Відьма і Мисливець

Коридор корпусу пахнув пилом і старим деревом, зовсім не так, як школи Верхнього світу. Стіни проросли гілками, товстими, вкритими сухим мохом. Двері одного з класів різко відчинились. З них вилетів старий відьмак, притискаючи стос пергаментів до грудей.

— …не розрізняє Першу магічну війну з Великою. Три тижні. Три тижні я товчу одне й те саме.

Він бурмотів собі під ніс, не помічаючи нікого перед собою, і мало не наштовхнувся на Хільду.

— Пане Неро.

Він зупинився. Насуплені брови на мить розгубились.

— Хільдо, це ти.

Голос став м’якшим, хоч плечі ще не встигли розслабитись.

— Твій демон. Вгамуй його нарешті.

Поправив окуляри, які й так сиділи рівно.

— Гарного дня.

Відьмак пішов далі коридором, усе ще бурмочучи щось про тяжкий час для Віграну. Тільки хода стала трохи спокійнішою.

Хільда увійшла до класу. На одній з парт напівлежав Кай. Він підстрибнув і повалив пару стільців, коли побачив Хільду.

— Маленька! Я такий радий!

Він хотів підбігти, та зачепився за парту і полетів разом з нею до самого виходу. Вже під ногами відьми почулося:

— Ааааааай!

Хільда усміхнулася і, змахнувши з нього меблі магією, сіла поряд. Кай всміхався на все обличчя. Він протягнув до неї руки. Лежачи, притиснувся лицем в її живіт.

— Неро мені мізки виплавив. Постійно свариться.

— А при мені він щойно тебе хвалив.

— Справді? Та ти глузуєш з мене.

Хільда підняла його до свого обличчя, тримаючи за роги.

— Я сумувала.

Короткий поцілунок в носа підняв Кая на коліна. Він обійняв її і міцно стиснув.

— Я теж.

Кай обережно підвівся, піднімаючи її за собою.

— Чому я не можу ходити на завдання з тобою? Я ж змінився. Не думаю, що хтось з Корпорації мене знайде.

Хільда м’яко водила руками по його спині.

— Тобі треба ще трохи навчитися бути демоном.

Кай голосно застогнав.

— Тут нудно.

— А ти думаєш, те що я роблю, — весело?

— Ні. Просто з тобою усе буде веселіше.

Він засміявся, трохи відпустивши обійми. Відійшов, щоб поставити меблі на місця.

— Дай пару хвилин, і ми підемо додому разом.

Хільда сіла на один зі стільців.

— В мене є новини для тебе.

Кай з цікавістю сів навпроти.

— Давай з поганої, потім хорошу.

Відьма задумливо прикусила губу. Вона відвела погляд, підбираючи слова.

— Насправді я не можу зрозуміти, які вони.

Вона узяла його за руку.

— Ти скоро підеш в групу розвідки.

— Ого, та це круто. В мене є досвід, я точно зможу. Яка ж там друга новина?

Хільда трохи стисла його руку.

— Твій брат працює зараз в корпорації.

Вона відчула, як цього разу його пальці охололи. Він опустив голову, ховаючи погляд і вираз обличчя. Так вони сиділи, поки Кай не заговорив.

— Раніше я мав би зрадіти, що знайшов молодшого брата. Але зараз я так не думаю.

Кай потер обличчя долонею.

— Ти права, тут і справді чорт знає чи добра новина. Давай залишимо її на потім. Добре?

Він посміхнувся, та в очах усе ще була туга. Хільда ствердно кивнула. Вона потягнулася до своєї сумки і дістала металеву коробку.

— Тримай. Мати передала тобі.

Кай, обережно узявши, ледь відкрив її кігтями. З неї випало декілька цигарок.

— Це мило авжеж, але я якось не хочу курити. Можливо, це єдиний плюс мого перетворення.

Хільда підняла цигарки й вклала назад.

— Вони діють не так, як людські. Це для вирівнювання психічного стану.

Кай підняв одну, трохи понюхав. Його обличчя скривилося, наче від смороду.

— Ну давай будемо вважати, що я за здоровий спосіб життя.

Хільда підняла очі і раптом засміялася. Кай схрестив руки.

— Людський позитив усе ще живий в мені. Змирися.

Він теж розсміявся у відповідь. Останнім часом Хільда усе більше показувала свої емоції. Та сіра і постійно сумна відьма, яку він бачив раніше, усе рідше з’являлася. Він торкнувся її обличчя, водячи пальцем по щоці. Хільда трохи заспокоїлася.

— Мені усе в тобі подобається.