Lacrimosa.

А на кладовищі майоріли українські стяги.

Їх ставало все більше і більше...

Згадував як моя маленька сестра

питала мене «Іванку! А що означають ті кольори?»

А я казав «То, Марічко, є небо, а то є поля.»

Я озирнувся і побачив як на нас

покотилася лавина прапорів,

Лавина вінків, лавина крові, лавина хрестів.

Я топився в ній, намагався врятувати сестру,

та мою ногу зловили пазурі.

До болю відомі мені пазурі.

Його пазурі міцно вчепилися у мою ногу,

Його пазурі роздирали м’язи, ламали кістки,

Його пазурі рвали мене,

Рвали як і мою країну.

Я вирвався, я зміг.

Та більше не мав ноги.

Медсестри, халати.

Чай, солодкий чай з канапкою.

Розмови, розмови.

Як ти? Добре.

Коли випишуть? Скоро.

Що сталося? Стався дрон.

Кумедні жарти. Чорні жарти.

Дуже чорні жарти.

Але смішно, але смішно.

Нам було смішно.

Нам нічого не лишалося як сміятися.

Чути щось про мого?

Не чув нічого, може у полоні,

Може ще живий.

А надія є...

Ох, клята солодка надія.

Солодка мрія.

Солодка Марія.

Солодкі мрії Марії.

Гіркі правди-таємниці.

Таємниці у темниці.

Тортури.

Тортури.

Тортури.

Надія...

Людська воля.

Людська сила.

Тонюсінька як нитка надія.

Але є, але є.

Нема новин.

Є думка.

Огидна-огидна думка.

Страшна думка.

Є сумніви та думка.

Ох, клята думка.

Клята логічна думка.

Клята голова що думає.

Нащо ти думаєш?

Звідки усе знаєш?

Кімнати...

Пусті батьківські хати.

Ехо часів.

Присмак прожитого життя.

Присмак ностальгії.

Присмак щирої любові.

Запах. Запах затишку.

Присмак змін.

Присмак дитинства.

Фантомні голоси.

Фантомний сміх.

Фантоми людей.

Мамин фантом.

Мамо, моя мамо.

Як нам не вистачає мами.

Нема у сему світі розради.

Пустка.

Перекотиполе.

Переживигоре.

Жити! Жити! Жити!

Стати на стільчик.

Глубоко вдихнути.

Зятягти сильніше.

Солодка Марія.

Кіт пробудився.

Був якийсь гуркіт.

Немає вже думки.

І є я.

Я є у полі.

Цілий на 80 відсотків.

Уже не болить.

Уже байдуже.

Мене вже практично нема.

Теоретично надія жива.

Та довести теорію часу нема.

Я б хотів почуть її голос.

Вона така золота.

Де моя маленька сестра?

Я чув гуркіт лавини з хрестів і крови.

Металічний оркестр, аритмічний такт.

З неба мені простягали руку мовляв

«Іванку, ходи… ходи до нас!»

То є Марічка на небі, а у полі є я.

То є Марічка на небі, а у полі є я.

То є Марічка на небі, а у полі є я.