14. Сновиддя.
Високий статний чоловік провів уважним поглядом вершників, що від’їхали від корчми. Як тільки вони сховалися за поворотом – вийшов з тіні будинку, впевненим кроком перейшов вуличку, відкрив двері закладу і рушив прямо до шинквасу, де підраховував прибутки господар.
- Мій приятель, що тільки що від'їхав, забув дещо і попрохав мене забрати.
Корчмар підозріло глипнув на незнайомця. Перевів погляд з багатого білосніжного, гаптованого золотими нитками камзола вище - до рудої ніби вогняної борідки - поки не вперся в холодні сіро-зелені очі. Завмер. Насупився, ніби, щось пригадуючи. Та через мить його зіниці, ніби, заволокла ледь помітна паволока і лице розпливлося в люб’язній посмішці.
- Так, пане. Тільки не згадаю вашого друга…
- Той, високий чорнявий з сірими очима. Що супроводжував панну Сандарію.
- Так звичайно. – ніби вибачаючися, кивнув господар.
Він повернувся до служниці.
- Маришко, проведи пана до кімнати. Там де пан Шарам ночував.
Незнайомець неспішно піднявся сходами за дівчиною. Зупинилися біля дверей.
- Зараз, ясновельможний пане. Тільки ключ підберу. – занепокоєно перебирала в’язку служниця.
Незнайомець обдарував її легким усміхом. По спині дівчини пішли дрижаки – ніби був не теплий літній ранок, а зимний вечір.
Не чекаючи, легким порухом руки він відсторонив її та зробив крок вперед – замок клацнув. Зі стукотом впав на підлогу. Брязнув відсунувшись засув, хоч ніхто його й не торкнувся. Двері з глухим скрипом прочинилися, самі по собі, як поручень вікна від доброго вітру.
Рудобородий зайшов у кімнату, швидко і уважно все оглянув: ліжко, вікно, стіни. В одному місці біля дверей, він присів на коліно, вийняв невеликий стилет і щось обережно зішкріб з дошки в маленьку скляну фіалу, яка, незрозуміло як, опинилася в його руках.
Підвівся і, не кажучи ні слова, вийшов з кімнати. Проходячи повз, кинув погляд на дівчину - та заточилася і схопилася за стіну ніби їй стало зле. Спустився сходами та швидко не оглядаючи вийшов з корчми.
Маришка тримаючись за стіни, спустилася слідом.
- Дивний той пан, недобрий погляд в нього.. – пожалілася вона корчмареві.
- Який ще пан? – оглянувся на неї хазяїн.
- Той, якому ви мене просили кімнату Шарама показати.
Корчмар звів брови:
- Який пан? Яку кімнату? Ти про що?
Марішка почервоніла:
- Той, з рудою бородою. В білому камзолі. Що тільки, що вийшов.
Корчмар покосився на двері, потім ще раз підозріло на неї. На темні кола під її очима:
- Не було ніякого пана. – м’яко сказав він.
- То ти, мабуть, ще зі сну не вийшла. – помітивши, як дівчина сполотніла, він підійшов до неї і забрав зв’язку ключів з її тремтячих рук. – А мо вчорашнє вино, ще не вивітрилося. Йди полежи трохи. Орися тебе підмінить. Вийдеш пообіді.
Він похитав головою дивлячись, як дівчина на тремтячих ногах піднімається сходами і зітхнув.
Зараз б він віддав би повну жменю срібла за добрий нічний сон, якого він вже не мав останні зодва місяці.
А цієї ночі взагалі: прокидався кілька разів у поту: не знаючи чи ще він на цьому світі, чи вже на тому.
Жахний сон: ніби ходить він по своїй корчмі… Але то вже і не корчма зовсім, а гробовище старе… Де за столи правлять плити могильні за якими сидять кістяки та покійники. Блимають на нього порожніми очницями, скрегочуть зубами, і заливаючись нечестивим реготищем гукають:
- Пити хочемо!
І зляканий біжить він. Несе їм тацю. Аж глип: а в руках в нього - замість кухлів з пивом – черепи людські з яких кров червона плескає…
Він огидою струснув головою.
« Насниться ж таке. Краще вже - рудобороді в білих камзолах…»
Маришка зайшла і сіла в свою комірчину.
«Дійсно, потрібно поспати трохи». – вона прилягла.
Думки крутилися в голові неслухняним роєм.
« А дійсно ніякого пана не було». – їй стало раптом легше. - «Це ж треба, щоб таке наснило»
Вона посміхнулася. Спробувала згадати.
Нічого. Спогади розтікалися білим млявим туманом, розмиваючи постать.
«Це все вчорашнє вино. Казала вона Орисі, що і перекисло, і забагато. От і має клопіт. Нічого кілька годин сну – і буде все добре»
Вона потягнулася рукою до дерев’яної стулки вікна, щоб прикритися від яскравого вранішнього світла, і раптом завмерла, вражено дивлячись на передпліччя. На білій шкірі виднілися чорні відбитки пальців. Там, де уві сні торкався її незнайомець.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!