Четверо схиблених та доленосні рішення

Мало-помалу все повернулось у нормальне русло.

Лорі відновилась після поранень та виснаження – частково відлежалась, частково відпилась вдновлюючими зіллями.

Марія теж прийшла до норми. Детальне обстеження теж виявило в неї пошкодження аури – але на мікрорівні, ледь помітні. Тому тріщини в кістках і не вдавалось просто так вилікувати. Ленмаріель провів вже відпрацьований ритуал відновлення – і після цього все вирішилось вже звичайним зціленням.

Лен знову засів за роботу. Він неабияк облизувався на трофейні артефакти, які вони з дворфом винесли з розгромленої бази Зоряних Плащів – їх можна було з користю кудись прилаштувати, а ретельно дослідивши – можливо, й повторити котрісь з них. Та все це могло почекати – на відміну від систем та іншого начиння для нового будинку.

Візит співвітчизників химеролога став тривожним дзвіночком, який однозначно дав зрозуміти – з Дикого Світу треба забиратися. Тепер з цим погодився навіть Горін, який раніше завжди виступав за варіант “набити усім пики, а кому не наб’ємо – наздогнати й все одно набити”.

Дворф, до речі, дістався до покладів міді у північних горах. Дракона, що становив небезпеку, більше не було, а у тамтешніх підземеллях – був маяк, на який можна було переміститись.

Спочатку вони з Ленамріелем ретельно обстежили ці підземелля – та там не виявилось нікого небезпечнішого за вже відомих їм кислотних слимаків. На яких Горіну в його обладунках в цілому було плювати.

Він все ще облизувався на джерело адаманту у туманній завісі – але поки всім було не до цього.

* * *

– Лен? – Марія обережно зазирнула до лабораторії.

– Заходь, мала, – ельф відірвався від креслень та розрахунків. – Що там в тебе?

– Ось, – дівчинка поклала на стіл кілька списаних листів. – Це нариси системи внутрішнього зв’язку. Схема динаміка, основа для накладання акустичного плетіння… От тільки як це все сконтактувати з Мозком – я вже не знаю.

– Дякую, – мигцем поглянувши на схеми, Ленмаріель склав їх в окремий стосик. – Інтеграція з Мозком – то вже мій клопіт. Як почуваєшся взагалі? Спина більше не турбує?

– Ні, – вона заперечливо мотнула головою. – Все гаразд. Дякую за зцілення. До речі, глянь, як тобі?

– Що? – ельф окинув її нерозуміючим поглядом. – Ти зачіску змінила? Гм, та ніби та сама…

– Та хай йому! – Марія тупнула ніжкою. – Нігті, Лен. На нігті поглянь.

– А! – до химеролога нарешті дійшло. – Такі самі візерунки, як в Лорі. Кумедно.

– Кумедно?

– О, Еру, – тяжко зітхнув ельф. – Вибач, не те. Дуже гарно, тобі личить. Вогник допомогла, чи ти сама?

– Та ну, де мені самій, – дівчинка відмахнулась. – Лорі мені, звісно, показала, що до чого, але на перший раз – все робила вона. Слухай, Лен… Цейво, одне питання… – вона опустила очі донизу, трішки збентежено колупаючи підлогу носком кросівка.

– Що? – Ленмаріель зацікавлено схилив голову набік.

– Позичиш накопичувач? Я маю на увазі живий, такий, з тих, що ти робиш.

– Накопичувачів немає, мала. Ті, що зараз підростають – для будинку. Тобі навіщо?

– Хотіла спробувати переробити байк під звичайне джерело мани. Треба буде пристрій, щоб конвертувати її в енергію, але в мене деякі ідеї вже є. А пастку з демоном я б могла віддати тобі – ти її точно захочеш дослідити.

– Впевнена, що тобі часу стане? – скептично запитав ельф. – Коротше, нема зайвого накопичувача. Будинок зараз в пріоритеті. Щось мені підказує, що варто поквапитись…

– Зрозуміло. Та мені не горить, я так спитала…

* * *

– Ну що, друзі, – натхненно промовив Ленмаріель, помішуючи вилкою грибне пюре. – Будинок практично готовий. Сьогодні я встановив усі основні артефакти, лишилось перенести туди Мозок – і можемо готуватись до переїзду. Гадаю, це варто відсвяткувати!

– Та що з вами святкувати, – скривився Горін. – Тут навіть випити нема з ким. От у нас були святкування! Пара діжок пива, копчений окорок, по мармизі…

– Та що ж в тебе все до мордобою зводиться? – непідробно здивувався ельф.

– Це не про мордобій, вухатий. Це коктейль такий. Зветься “По мармизі”. Готується так: чверть старої доброї дворфської самогонки, три чверті грибної настоянки, а для любителів м’якого смаку – можна додати зовсім трохи ягідного вина. Опісля стіл оживає і б’є тебе по… ну, ти зрозумів.

– Гранично зрозумів, – єхидно відповів Лен. – Лишається радіти, що необхідних інгредієнтів у нас немає.

– Чого ж немає? – не зрозумів дворф. – Ректифікатор в мене є, тож найголовніше маємо. Настоянку можна зробити з наших підземних грибів, ну а вино… можна й без вина обійтись. Хоча, думаю, темна могла б приготувати якийсь алхімічний замінник…

– Ще чого, – скривилась Лорі. – Немає мені більше чим зайнятись, як алкоголь тобі готувати. А те, що будинок готовий – це однозначно добра новина. Тепер лишилось визначитись зі світом… Лен, ти ж підготував якісь варіанти?

– Емм… – знітився ельф. – Я трохи забігався останнім часом…

– Мій світлячок! – глузливо і з непередаваною насолодою промовила ельфійка, встаючи з-за столу. Підійшла до нього, ніжно погладила по волоссю. – Такий зібраний! Такий уважний! Ніколи ні про що не забуває!

– Лорі, припини, – попросив Лен, червоніючи, мов маків цвіт.

– Гиии! – вишкірився Горін, і ельф на це одразу зреагував.

– А тобі – дуля з маком, а не допомога з отим твоїм адамантом.

– Вухатий, ти чого? – здивувався дворф. – Я ж пожартував!

– Ну а тепер я пожартую.

– Темна, скажи йому!

– Що? – здивувалась Лорі. – І не подумаю. Вчись сам відповідати за свої слова… гм… і за своє “гиии” також.

– Мала, ну хоч ти допоможи!

– Ні, – Марія демонстративно відвернулась, склавши руки на грудях. – І не подумаю.

– Ото ви злидні… Вухатий, я ж тобі допоміг з рунною вибухівкою!

– Це було для спільного блага, як би.

– Так і адамант – для спільного блага! Знаєш скільки з нього корисного можна зробити!

– Так, а ну стривайте, – Лорі жестом зупинила їх обох. – Яка ще рунна вибухівка і чого я про це дізнаюсь тільки зараз?

– Я знайшов точку виходу порталу, яким сюди прибули Зоряні Плащі, – пояснив ельф. – Ну, ми й залишили там… сюрпризик. Маленький такий. Тебе я тоді не хотів турбувати, бо ти ще не відновилась після поранення.

– Просто чудово, – саркастично промовила ельфійка. – Щось мені підказує, що там присутні ті самі старші руни, яких я досить однозначно просила уникати. Ви хоч не тут цим займались?

– Не тут, не переймайся, – добродушно всміхнувся Горін. – У нижній печері.

– А, тобто в тій печері, де новий будинок, і яка просто під нами, – сарказму в голосі темної значно побільшало. – Щоб в разі чого в повітря злетіло все. Тепер я точно не перейматимусь… Гаразд, зробимо вигляд, що цього не було – бо мене вже втомило всоте обговорювати одне й те саме. Повернімось до питання зі світом, в який ми вирушимо. Жоден з тих, де ми вже були, нам не підходить – гадаю, не варто пояснювати, чому. Якось ми вже спробували…

– Координати нового світу, де ти ще ні разу не був, в принципі, можна вирахувати, – замислився Лен. – Зрештою, перші мандрівники нові світи так і відкривали… Я міг би зайнятись перебором, але це займе силу-силенну часу. Гм… Стривайте-но. Марія, допоможеш?

– Я?! – непідробно здивувалась дівчинка. – Я у тих ваших міжсвітових переміщеннях ні бум-бум. Так, колись разок портал відкрила – але тоді я просто повторила твій ритуал.

– Зате в тебе є Мозок, – не погодився ельф. – Ну… точніше, в нас є Мозок. А в тебе – твоє обчислювальне середовище. Розташування світів у міжвимірному просторі один відносно одного вкладається у певні закономірності – а отже, це справедливо й стосовно їхніх координат. Я спробую вивести основні формули і пояснити тобі базові правила – тобі лишиться згодувати Мозку всі необхідні дані і правильно сформулювати задачу.

– Це я можу, – весело відповіла Марія. – Давай свої формули.

– Нуу, не так швидко, юна леді. Мені треба все впорядкувати і привести в необхідний вигляд… Завтра, гадаю, буде все готово.

– Так а що там з моїм адамантом? – нагадав про себе Горін.

Лен та Лорі перезирнулись.

– Він же не відчепиться? – спитав ельф.

– Ні, – темна посміхнулась краєчками губ.

– Гаразд, – Ленмаріель обернувся до дворфа. – Поки Марія опрацьовуватиме дані – я спробую тобі допомогти. Готуй голема, коли буде треба – я відкрию портал. Якщо все вдасться – потім, можливо, відкрию ще раз.

– Оце діло! – зрадів Горін. – Тоді я пішов готуватися.

– Ну, раз всі при справі, – зауважила Лорі, – піду і я чимось займусь… Наприклад, Туманчика погодую. І взагалі, він там, мабуть, вже скучив…

– Може й Комочка заодно погодуєш? – усміхнено запитала Марія.

– Ото вже ні, сонце. Твій кіт – ти й піклуйся про нього. Більше нікому нічого не треба? Горін, твого Жестянку часом не треба погодувати?

– Він Шестерня, – похмуро відповів дворф. – І ні, годувати його не треба. А якби й треба було – впорався б сам.