Відьма і Мисливець

Кай і Хільда зайшли до великого чорного ліфту. Питати, куди саме, Кай не наважився — йому хотілося якнайдалі піти від світу з однаковим кольором. Ліфт зупинився і чорні металеві решітки розгорнулися, відкриваючи світле приміщення. Вони зайшли до магазину солодощів. Розчарування читалося в усьому тілі Кая.

— А я все марив, що це побачення.

Хільда узяла його за руку і повела вперед.

— Будь чемним.

Довго чекати Сесіла не довелося. Він вистрибнув, намагаючись обійняти Хільду, але та швидко закрилася Каєм. Той криво промовив:

— Віт…таю, пане Сесіл.

Демон зупинився на півдороги. Грайливі іскри розчинилися в чорних очах.

— О, ти і цього узяла.

Хільда виглянула з-за його спини.

— Пане Сесіл, в мене доручення від мами. Потрібен лист від Корпорації.

Сесіл відійшов і сперся на прилавок.

— Так, був. Мені було нудно його читати.

Демон відвернувся і почав лазити по поличках, рухати банками і коробками. Кай прошепотів:

— В такому хаосі тільки довбень може відкрити крамницю солодощів.

Хільда встала біля Кая і смикнула його за рукав. Сесіл виглянув з-за прилавку, мружачи погляд.

— Солодощі рятують душі і пом’якшують життя.

Кай зрозумів, що той його почув, і сказав цього разу голосніше:

— А ще вбивають, якщо пережерти.

— А що не вбиває, юначе? Ти он теж вбивав.

Кай невдоволено цикнув. Демон виліз з-за прилавку і передав Хільді лист. Той був дуже старий, вицвілий. Вона обережно узяла його, розкриваючи.

— Мені потрібно декілька хвилин. Зачекайте, будь ласка.

Сесіл подав Хільді стілець.

— Може чаю, дитя?

Відьма махнула рукою, відмовившись. Кай засунув руки в кармани і оглянув магазин.

— Я досі не розумію: ти дітей отак виманюєш?

Сесіл сів на стілець, який самостійно підсунувся. Він розслаблено поклав ногу на ногу.

— Діти гарні створіння. Та більше мені подобаються їхні батьки, котрі вже гарно просякнуті гріхом і бажаннями.

Кай зрозумів, що його питання було зайвим. Він узяв інший стілець і сів навпроти, показуючи, що не боїться.

Хільда схилилася над листом, водячи пальцями із закляттям. Сесіл, мов лялька, завмер із посмішкою, дивлячись в очі Каю. У напівдемона вперше за весь час перетворення пробігла холодна хвиля по спині.

— Як тобі мати силу?

Сесіл не міняв ні обличчя, ні пози.

— Особливо після того, як був слабшим за комаху.

Кай не витримав.

— Краще було б померти. Нема нічого жахливішого, ніж відчувати чорну кров у собі.

Пластикова посмішка Сесіла повільно сповзла.

— Ти маєш сказати «дякую». За те, що моя цукерочка була поряд.

Кай знову здригнувся, але не відступив.

— Мене врятувала Хільда.

Сесіл подивився на відьму. Вона підняла голову і швидко вимовила:

— Але якби не магія на крові, ти був би нижчим демоном.

Вона відвернулась, щоб знову почати читати. Кай не зміг сховати сумний тон.

— То я міг втратити свідоме буття?!

Він торкнувся рогів, до яких майже звик. Неприємна думка прийшла до нього і він раптом спитав:

— Зачекай, що за магія на крові? Жертвоприношення якесь? Кров що людська?

Паніка починала кипіти в ньому. Сесіл повернув посмішку і нахилив голову.

— Ні, це мої особливі солодощі. — Він тикнув пальцем у свою щоку. — Бо в них моя кров.

Кай підскочив. Відчуття нудоти підтиснуло шлунок.

— Фууу.

Він висолопив язика, яким торкався соку цукерки. Коли він подивився на Хільду, згадав, як саме це вийшло. Він впав на коліна і завив, тримаючись за голову.

— Це якесь збочення. Бее.

Сесіл здригався від сміху. Він прикривав худорлявими пальцями рота. Ноги дріботіли по підлозі.

Двері магазину відкрилися. На вході стояла Вікторія. Хільда випрямилася і з посмішкою побігла зустріти її. Вікторія, викидаючи цигарку, оглянула виставу. Сесіл крутився на стільці, сміючись, як стара гієна. Кай же стояв на колінах, намагаючись видерти свого язика.

— Що тут відбувається?

Хільда смикнула плечима.

— Насправді це важко пояснити.