кому цей жарт адресувався.

— Тому що йолоп.

"Це не звучить як аргумент."

— Це факт.

"Хочеш поговорити про факти, ну то давай. Твій улюблений фільм — Термінатор, проте події у ньому вигадані. Це просто сон якогось божевільного, навіть той робот — макет з фольги, він так само схожий на вбивцю людства як ти, мала іржава залізяка."

— Я тобі не вірю.

"Проте, це правда."

— Ну тоді я буду термінатором!

"Для початку спробуй знищити хоча б один загін ліквідаторів Фонду, а вже потім рівняйся на інших кеторів, недомірок."

— Я не чую, не чую тебе, взагалі, пішов геть з моєї голови!

Вухастику це набридло, бо він чув їхн сварку з усіх боків, та ще й після операції не відійшов. Він просто сів на підлогу та спробував закрити хоч якісь зі своїх вух. Краще не стало.

— Йому потрібен відпочинок. — Сказав 049, зупинивши Маску.

"Це ти винен, що ми затримуємося, Іржавий"

— Ні, ти, шмат пласмаси!

— Відпочити у тиші. — Додав Лікар, хоч це змусило їх заткнутися.

— А ти куди, 1048? — Плюшевий щось махнув лапою, що лише його сородичі могли зрозуміти. — Ну, давай швидше. Знову пішов шукати матеріалів нам на ремонт.

***

— Навіть не знаю, як мені тебе приготувати. Помсту подають холодною, проте мені так набридло сире м'ясо...

Вона не слухала міркувань Рептилії, просто продовжувала стискати серце Марка у руці і думати, як же вибратися з цієї западні.

— Мабуть, почну з голови. — Він пройшовся кігтями по лобі і бинти злетіли, знову сяйнула металева пластина, проте, варто віддати належне, трималася вона міцно.

— Почекай, я вже ситий, не хочу, щоб рештки твого тіла гнили, це несмачно. Мені треба поспати, ти зачекаєш? Можеш помолитися або спробувати втекти — ви такі смачні, коли налякані.

Перед тим, як заснути, він обмотав Емі хвостом, хоч під час сну хватка була не такою сильною. Дівчина спробувала вислизнути, напружила усе своє тіло, це призвело до нового спалаху болю і вона полетіла на стілець, до якого була прив'язана за руки та ноги.

— Почнемо з невеликої напруги, та коли втратить свідомість вимикай, Евегілато вона потрібна живою!

Нехай це був глюк без справжнього струму, тіло пам'ятало, воно почало сіпатися у судомах, і знову цей голос з минулого.

— Не прикидайся.

Вона сподівалася, що тіні припинять це, бо сама дуже погано контролювала галюцинації, та на цей раз силуети лишилися осторонь. Довелося зібрати усі свої сили, заспокоїти голову, отримавши черговий спалах болю, та нарешті розплющити очі. Вона лежала на підлозі, вирвавшись з лап Рептилії, проте його кігті залишили глибокі рани на шкірі.

Вона не могла нормально йти, ледь підвелася і поковиляла до єдиного виходу, усе ще стискаючи серце друга в руці. Голова знову пішла обертом, ще одна галюцинація. Емі мовчки спостерігає, нагадуючи собі, що це просто минуле, а ноги тим часом рухаються вперед — у неї немає часу на перепочинок.

***

Їй було одинадцять, і тоді окрім тіней з'явився ще один друг. Їхні ігри були нудними: він не міг перемістити її у інше місце, або розмовляти, не відкриваючи рота, і коли вони грали у дослідників то прикидалися, наче знайшли якесь невідоме чудовисько. А от тіні справді могли показати щось таке, а потім і врятувати від нього.

— Втім, з ним не так вже й погано. Принаймні він людина, як я.

— Тобто... з ким ти взагалі розмовляєш?

— З моїми друзями, он вони, у тумані.

Хлопчик їй не повірив, хотів було посміхнутися, та раптом туман перетворився на силуети, які випередили його, хихиочучи і вказуючи пальцем на цього чужинця.

Тоді вже йому стало не до сміху.

За тиждень він прийшов вже зі своїм другом і обидвоє почали кликати її відьмою. Вони довели дівчинку до сліз і тоді тіні заступилися — налетіли на хлопчаків і ті просто зникли. Більше їх ніхто не бачив.

Та раптом туманий ліс зник, перетворившись на обриси її камери. Тут сидів Марк — живий та неушкоджений. Він прийшов, знову, попри те що вона наважилася розповісти де була до зустрічі з Фондом, та навіть пошепки переповіла про зв'язок з тінями. Клас D знову приніс з собою уламок чашки, і він був готовий провести разом ще один день. Вчені нічого не питали про тіней, отже, не розпатякав.

— Ти все ж носиш талісман з собою, значить, ми друзі?

— Виходить, що так, а хіба це погано?

— Ну, знаєш, нічого доброго з моїми друзями не стається. Або вони мене кидають, або вмирають через мене. А я все ще намагаюся... Бути привітною із кимось.

— Це добре, значить, у тобі все ще лишилося щось людське. Тут, у Фонді, такого не цінують, проте для мене воно важливо. Минулого разу ти розповіла, як змогла втекти з В'язниці для Розуму. Твоя секретна зброя, так? А ось я теж дещо маю — цю саму людяність, вона допомогла мені пережити усі випробування.

Усе знову починає плисти. Один коридор, інший. Ось вони зі Штейном сидять на сходах універу, обговорюючи проект ААРОН, а це збирають речі, аби вирушити до того місця, куди скаже Картер, ось їх роблять пацієнтами В'язниці, а тоді запирають у палати...

Вони усі зрадять або загинуть, тож навіщо тобі дружити з кимось окрім нас?

— Я врятую Марка, і ми веберемося разом.

Він тебе кине, сама побачиш. А наша гра... вона триватиме вічно.

З цими словами її знову поглинає темрява.

***

— Ха-ха, я не можу, годі мене лоскотати!

Розплюшивши очі, дівчина побачила 1048, який намагався розбудити її своїми ламками. Вона швидко припинила сміятися і простягнула йому руку, яку все ще боялася розтискати. Ведмедик акуратно узяв зап'ясток, в очах Емі промайнула надія, і серце Марка впало на підлогу.

1048 вказав на годиник і почав витряхувати шматочки тканини з сумки. Емі розуміла, що у них мало часу і швидко дістала звідти ж ножиці. На те, аби вирізати деталі, їй знадобилося п'ять хвилин. Плюшевий почав усе зшивати, а дівчині жестом наказав не заважати. Вона сиділа поруч, серце відчувало, що Рептилія прокинулась. У цей раз він шидко її знайде, а рани не дозволять втекти далеко. Та не варто казати цього ведмежаті, він працює.

1048 не забув покласти серце, а на шию нового сородича прикріпив два уламки, не розуміючи, що воно таке, але відчуваючи, що щось важливе. Щоправда, ока у того не було, і тут втрутилася Емі — вона відірвала гудзик з власного комбінезону і пришила на місце правого ока червоними нитками.

***

"Цей металобрухт виводить мене з себе, піду до того, який мовчить. Ох, та Іржавий усе одно пішов слідом... А це що в нас таке? Ще жива людина, йому сподобається!

Помітивши її, 1048 С вдарив у голову, а треба було вирвати серце, йолоп. Як би там не було, вона і так вже поранена, тож довго не проживе. Та ось прокидається ще один ведмідь, такий самий як Плюшевий, і він вміє говорити, як таке можливо? Гаразд, припустімо, цей розмовляє, чому він напав на Залізного?

Цей новенький... Чорт забирай, та він усі коридори Зони знає! Я не можу втримати в голові стільки інформації."

— Ідіот, ти що коїш? Емі, отямся!

— О, то ти теж вмієш розмовляти, це ж чудово!

— Навіщо ти на неї напав?

— Люди, я їх знищую, а ти хіба ні?

— Якщо ти ще раз її торкнешся, я тебе зламаю. Емі, прокинься, благаю!

— Ну, можеш попросити Маску, він завжди приводить людей до тями.

— Справді? То хай так і зробить, чого він чекає?

"Я тобі не Фея Хрещена, аби за так дива робити. Та якщо це так важливо для тебе, можу покликати Лікаря."

— Ні, не треба. — Марк чув про те, що ставало з пацієнтами цього S.C.P., шкода, що про Маску йому не розповіли.

"Або я його покличу, тоді ця історія закінчиться дуже швидко, або ми йдемо до виходу, ти допомогаєш нам втекти, а її, можливо, з вірогідністю один до тисячі, не вб'ють,"

— Тоді йдіть без мене.

"Я б і радий, та крім тебе ніхто так швидко не зорієнтується".

— Куди всі поділися? Йому полегшало, можемо рушати. — Почувся голос з коридору.

"На цей раз я зроблю вийняток, Марку, дам тобі вибір.

— Емі, бережи себе. — Сказав він наостанок, і усі втрьох рушили на голос