Дім, у який хочеться повернутися

Двері номеру зачинились різко. Я сперлась спиною об двері, заплющивши очі.

Руки трохи тремтять, а серце б'ється так швидко, ніби я все ще там, все ще поруч з ним.

Я провела рукою по волоссю і пройшла в кімнату, бездумно поставивши квіти у вазу. Скинула підбори на підлогу і щойно сіла на край ліжка, як сльози потекли самі собою.

Я сьогодні - молодець. Виступ був ідеальним, навіть не дивлячись на те, що я себе погано почуваю від цих кошмарів. Від нього... Його руки, його голос, його " я боявся ". Можливо я й дурепа, сказала йому що пізно. Але я теж не іграшка, не песик який буде бігати за ним і скавчати.

- Юнгі, поговори зі мною...

- Юнгі, не мовчи.. -

Кривляла я саму себе.

Раптом почувся стук у двері. Спочатку я злякалась, а потім почула знайомі голоси.

- Привіт! - В один голос сказали хлопці.

Намджун і Чонгук зайшли в номер, не питавши дозволу, з купою пакетів.

- Ти не захотіла лишитися з нами на вечерю, тож вечеря прийшла до тебе, - сказав Гукі.

- Ми рятуємо ситуацію, усміхнувся Джун, ставлячи пакети на стіл, - і тебе.

- І твоє голодування, - додав Чонгук вже господарюючи по кухонній тумбі, - ти виглядаєш так, ніби от-от впадеш.

- Я в порядку, хлопці.

- Ні, - спокійно відповів Хьон, - але це нормально.

Ми разом дістали коробки з їжею і сіли за стіл. Запах їжі змусив шлунок зрадницьки нагадати про себе.

- Ось бачиш. То ж, бери палички, і щоб з'їла все, - наказним тоном сказав Гукі.

Кілька хвилин у номері було тихо, ми насолоджувались їжею, настрій почав поліпшуватись. Хлопці вкотре рятують мене.

- Ти сьогодні була неймовірною, - дивлячись на мене, зробив комплімент старший. - Не тільки як професіонал.

Я підняла погляд.

- А як?

- Як людина, яка тримається коли їй важко.

Щось всередині стиснулось.

- Ти такий уважний.

- Ми ж не сліпі, помічаємо, що відбувається. Розмова на вулиці пройшла не гладко?

- Він щось говорив вам?

- Ні. Просто знову замкнувся в кімнаті пиячити. Можливо нам з ним поговорити? - запитав стурбовано Джун.

- Ні, це не ваша війна.

- А якщо я не хочу дивитись на те, як вам обом боляче? - сказав Гукі.

- А якщо, він не хоче щоб його рятували? Якщо і я не хочу, щоб мене рятували.

Повисла напружена тиша.

Намджун спробував розрядити атмосферу.

- Ми тут, не щоб тебе рятувати. Ми тут, бо ти не байдужа нам.

Я опустила погляд, і в цей момент Намджун відкрився мені ще більше. Я здружилася тісніше лише з Гукі, Ві, Чіміном. Але Джун дійсно справжній лідер. Мов тато. Від його слів мені стало тепліше на душі.

- Дякую, - майже пошепки сказала я.

- В мене є ідея. - Чонгук ледь не підстрибнув. - Єво, у тебе вночі тепло в номері?

- Що? - я всміхнулась, він такий дивний.

- Влаштуємо ніч фільмів? Ми можемо накидати подушок на підлогу, попросимо в працівників готелю ковдри, і лишимось тут до ранку.

- Це було б чудовою ідеєю. Охорони з нами немає, а вийти з готелю в такий час буде важко, тут мешкає купа журналістів.

- Єво, не хвилюйся, нам з Джуном буде зручно вдвох на підлозі.

Я спочатку подумала, що це не краща ідея, адже я дуже втомилась і сьогодні погано себе почувала. Але, одразу згадала і свій нічний кошмар, я б не хотіла знову це переживати, то ж якщо буду не сама, мені буде легше.

- Звучить привабливо.

Очі Чонгука буквально загорілись.

- Все вирішено, я зараз організую найкращу ніч кіно в історії.

- Ти зараз звучиш, як людина яка вже це зробила, - хмикнув Намджун.

- Я універсальний, - гордо відповів Гукі.

- Саме тому ти не просто молодший, ти золотий Макне.

Я тихо засміялась, спостерігаючи за ними.

Через півгодини мій номер змінився до невпізнання.

Підлога вкрита подушками і ковдрами, світло приглушене, на столику ще лишались якісь смаколики.

- Ось, - задоволено оглянули свою роботу хлопці, і Джун додав, - здається тепер це найкраще місце в цьому готелі. Єво, фільм обираєш ти.

- Серйозно? - я підняла брову. - Ви впевнені, що готові до цього ризику?

- Після твоєї презентації, ми готові до всього, - пробурмотів Чонгук.

- О, тоді я вас не пожалію.

- Я вже боюсь, - засміявся Джун падаючи на підлогу.

Я обрала романтичну комедію. Фільм почався. Перші хвилини ми ще жартували та коментували, але поступово надходила затишна та м' яка тиша.

Я підтягнула ковдру ближче до себе, влаштовуючись зручніше і вперше за довгий час відчула, як очі почали заплющуваватись самі. Втома дала про себе знати і я навіть не зрозуміла як саме, але провалилась у теплий та безпечний сон.

D.

Ніч глуха та дратівлива. Я грюкнув дверима машини, ледь тримавшись на ногах. Алкоголь шумить у голові, але сьогодні він не притупляє, а лише посилює кожну мою думку, кожне "пізно" та кожен її погляд.

- Чорт! Цього разу я не втечу, не замовкну і не відступлю.

Я провів рукою по волоссю і хитаючись рішуче йду вперед.

Стук у двері різкий, нетерплячий, майже злий.

Тиша.

Ще один.

- Єва, відкрий.

Через двері пролунали кроки і замок клацнув. Двері повільно відчинились. Я підвів погляд і втратив мову.

Чонгук.

Волосся розпатлане, одяг розслаблений, ніби... ніби він тільки підвівся. Молодший сперся плечима об двері, не пускаючи мене вперед.

- Тихіше, - спокійно сказав він. - Вона спить.

Це слово вдарило мене боляче, ніби ляпас в обличчя.

- Спиш вже з нею?!

Чонгук нічого не відповів. І це стало його помилкою.

- Серйозно? Оце ти швидкий, - я гірко всміхнувся.

- Хьон, не починай.

- Я питаю. Ти з нею був?

Напруга різко зросла між нами. Чонгук опустив погляд, та стиснув кулаки.

- Ти зараз не в тому стані, щоб...

- Відповідай! - голос боляче та грубо прорізав коридор готелю.

Чонгук видихнув. Але не відступив.

- Ми були тут, - спокійно сказав він, - з Намджуном.

- Звісно, - хмикнув я. - Дуже зручно мабуть. Втрьох.

- Досить. - Голос Чонгука змінив тон.

- Ні, це ти досить, - я зробив крок вперед, - ти тільки й чекав, правда? Поки я оступлюсь?

- Я чекав поки ти перестанеш бути ідіотом, Хьон. І як бачиш, не дочекався.

Я штовхнув його і зробив крок вперед.

- Я піду і скажу їй зараз, що зрозумів що вона лише прикидалась, ніби я щось значу для неї. Хвой...

- Не смій, - він не дав договорити. - Ти дуже пожалкуєш.

- Замовкни. - Я штовхнув його цього разу ще сильніше. А тоді Чонгук розізлився, випхав мене на центр коридору і зачинив за собою двері.

- Юнгі, ти знущаєшся? Вона страждає через тебе, не їсть нормально, не спить і в тебе вистачає нахабності припертися сюди посеред ночі і турбувати її?! До того ж п'яний ! Вдень ти не маєш сміливості, доводиш її, а потім що!?

Він мене розізлив не на жарт.

- А ти? Чим ти краще? Користуєшся положенням та втішаєш бідну дівчинку? А, Чонгук?!

- Що ти верзеш?..

- А що? Втішаєш її постійно, бігаєш, спиш вже з нею. Я як ідіот, приїхав сюди п'яний, хоча обіцяв собі ніколи не сідати за кермо в такому стані, прийшов до неї.. - слова вилітали одне за одним. - А ви... Та пішли ви до біса. Одне одного варті. Вона прикидається ніби я щось значу для неї, а сама з тобою...

Тиша зависла в повітрі. Чонгук завмер на місці. Його погляд змінився.

- Повтори, - тихо сказав він.

Я гірко всміхнувся, вже зовсім не контролюючи себе.

- Що, правда очі ріже?

- Повтори, - ще тихіше.

Я зробив крок вперед та грубо вхопив його за комір і притиснув.

- Я сказав, що ви..

Різкий удар. Я навіть не одразу зрозумів, що сталося. Голова смикнулась вбік, а в роті з'явився металевий присмак. Кров.

Чонгук стояв переді мною, дихання важке, а руки стиснуті.

- Не смій, - прошипів він. - Не смій так говорити про неї.

Я повільно підняв погляд на нього, кров з губи полилась ще сильніше, а я засміявся. Тихо і зламано.

- О, захищаєш її?

Він не відповів. І це тільки підлило масла у вогонь.

- Значить правда. Ти вже поруч. Ти завжди поруч, коли я...

І я різко замовк. Бо сам почув. Сам зрозумів. Чонгук дивився розлючено мені прямо в очі.

- Так, Хьон, - cказав він тихо. - Я поруч. Коли ти її руйнуєш.

Це вдарило сильніше ніж його удар в обличчя.

- Я її не руйную.

- Ти навіть цього не помічаєш. І це найгірше.

І цього вистачило, для того щоб всередині мене все тріснуло.

- Я приїхав бо не міг більше. Я злякався, що остаточно втрачу її. А коли побачив тебе тут...

Я гірко всміхнувся.

- Виявилось, що вже пізно.

- Не пізно, - порушив тишу Чонгук.

Я різко підняв погляд.

- Ти просто знову все псуєш, Хьон.

Я повільно опустився на підлогу прямо в коридорі, спершись спиною об стіну.

- Я... Я не знаю як правильно, - хрипко сказав я. - Я лише знаю, що коли її немає поруч, я не можу дихати, ніби повітря не вистачає.

Чонгук довго стояв мовчки, дивившись на жалюгідного мене.

- Тоді чому, ти робиш усе для того, щоб вона пішла назавжди?

Я заплющив очі. І вперше за весь час, я не знайшов відповіді. Провівши рукою по обличчю, я відчув як щось гаряче котиться по щоці.

- Чорт! - я тихо засміявся. - Я навіть плакати нормально не вмію.

Чонгук відвернувся.

- Іди додому, Хьон. Завтра... Якщо ти не все ще зламаєш, у тебе буде шанс.

Я піднявся і поглянув на двері.

- Вона... - голос знову зламався. - Вона спить?

- Так.

- Добре.

Я розвернувся і пішов.

Коридор знову лишився за мною холодним і порожнім.

- Я сам... Я сам усе знищив.

Єва

Я не спала. Очі заплющені, дихання рівне. Але всередині все було напружене мов струна.

Я прокинулась рівно в той момент, коли почула голоси за дверима. Спочатку вони були приглушені, згодом голосніше. Серце розірвалось коли я почула Юнгі.

Я вже хотіла підвестись, вийти до них. Але застигла, бо почула...

- Спиш вже з нею.

Дихання збилось.

- Вона прикидається, ніби я щось значу, хвой..

І всередині все остаточно обірвалось. Я не дослухала. Просто не змогла. Заплющила очі сильніше, ніби це могло змінити слова, забрати їх назад. Але вони вже були, занадто чіткі, занадто болючі. Вони вбили мене остаточно.

Тиша повернулась. Але вже інша. Я відкрила очі. Намджун солодко спав на підлозі обіймаючи подушку. Чонгук напівсидячі, з опущеною головою. Я обережно підвелась, аби не розбудити їх і пішла до ванної кімнати. І тільки зараз зранку, поки ніхто не бачить, я ввімкнула воду і дала волю емоціям. Без ридань, без звуків, просто сльози...

- Прикидаюсь? - я гірко всміхнулась.

- Хвойда? - ще раз, гірко та зламано.

- Так от хто я для тебе, Юнгі?

Я обійняла себе руками, ніби це допоможе мені зібратись назад. Скласти, полагодити усе, але всередині вже пусто. Все. Це кінець. Тихий, немомітний, безповоротній.

Зараз хлопці прокинуться. Все буде майже як завжди. Розмови, погляди, кава. Але тільки я буду знати, що вже нічого не буде як раніше.

Я вийшла з ванної і номер вже не був таким тихим. Чонгук підвів голову першим, його погляд одразу знайшов мене.

- Ти рано встала, - тихо сказав він.

Я ледь всміхнулась, тією самою усмішкою.

- Багато роботи.

Намджун поворошився, розплющивши очі.

- Доброго ранку, як ти, Єво?

- Добре.

Хлопці нахмурились, ніби відчули, що я збрехала.

- Єво.. - почав Гукі.

- Я зроблю каву, - перебила я м'яко, не дивлячись на нього. І пішла до кухонної зони.

Я стояла і робила каву.

- Я чув, він приходив, - тихо сказав Намджун.

- Я знаю, - так само тихо відповіла я.

Настала важка тиша.

- Ти чула? - обережно запитав Гукі.

- Частково.

І цього слова вистачило. Намджун мовчав, Чонгук підійшов та обійняв мене.

- Що саме ти почула?

- Я всього лише хвойда яка прикидалася з ним... - сльози почали обпікати лице. Я більше не можу стримуватись.

- Він не це мав на увазі, - сказав Гукі.

- Мені більше не цікаво, що він мав на увазі.

Це прозвучало спокійно та без емоцій. Чонгук відсторонився і став попереду мене, взяв за руку і сказав:

- Єво, послухай...

- Ні, Гукі. Я достатньо довго слухала, достатньо чекала, а виявилось, що я просто зручна історія. Я ж вірила йому. Я чекала поки він сам скаже, а сказав лише купу гадощів. Я більше не буду ні виправдовувати його, ні чекати поки він знайде потрібні слова. Сьогодні ми поїдемо на фотосесію, і він дуже пошкодує про свої слова.

Я швидко зібралась. Сьогодні я доведу йому, що зі мною так не можна.

Хлопці залишилися у номері прийняти душ і привести себе до ладу.

Першим на вулицю вийшов Намджун.

- Єво..

Він приобійняв мене за плечі, мов старший брат.

- Я хотів сказати тобі... Ти сама сильна і смілива дівчина, яку я колись бачив. І хоч Юнгі і наш брат, я не дозволю щоб він так вчиняв по відношенню до тебе. Сьогодні після фотосесії я з ним поговорю, він має вибачитись. Знай, що якщо тобі потрібна буде моя допомога, я завжди прийду. Хоч я і мало тебе знаю, та ти мені ніби молодша сестра вже. Ми впораємось. Разом. Покажемо нашому дурню, хто тут рулить і наставимо його на вірний шлях.

Мені стало так тепло на душі.

- Дякую, тобі Джуне. Мені дуже приємно від твоєї підтримки. Не знаю як, та взагалі мені важко знайти з кимось спільну мову, а ви хлопці... Між нами ніби якийсь космічний зв'язок. За такий короткий час я знайшла в вас друзів, братів, захисників, мою опору... Дякую вам. І нехай моє відрядження скоро скінчиться, і я поїду звідси. Знай, я буду дуже - дуже сумувати за вами. Мені буде дуже тяжко без моїх любимих BTS, адже враження ніби я була з вами все своє життя.

Я стряхнула сльозу, яка виступила на щоку і посміхнулась.

Дорога до студії пройшла тихо. Аж надто. Я дивилась у вікно і думала лише про одне : зберігати контроль.

Студія зустріла шумом і роботою. І це було добре, адже тут не було місця для почуттів.

- Єва, за годину ми закінчуємо макіяжі і примірку та починаємо. Чонгук, Намджун, вас вже зачекались, - проговорила дівчина з команди.

Я зайшла в зону зйомки, швидко переглянула сет. Світло, кути, декор - все на місці, під контролем.

- Ми трохи змінили світлову схему, - пояснив фотограф.

- Ні, - я навіть не глянула на нього. - Поверніть як було. Мені потрібна жорсткіша тінь справа.

Він замовк.

- Добре.

Хлопці сиділи за макіяжем, і перешептувались.

- Вона сьогодні інша, - почула я від Джина.

- Ні, Єва просто закрилась, - відповів йому Гукі.

Двері відчинились і повітря змінилось. Я відчула гострий біль в області серця, ще до того як підняла погляд. Юнгі. Наші погляди зустрілись. І він завмер.

- Пане, ви спізнились. Ви з тих, хто думає, раз ви біас, то можете робити, усе що вам заманеться?

- Я...

- Не затримуйте команду, готуйтесь до зйомки. І, Міро... - я звернулась до візажистки, - приведіть його обличчя в порядок, виглядає побитим.

Я відвернулась, аби ніхто не побачив як тремтять мої руки. Ні сліз, ні очікування, лише біль і контроль.

- Ні, вона сьогодні дійсно не така. Поверніть мені мою добру та лагідну крихітку, - крикнув Чімін.

- Я думаю Юнгі, вкотре щось втнув, - додав Хосок. - Ви ж бачите яка вона з ним жорстка. Я навіть боюсь її.

Світло ввімкнули. Камера готова. Усі зайняли свої місця.

- Починаємо! - пролунало в студії.

Що ж, гра починається.

Фотограф звернувся до мене раптом.

- Єво, ти дуже розкішно виглядаєш, пропоную зробити декілька кадрів з хлопцями, а потім ми вже розпочнемо лише з ними. Твій стильний образ дуже вписується сюди.

Я посміхнулась і не заперечила. Це навіть допоможе мені з моєю грою.

Спина рівна, погляд впевнений, все як треба.

- Євочко, додай більше емоції, - сказав фотограф.

- Якої саме, Дзяо?

- Грайливої та легкої.

Я повільно перевела погляд на хлопця, відчувши як Юнгі стояв осторонь і спостерігав за мною не відриваючись. Я вдихнула і посміхнулась.

- Можливо трохи спокусливо? Так, підійде? - тихо кинула я вбік камери.

Клац.

Ще раз.

Я провела навмисно пальцями по волоссю. Погляд ніби випадково ковзнув по Юнгі і перейшов далі на Чонгука.

- Гукі, підійди на секунду, - покликала я легко.

Чонгук завмер.

- Єво...

- Ну ж бо, допоможеш своїй принцесі?

Він підійшов дуже обережно, ніби відчував що щось не так. Я зробила крок дуже близько до нього і рука лягла Чонгуку на плече.

Я прошепотіла йому на вухо:

- Підіграєш мені?

Він кивнув.

- Ось так? - кинула я фотографу.

- Так ! Між вами така пристасть, тримайте це далі ! Це шикарно !

Клац. Клац. Клац.

Я нахилилась ближче до Гукі. Майже до вуха.

- Розслабся, - прошепотіла я, але голосно, щоб усі почули.

- Єва, це занадто, - а потім голосніше додав, - ми ж просто працюємо, правда?

І знову погляд на Юнгі. Прямо і без жалю.

- Гукі, ти ж не проти? Ми прекрасно ладнали сьогодні вночі... Втрьох. - Я подивилась на Намджуна.

І цього вистачило. Юнгі ступив до мене.

- Досить. Припини.

Студія завмерла. Я повільно повернулась до нього.

- Що саме?

- Це... Цей цирк. Припини, - він кивнув на нас.

Я підняла брову.

- А що не так?

Він мовчить.

- Тобі ж мабуть подобається, - тихо додала я.

І тут.. Він зрозумів усе. По моїх очах, по тону, по поведінці.

- Ти чула... - розгублено та хрипко сказав він.

Я всміхнулась.

- Чула що? В мене була така яскрава ніч з двома найгарячишими чоловіками, що я була надто зайнята своїми почуттями і незабутнім стогіном.

Він відкрив рота. І навіть не тільки він.

- Що вона несе? Це правда? - охнув Техьон.

Я зробила крок ще ближче.

- Чи можливо я чула те, що я " пркидаюсь"?

Ще крок.

- Чи може інше слово?

Його обличчя змінилось. Важка тиша впала на нас. Ще крок ближче.

- Знаєте.. - тихо сказала йому в очі, - якщо вже грати якусь роль, то треба це робити добре, правда?

Він дивиться на мене.

- В мене ідеально виходить грати роль " повії " , пане Юнгі?

Кожне слово розсікає ножем по ранах, які ніяк не загоюються.

- Єво, не треба.. -шепотів він.

- Чому? - я ледь всміхнулась. - Вам же саме це в мені і здалось.

- Єва..

Я зробила останній крок. Потягнулась до його вуха і прошепотіла:

- Розслабся, - я знову перейшла на ти, і додала його тоном. - Я ж просто, відповідаю твоїм очікуванням.

І відійшла. Так ніби нічого і не сталось.

- Продовжуйте зйомку. Я скоро повернусь, - спокійно сказала я, так ніби не зруйнувала людину щойно перед собою.

Юнгі так і стояв на місці, погляд на мені. Але я більше не дивилась, і це добило його остаточно. Адже він зрозумів, не через слова, не через тишу, не через холод, а через відсутність усього.

- Я... - спробував він щось сказати.

- Я сказала, продовжуємо роботу.

І вийшла за двері.

Звук розрізав повітря. І тільки коли я зробила кілька кроків коридором, ноги підкосились. Я різко сперлась руками об стіну.

- Чорт. - Голос зірвався. Я заплющила очі, намагаючись втримати контроль.

- Ідеально зіграла, - прошепотіла кудись в пустоту. І тільки зараз сльози вирвались.

Я закрила рот долонею, щоб ніхто не почув. Не тут. Не зараз. І не так.

D.

У студії лишилась панувати тиша.

- Ти сказав це їй?

Я не відповів одразу. До мене підлетів Чімін.

- Ти сказав їй що вона.. ? - вже жорсткіше.

- Так. Але все було не так...

І цього вистачило. Намджун закрив очі на секунду.

- Тепер живи з цим. - Це був не крик. Це було гірше.

Я провів рукою по обличчю, хотів стерти усе що відбулось тільки що, що відбулось вночі. Але це не виправити.

- Я її зламав.

- Ні, - хрипко додав Чонгук. - Ти її не зламав. Вона просто перестала бути твоєю.

В очах з'явився не гнів, не ревнощі, не думки про алкоголь, а страх.

- Я... втратив її.

Ніхто не заперечив. Бо цього разу, це була остаточна правда.