2
У ніс ударив сильний запах застоялого повітря і вологи. Дерев'яну підлогу вкривав товстий шар пилюки. Бруд, що налипав на заґратовані віконні шибки, робив і без того слабке через негоду, що наростала, денне світло тьмяним.
— Я навіть щурячих слідів не бачу, — сказав Піт, гризучи ручку сонцезахисних окулярів.
— Щурячих, може, й нема, але глянь тут, — сказав Люк, присівши біля розламаного триногого столика.
Джон навів на Люка камеру, а тоді сфокусувався на доріжці слідів, яка й привернула його увагу.
— О-хо-хо! — потер долоні Піт.
Він відштовхнув Джона, схиляючись над слідами біля Люка.
— Привиди слідів не залишають, чи не так? — мовив блондин, підморгуючи в камеру.
Джон, зафіксувавши доріжку слідів, що нагадували босі чоловічі ноги сорокового розміру, спрямував об'єктив на Люка.
— Можливо, це сліди якогось безхатька, але... — стенув він плечима, — Піт правий, це точно не привиди.
Зі стелі в кутку звисала масивна штора павутиння, ув'язнивши в собі сотні мертвих мух. На підлозі валялися запилюжені уламки вази, що колись милувала око своєю витонченістю й приємною блакитною барвою.
— Схоже тут був вестибюль, — поділився здогадами Люк, вказавши на зогнилі й похилені дерев'яні лавки. — З того, що я читав, можу сказати, що саме в цьому місці семінаристам дозволяли бачитися з батьками.
— Та кому треба ця інформація? — Піт попрямував вперед проходом. — Пішли далі. Треба зняти якомога більше, поки не почалася злива й денне світло зовсім не зникло.
Люк переглянувся з Джоном, після чого обидва пішли слідом за хлопцем.
Джон простував вперед, з головою захопившись фільмуванням кожної деталі, а Люк — з чимраз більшим відчуттям неминучого лиха.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!