12
Я прокинулась раніше ніж планувала. У номері як завжди витає тиша, і здавалось вона має бути легкою, після хорошого сну, але вона - важка. Така, що лежить на грудях і не дає вдихнути на повну.
Очі відкрились, і перше що я відчула, це не втома, а порожнеча. І тільки через кілька секунд - спогад...
Дощ, його голос, руки, поцілунок. Це усе було так реально. Серце забилося швидше, ніж треба для ранку.
- Не думай, Єво, - прошепотіла я сама собі. Але думки надто голосні.
Попереду чергова зустріч. Треба бути готовою, до того що я знову побачу його. Але сьогодні, я навіть не знаю чого очікувати.
Ніяких червоних губ, ніяких грубих акцентів у макіяжі, сьогодні лише зібране волосся, нюд, кілька аксесуарів і папери по роботі.
Зустріч із хлопцями проходила все у тій же студії.
Фото вже були виведені на екран, коли я зайшла. Хтось щось жартував, хтось коментував ракурси. Життя ніби повернулось в звичний ритм.
Я пройшла і сіла на своє місце.
- Всім привіт, вибачте за запізнення.
- О, зірка прокинулась, - одразу відреагував Хосок, піднявши на мене погляд.
- Зірка? - здивовано перепитала я.
- Вчора, ти показала справжнє кіно, - додав Ві.
Від спогадів мені закортіло провалитися крізь землю.
- Крихітко, тобі так пасує це вбрання, - озвався Чімін і додав, - радий тебе бачити. До того ж усміхнену.
- Єво, - все таки не витримав Техьон. - Що це взагалі вчора було?
Я підняла на нього погляд.
- Цирк, - тихо додав Чонгук, намагаючись усміхнутись, але в очах читалось занепокоєння, - і мені це не сподобалось.
Я проковтнула.
- Вибач, мій любимий принце, ми потім це обговоримо. Я дещо принесла тобі, щоб задобрити і вибачитись, - я подарувала йому усмішку і жестом показала сердечко з пальців.
- Я вже від твого жесту розтанув, сонце.
- Єво, - вже м'якше сказав Намджун, - можеш не робити вигляд, що все добре. Ми все розуміємо і підтримаємо тебе, як завжди.
Пауза. І я не втрималась.
- Він сказав речі.. які не мав казати, як ви вже це зрозуміли. Я намагалась його провчити, а в результаті зробила лише собі гірше. Але... все складно.
Я не хочу розповідати їм про дощ, про зізнання, про поцілунок. Це те, що має лишитись між нами і дощем. І можливо саме це і болить мені.
- Ти в порядку? - запитав Хосок.
Я підвела на нього погляд і кивнула. Збрехала. Я хотіла їм ще щось розповісти, але раптом ніби усвідомила...
Я обвела кімнату поглядом - щось не так. Занадто не так. Чімін, Ві, Гукі, Джин, Хосок, Джун. І все...
Серце різко стиснулось.
- А де Юнгі?
Тиша.
- Він так і не повернувся вчора. Ми телефонували і він сказав, що у нього дуже термінові справи, - відповів Джин.
І в цей момент, знову все обірвалось, ніби хтось різко вимкнув повітря. Я швидко підвела погляд:
- А, зрозуміло.
Але нічого не зрозуміло. Невже він просто знову зник? Вчора слова, а сьогодні - порожнеча?
- Дивлюсь, ви тут вже без мене дещо обрали, - посміхнулась я.
- Ні - ні, - одразу втрутився Техьон.- Найважливіше ми залишили. Де ти виглядаєш краще за всіх.
- Тобто всюди? - підморгнув мені Чімін.
Намджун коротко і тепло мені посміхнувся:
- Насправді, ми дуже чекали тебе.
На екрані змінювались фото.
- О, це моє улюблене! - Чімін ткнув у кадр. - Подивіться, як я тут виглядаю.
- Як людина, яка забула, що таке серйозне обличчя, - пожартував Гукі.
- Це стиль. - Обурився той.
Я тихо засміялася з них і вперше за ранок мені стало легше.
- А це... - я нахилилась ближче до екрану, - це дуже гарне.
На фото був Чонгук.
- Це не гарне, - одразу відрізав він.
- Це небезпечно гарно. - Я здивовано дивлюсь на нього.
- Ну все, почалось, - Техьон театрально закотив очі.
Чонгук перелистнув кадр і ткнув пальцем. На фото були ми з ним. Те саме фото.. Вдвох.
- Ось це, небезпечно гарне фото, а не те що ти показувала. Серйозно.. - додав він, - тут ти... інша.
Я на секунду затрималась на кадрі і кивнула. Так і є. Я там зовсім інша. Але мені подобається.
- Давайте далі.
Кадри змінювались швидко, сміх ставав все гучніше.
- Ні, це точно в архів ! - вигукнув Джин, коли на екрані з'явилось його скривлене обличчя.
-Ні, це на обкладинку! - дражнив його Хосок.
- Я тебе зараз викину з цього проекту. Ніхто не має бачити всесвітнього красунчика таким, - наголосив він.
Я засміялась:
- Так я вже заплуталась, хто з вас найкрасивіший.
- Я ! - всі шестеро викрикнули в один голос.
- Я навіть не сумнівалася.
Зустріч тривала ще якийсь час. Усі сперечались за кадри. Сміялись, обирали. Але час від часу я повертала свій погляд на одне порожнє місце. Його. Невже він дійсно збрехав вчора? Але ж... все здавалось таким щирим. Я повірила йому, що все зміниться. Повірила, що не пожалкую про наш вчорашній дощ.
Коли все скінчилось, я підвелась першою.
- Мені треба їхати.
- Ти точно окей? - запитав Джун.
- Так. Рада була бачити вас.
Намджун лише подивився на мене і через погляд дав зрозуміти, що він усе знає. Що поговорив з Юнгі вчора. Що виконав обіцянку. Він знає усе.. Але не скаже нікому.
Я обійнялася з кожним і попрощалась.
- Гукі, проведеш мене?
- Звичайно, принцесо.
Ми вийшли з студії. Двері тихо зачинились за спиною. У коридорі було прохолодно та спокійно. І від цього ніби ще гірше.
Чонгук ішов поруч, не поспішаючи. Як завжди - близько, надійно, тихо. Мій друг. Моя опора. Мій рятівник. Мій принц.
-Ти не окей, - нарешті сказав він.
Я ледь всміхнулась і подивилась на нього.
- Ти ніколи мені не віриш, коли я кажу, що все добре.
- Звичайно, що ні, - чесно відповів він.
Я тихо видихнула і відвела погляд.
- Ти занадто добре мене знаєш.
- Хтось же має, - ледь усміхнувся він.
Знову тиша, але ми йшли і насолоджувалися нею. І раптом, я заплющила очі і переді мною сплив зовсім інший момент.
Різкий звук.
Метал.
Крик.
І руки Чонгука.
- Гукі..
- Мм?
Я зупинилась.
- Дякую тобі.
Він нахмурився.
- За що?
Я ледь знизала плечима.
- За те, що ти є.
Він дивився на мене кілька секунд, ніби зчитував.
- Ти щось недоговорюєш, - тихо сказав він.
Я усміхнулась ширше.
- Можливо.
- Добре, але я з тебе це витягну.
- Спробуй.
- До речі... Я ж тобі обіцяла, - я зупинилась і почала ритись у сумці.
- М?
Я дістала маленьку коробочку. Потримала її в руках, довше ніж потрібно, ніби прощаючись.
- Це тобі.
- Мені? - він здивовано підняв брови.
- Відкрий.
Чонгук обережно взяв коробочку і розгорнув. Всередині лежить підвіска. Маленька гітара. Стара, але доглянута. З теплом. З історією.
-Єво...
Я тихо видихнула.
- Мені подарував її дідусь, коли я була ще малою. Він казав, що це для людини... яка буде зі мною поруч... по справжньому.
Я підняла на нього очі і щирі сльози навернулися самі собою.
- Я довго думала і не розуміла, хто для мене ця людина. В сестри така є, а хто ж ще є в моєму житті, достатньо близький?
Його пальці обережно торкнулись маленької гітари.
- Але тепер я знаю.. Тобі, -прошепотіла я.
Він різко підняв на мене погляд, і в його очах вперше з' явилось щось беззахисне.
- Ти впевнена?
- Ти ж мій рятівник. Мій принц, - посміхнулась я. - Послухай, я не знаю куди мене занесуть дороги з Юнгі, не знаю як обернеться доля. Але відрядження скоро закінчиться і я поїду. Але... - сльози не вщухали. - Але ти той, хто рятує мене, той хто підтримує, той хто розуміє коли я брешу, той хто годує мене, піклується, оберігає. Ти як брат... І я не хочу, аби наш зв'язок, наш спільний світ розірвався. То ж, коли я поїду, ця гітара буде нагадувати тобі, що десь там - далеко, є твоя принцеса, яка дуже любить тебе і готова також оберігати та рятувати тебе. Мого найкращого друга, який завжди поруч, який заслуговує мати цю підвіску, про яку говорив дідусь.
Він видихнув, ніби ці слова вдарили сильніше ніж будь-що інше. А потім зробив крок вперед і міцно обійняв мене.
- Дурненька, - прошепотів він. - За такі речі, дякують не подарунками.
Я усміхнулась у його плече.
- А я і не дякую.
Пауза.
- Я просто хочу, щоб у тебе було щось... від мене.
Гукі відсторонився, але і не відпустив повністю.
- Це тепер найцінніше, що у мене є.
- Ого, навіть не твоя зовнішність?
- Вона і так безцінна, - ми засміялись.
-Знаєш.. Я одразу це зрозумів, - знову порушив тишу між нами він.
- Що саме?
- Що ти для мене не просто людина, яку я врятував.
Його голос став відвертішим і нижчим.
- І не просто подруга.
Я завмерла.
- Коли я ніс тебе тоді на руках, я вперше так злякався за когось. Не як за знайому. Не як за когось випадкового. А як за свою.
Ці слова відгукнулись дуже глибоко.
- І найдивніше те, що мені навіть не потрібно було часу, звикнути до тебе. Ти просто з'явилась, і одразу стала своєю.
У мене перехопило подих.
- Як сестра, - тихо сказав Чонгук.
А далі м'яко додав:
- Я полюбив тебе, як рідну, Єво.
Сльози вже обпікають лице, але вони такі теплі і щирі.
- Тепер ти приречений,Гукі, - я всміхнулась йому в обличчя. - Бо я дуже проблемна сестра.
Він тихо засміявся і витер краплі сліз на моїй щоці.
- Нічого. Я як раз люблю складні випадки.
Я легко стукнуло його в плече.
- Сам ти випадок.
- Зате твій.
І знову за нашими словами і жартами, з' явились тепло та справжня надійність.
Гукі ще раз подивився на підвіску і стиснув її міцніше.
- Бережи її.
- Як тебе. - Одразу відповів він. І ці слова залишуться в моєму серці назавжди.
Ми ще трохи прогулялись. І наостанок прощаючись, я видала йому:
- Знаєш? - я вдумливо нахилила голову, - я б хотіла собі такого зятя.
- Що? - Гукі почав сміятися з піднятими бровами.
- В мене є молодша сестра Мія. Красива, весела, трохи божевільна. Як ти. Вона тобі ідеально підійде.
- Без мого дозволу?
- Звичайно. До того ж, видам тобі таємницю. Я нікому цього не говорила. Ви наш улюблений з сестрою гурт вже давно. І вгадай хто був нашим біасом? Звичайно Чон Чонгук.
Він тихо засміявся і похитав головою.
- Ти небезпечна, принцесо.
- Я знаю.
Ми посміялись і таксі приїхало.
- До зустрічі, мій найкращий друг.
- До зустрічі, моя найкраща сестричка.
Таксі рушило плавно.
Місто повзе за вікном, повільно, розмито - ніби хтось навмисно стер чіткість, лишивши тільки відчуття.
Я сперлась головою об холодне скло. Він не прийшов. Ця думка крутиться знову і знову. Навіть не написав, не подзвонив. Абсолютно нічого. Зник. Знову.
Я стиснула пальці на колінах. Перед очима сплив вчорашній вечір, його голос, що тремтів, його " я кохаю тебе ". І той поцілунок... Такий справжній, що його неможливо було б вигадати.
Я різко вдихнула. Він же не міг це зіграти. Тоді чому?..
Машина зупинилась. Я навіть не одразу зрозуміла, що ми вже на місці. Я автоматично розрахувалась і вийшла.
Готель зустрів мене звичною тишою. Я натиснула кнопку ліфта і чекала. Секунда. Дві. Вічність. Двері відчинились, я натиснула свій поверх і поїхала.
Дінь.
Двері відчинились.
Я зробила крок і завмерла на місці.
Світ ніби різко зупинився.
Коридор.
Мій поверх
І....
Ромашки. Вони просто всюди. Під ногами, вздовж стін - білі, ніжні пелюстки, що тягнуться від самого ліфту далі... і далі... прямо до мого номера.
Дихання зупинилось.
- Що...
Голос не слухається мене. Я помітила свічки - маленькі, теплі вогники. Вони стоять між квітами, м'яко освітлюючи шлях. Ніби дорогу до чогось... До когось...
Серце почало битися ще швидше. Крок. Ще один. Цього просто не може бути.. Руки тремтять, сльози повільно скочуються по щоках. Я йду повільно, адже боюсь, що це так швидко зникне. Боюсь що це сон. Що я прокинусь і буде порожньо...
Але ні. Квіти справжні. Світло - тепле, а цей шлях... він дійсно веде до мого номеру. Я зупинилась. На ручці дверей висить записка. Я тремтячими пальцями взяла її, розгорнула і прочитала.
" Ти казала, що я завжди зникаю.
Цього разу я просто хотів з'явитись правильно.
Я не вмію красиво говорити.
Учора ти це вже бачила.
Я роблю помилки.
Багато.
Але є речі, які я знаю точно... "
Кінець. Серце стиснулось. Сльози не спиняються. Чому вона не дописана?
Я притиснула записку до себе обіймаючи і з вуст здійнявся хрип. Він не покинув мене. Він поруч. Можливо він всередині чекає на мене?
Я поспіхом відкрила двері і навіть не одразу зрозуміла, що бачу...
Номер...
Повністю тоне у квітах.
Ромашки просто повсюди. На підлозі, на столі, на ліжку, на підвіконні. Великі кошики, менші, просто розсипані пелюстки - ніби Юнгі намагався заповнити ними кожен куточок, кожен сантиметр простору.
Повітря було просочене їх запахом - теплим, ніжним, болісно знайомим.
- Юнгі... - прошепотіла я.
- Ти тут?
Серце калатає так, ніби зараз вирветься. Тиша. Тут нікого. Лише квіти... І тільки зараз я відчула тонкий запах його парфуму. Він був тут. Щойно.
Я помітила ще одну записку, серед ромашок на ліжку.
Я йду до неї повільно, насолоджуючись цими прекрасними кошиками. Пальці знову затремтіли... Я розгорнула і продовжила читати.
" ... я знаю точно, що не маю права просити тебе залишитись.
Після всього , що я зробив.
Я знаю, що ти боялась, що я знову зникну.
І найгірше, що я сам довів тебе до цього страху.
Тому сьогодні я не прийшов.
Бо якщо б я стояв перед тобою зараз ...
Знову все зіпсував би.
Я не знаю як повернути твою довіру.
Але я знаю, що я більше ніколи не залишу тебе одну.
Тому тепер я завжди буду поруч.
Не там, де зручно мені.
А там, де потрібно тобі.
D. "
Я сиджу серед ромашок, стискаючи лист та не можу поворухнутись. Він був тут. У кожній деталі, у кожному рядку, у кожній ромашці..
Сльози не дали мені одразу помітити, що на столі лежав ще один папірець. Я підійшла і не повірила своїм очам, вкотре за ці лічені хвилини.
Коли настає порожня ніч
Я знову кличу тебе.
Так, я загубився... можна я прийду?
Я заблукав... можна я прийду?
Я просто хочу сказати " мені шкода "
Терпіти не можу себе такого.
Так, я загубився... можна я прийду?
Я заблукав... можна я прийду?
Крихітко, не роби так зі мною
Вже стільки часу минуло
Від того дня, як ми стали чужими.
Може, залишимо свої історії при собі?
Вибач.
Я трохи запізнився.
Ти ж була в порядку весь
Цей час, правда?
Ми починаємо все спочатку.
Тож більше ніколи, не залишай мене.
Текст пісні. Юнгі говорив, що складав щось для мене. Сльози вже не просто йдуть, вони душать мене.
Я опустилась на підлогу серед ромашкок, серед цих слів, серед цього... кохання, яке він нарешті перестав ховати.
-Ти... - голос зірвався, - ти ж казав... що не вмієш красиво говорити...
Я заплющила очі.
- Брехун...
Я провела пальцями по рядках, немов торкалась самого Юнгі. Він писав це.. для мене.
І тільки зараз стало по справжньому страшно. Не від того, що він втече. А від того, що він залишився.
Без втечі.
Без масок.
А з усім, що в нього є в серці.
Оглянувши номер в ромашках, я зрозуміла: Мін Юнгі, я кохаю тебе. І ти не чекаєш мого пробачення. Ти просто... вперше залишився.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!