2.
— Слухаю?
Хільда натиснула відбій. Вперше за тиждень Кай відповів і вона злякалась. Кинула телефон у шухляду і закрила. Кілька покупців ліниво роздивлялись полиці.
Вона похитала головою, розім’яла шию. Глянула на шухляду. Думка подзвонити знову гупала в скронях, як барабан. Нестерпно.
День тягнувся. Коли сонце перестало витравлювати людей з вулиць, відьма не витримала. Схопила телефон і натиснула на його ім’я.
Гудок. Другий. Почула втомлений голос.
— Так?
— Це я.
— Мала? — голос став трохи жвавішим, але хрипкість нікуди не зникла.
— Хільда. З магазину. Я…
Щось вкололо в грудях. Чуття, яке не обманює.
— Мені треба віддати тобі ліки.
— Ок.
Він кинув трубку. За секунду прийшло смс з адресою. Хільда схопила пакет із тим, що він колись купував.
Вона залишила магазин відкритим.
Хільда стояла перед відчиненими дверима. Запах мисливця і сигарет. Пошарпані стіни, гола підлога. Далі диван і шафа. Він стояв біля дверей, притримуючись за стіну.
Бліде обличчя у світлі кволої лампочки. Вона стиснула пакет і ступила через поріг. Кай здивовано зробив крок назад.
— Ну добре, заходь.
Він потягнувся до пакета. Хільда дістала пляшку і відкривши вклала в його руку. Різкий запах болю вдарив у ніздрі. Щось темне в його тілі змішувалось у венах, знайоме. Мисливець проковтнув зілля.
— Скільки з мене?
Телефон в кишені Хільди різко задзвонив. Вона одразу взяла трубку і кинула погляд на Кая.
— Так?
— Чому ти покинула магазин?
— Мамо, я… пішла по справах.
Мисливець здивовано підняв брови. Питання залишилилось на його обличчі, але він промовчав. Повільно обернувшись пішов углиб кімнати.
— Хільдо, які справи важливіші за твою безпеку?
Мати видихнула.
— Що відбувається?
Хільда стиснула телефон.
— Я хочу декому допомогти.
— Він людина?
— Так.
В телефоні зашурхотіло. Звʼязок трохи порушився. За мить темрява ковтнула квартиру. Хільда кліпнула, та нічого не змінилося. Чорне тло поглинуло усе світло.
— Люба, — голос матері перебивало шипіння.
— Світло згасло?
— Так.
— Тримай...
— Що?
Голос віддалився:
— Тримай. Якщо відпустиш — він себе розірве.
Хільда вдихнула. Вона протягнула руку вперед і не відчула нічого. Зробила крок наосліп в густу темряву і схопила його.
Кай смикнувся.
— Ти що твориш?
Вона повалила його на диван, притислась всім тілом.
— Вибач… просто… будь ласка…
Він виривався. З силою штовхав її плечі.
Спочатку пролунала лайка. Потім слова почали зливатися, міняти тон, змінюватись у мови яких вона не знала.
— Ненавиджу відьом.
Вона здригнулась.
— Думаєш, тебе не покинуть знову?
Її руки стиснулись сильніше.
— Відпусти і тоді я розібʼю твою маленьку голову.
Вона сховала обличчя в його груди. Прошепотіла.
— Я буду поряд.
Кожне його слово різало. Щось хотіло поглинути Кая.
Час розтікся. Хвилини чи години вже не мало значення. Хільда тримала. Її руки тремтіли. Фіолетові стріли магії в її венах додавали сили.
Аж поки у вікні не з’явилась перша смуга світла.
Кай різко замовк.
Вона повільно підняла голову. Зустріла його розгублений погляд. Очі вдивлялись у неї.
Коли відьма ледь послабила руки, Кай відштовхнув її. Різко впав на підлогу і зігнувся. Важкий кашель рвав тишу.
Вона потягнулась до нього і зупинилась. Кай сам схопив її за кофту і різко притягнув. Губи були сухі й гарячі. Наче обпекли.
Вона заплющила очі. У голові стало порожньо й голосно водночас.
Він відпустив і насилу підвівся. Узяв цигарку і закурив. Вдихнув гіркий дим.
— Я думав що вже здох.
Кай ніби сміявся. Вона торкнулася пальцями губ.
— Темрява — він провів рукою по обличчю. — Я вперше її злякався.
Хільда опустила долоню на диван. Відчула пальцями мокру тканину. Повільно підняла на нього очі.
— Я чув тільки твій голос, — сказав він тихо.
Вона підійшла й обійняла його. Цього разу обережно.
Його рука, ще тремтячи, лягла їй на голову.
— Дякую… Хільдо.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!