Відьма і Мисливець

За вікном магазину лив дощ. Хільда стояла за стійкою і за звичкою розкладала дрібні монети. Одну на одну, мов маленьку вежу.

— Хільдо, кинь корені з прилавку до сушки.

Вона прибрала чорне пасмо за вухо.

— Добре.

Зробила крок і почула дзвіночок над дверима. Від холодного повітря трави над стелею завертілися. Із сірої стіни дощу у магазин зайшов чорний силует. З-під великого каптура тягнувся цівок диму.

— Вибачте, у нас не можна курити.

Постать тихо цикнула. Каптур сповз, відкривши коротке біле волосся. Молодий хлопець недбало викинув сигарету у дощ і рушив між полицями, підтягуючи одну ногу. З мокрого одягу на підлогу спадали краплі.

За хвилину він поставив на касу дві пляшки знеболювального зілля і пачку сигарет. Хільда помітила пов'язку на його руці і підняла очі.

Він не посміхався. По обличчю деінде розбігалися старі дрібні шрами. Таких людей називали мисливцями.

— Ваша картка корпорації.

Хлопець видихнув.

— Нема.

— Вибачте, без картки я не можу продати зілля.

Хільда потягнулася до пляшок. Він мовчки поклав купюру і забрав сигарети. Накинувши каптур, пішов геть.

— Хільдо, ти переклала корені?

— Зараз.

Дощ лив два дні. Хільду вже нудило від порожнього магазину і безглуздих доручень менеджерки.

— Хільдо, порахуй, скільки баночок мазі залишилося.

— Добре.

Вона кинула фартух на прилавок і пішла до полиць. На четвертій банці почула дзвіночок і різкий запах тютюну й мокрого одягу.

Кроки пройшлися повільно за сусідні полиці. Хільда завмерла й почала вдивлятися крізь щілину між пляшками. Вона підвела очі і тінь відсахнулася.

— Що за…

Пляшки посипалися на підлогу. Хільда кинулась за ряд і майже налетіла на покупця. На неї дивився той самий мисливець. З його розірваного вуха стікала червона доріжка.

— Жінко, твої очі світяться. Я ледь не здох.

Він відхилив її руку і стримуючи стогін, підвівся. Недбало повернув пляшки на полицю.

— Вибачте

Хільда глянула на своє відображення в металевій полиці. Очі горіли занадто яскраво вибиваючись з картини світу. Стало ніяково.

Хлопець узяв кілька пачок трав'яної суміші й сірники. Вони мовчки повернулися до прилавку. Попри побитий вигляд, він несподівано усміхнувся і поклав перед нею плитку гіркого шоколаду.

— Ото гидотна погодка.

Хільда легко кивнула.

— Це все?

— Картки все ще нема.

Він дістав зім'яті купюри і одним пальцем посунув шоколад до неї.

— Подарунок.

Підморгнув і потягнувся до пакета. Хільда схопила його за руку.

Через теплу шкіру відчула пульс.

— Того разу я промовчала. Зараз не буду.

— І що ти зробиш, мала? — він без зусиль висмикнув зап'ясток.

— Будь ласка, не кради.

— Корпоративна пацючка мені каже про крадіжку? Дурня.

Він витягнув з кишені зілля і кинув на прилавок. Пляшка покотилася. Хільда ледь встигла спіймати. Коли підняла голову, мисливець уже був за дверима. Вона вдивлялася в його танучий силует.

За дві хвилини вона вже була на вулиці. Дощ одразу вдарив в обличчя. Вона старалася вдивлятися куди саме міг піти мисливець. Коли вийшла на головну вулицю, здалося що попереду чорний плащ. Хільда побігла прикриваючи лице від холодної води. Нога провалилася в темряву провулку раніше ніж вона встигла зупинитися. Сильні руки схопили її, майже вириваючи повітря з легень. Гаряче дихання торкнулося вуха.

— Переслідуєш?

Не кігті. Людські руки, які не давали дихати. Вона ледь відкрила рота.

— Зілля…Я принесла.

Руки відпустили. Хільда впала на асфальт, розідравши коліно. Поряд впав пакет з пляшками. Запах мисливця вибивався і дивно заспокоював. Він присів поруч.

— Пастка якась?

Мокре волосся відьми прилипло до чола, воду заливало в очі. Хільда виплюнула слова.

— Я не пацючка.

Сміх розрізав шум дощу. Мисливець підхопив її за плечі й поставив на ноги. Утиснув монети в її долоню. Взявши пакет нахилився до неї.

— Смішна ти.

Він затримав погляд. Коли Хільда підняла очі його вже не було поряд.

За день дощ закінчився. Сонце з подвійною силою випалювало калюжі. Місто перетворилося на парню. Покупців не побільшало. Хільда стояла за прилавком і крутила маленьку монетку між пальцями. Одну вона залишила собі.

— Хільдо, піди поміняй фільтр у кондиціонері.

— Добре.

Вона принесла драбину, поставила до стіни й почала відкручувати панель. Нудну роботу руки робили самі. Думки були деінде.

Ділінь.

Несподіваний звук у тиші смикнув драбину. Хільда вхопилася за стіну. Перше, що побачила внизу, біле волосся.

Мисливець глянув на прилавок, потім підняв очі на неї. Посмішка розійшлася по обличчю.

— Ось ти де.

Його очі пробігли по тілу.

— Бачу коліно не болить.

Хільда спустилася. Він узяв олії і пластикові стакани, підійшов до каси. Поки вона пробивала товар, почула шепіт:

— Мені стало краще. Дякую.

Підморгнув. Вона відчула, як щоки потеплішали.

— У вас є номер?

— Номер? — він посміхнувся.

— Це ти так залицяєшся, мала?

Хільда мовчки простягнула телефон. Він швидко щось набрав і, не чекаючи відповіді, пішов.

Вона провела його поглядом. Щойно двері зачинилися увімкнула екран.

На ньому було ім'я: Кай.