1.
Заснути в похоронному залі, а прокинутися під чужим нерухомим тілом - це був ще той квест.
Довкола осідав пил, уламки дошок і дрібне сміття, і все це було помережане яскравим сонцем. Білі пелюстки, чорні стрічки і краплини крові - чудова сюрреалістична картина. Поворохнутися їй було важко, голова гула церковним дзвоном, а 0чужий лікоть добряче здавив печінку. Правий бік болів просто нестерпно - перелом ребер чи тріщина? Можливо ще й ключиця постраждала. Просто прекрасно, одним похороном може сьогодні не закінчитись. Тіло поверх неї ставало все важчим, шум у вухах наростав, а після того, як на її щоку хляпнуло щось дуже підозріло схоже на соплю - на одне нерухоме тіло стало більше.
Прокинутися вдруге було не набагато приємніше. Хоч вже нічиї зайві сто кілограм не заважали дихати, але біль став ще гострішим. Є великий плюс перебувати у відключці - нічого не відчуваєш.
— Старий навіть з того світу хоче мені життя зіпсувати. — її голос захрип і довелось добряче прокашлятися. Це була однозначно погана ідея, про що болем повідомили забиті ребра. З її губ зірвався зойк. Ну можливо декілька слів. Можливо навіть не дуже цензурних.
— "Блядський Боже"? Це взагалі-то мали би бути мої слова. Це ж ти сьогодні помінялась зі мною чергуванням, щоб бути присутньою на похороні у церкві, чи не так? — Якщо на світі існує голос, який повідомить, що Судний день настав - це буде цей голос.
І їй довелося розплющити очі. Інакше власник цього голосу міг би запросто запхати їй сірники під повіки. Ну або покласти копійки поверх повік.
Приміщення приймального покою було зовсім таким, яким вона покинула його вранці. Лише зранку вона була по той бік ліжка пацієнта. А зараз на місці чергового лікаря шкірив зуби Олег. Наступного кавування треба запропонувати йому той зефір з лактулозою, і, можливо, полити зверху дуфалаком, чисто для краси.
— Що у мене з ребрами і головою? — Щоб присісти на ліжку і набрати достатньо повітря для питання їй знадобилися деякі зусилля. Десь такі приблизно, як дотягти п'ятилітрову пляшку з водою на п'ятий же поверх без ліфта. Здається, їй доведеться тиждень простирчати на лікарняному.
— З головою в тебе все погано, я постійно тобі про це говорю, правда? Якби там все було добре - ти мене би не відшила. — Він явно дуже задоволений собою і таким вдалим жартом. Олег не виглядає схвильованим, тож, напевно, з нею нічого критичного. Сьогодні на ньому пісочного кольору медичний костюм, ідеального відтінку до його волосся, і крокси кислотного жаб'ячого кольору. І у вусі сережка крокс?
— Повертаючись до наших баранів, на основі обстежень, які ми зробили, поки ти була без свідомості: забій сьомого, восьмого і дев'ятого ребра справа, тріщина десятого і одинадцятого. Забій ключиці і плечового суглоба. Струс мозку, підшкірна гематома лівої скроневої ділянки. Тріщини черепа не знайдено, субарахноїдальної гематоми не знайдено. — Олег передивляється її медкарту так уважно, ніби сумнівається в діагнозах. — Скажи на милість, яким чином можна було так травмуватись на похороні?
Він тяжко здихає і куйовдить рукою той безлад на голові, що він зве стильною зачіскою.
На це питання вона не мала відповіді. Тож просто важко зітхнувши, поволі сіла на ліжку, Олегу довелось їй допомогти.
— Знаєш, сивий колір волосся тобі не личить. — Він сунув їй в обличчя її ж пасмо довгого брудного від пилу волосся. — Моїм фаворитом був отой фіолетовий пів року тому.
Він все ще підсміхувався, коли медсестра покликала його до іншого пацієнта.
Залишившись на одинці зі собою за завіскою, відділена від інших пацієнтів, вона оглянула себе сама. Було боляче, навіть дуже. Доведеться тиждень харчуватись кетопрофеном і знову болітиме шлунок. Її костюм був порваний по шву на піджаку, один рукав тримався лише на чесному слові, штани зім’ялися повністю і, швидше за все, послужили чудовою ганчіркою для підлоги. По білій тканині розповзалися бурі плями чиєїсь крові. Хто в той момент був біля неї? Здається її кимось придавило після вибуху. Зараз вдавалося лише згадати як хтось кричить, вона падає, а далі - все.
Загалом, той ранок, коли вона збиралася на похорон до власного батька, який викреслив її зі свого життя декілька років тому, весь був на диво паршивий. Чи було їй сумно від прощання з батьком? О ні, вона була зла. Зла як пантера. Зла як сто чортів. Бо смерть списує все. І старий йолоп вже ніколи не визнає, щоб був неправий. Їй тепер доведеться жити з цим.
За щастя, що не довелося займатися організацією останнього прощання. Батьковий вірний помічник, і, швидше за все, спадкоємець, прекрасно потурбувався про все. Їй лиш довелось змінити надіслане чорне траурне плаття на білий костюм. Зрештою, білий в деяких культурах теж скорботний колір. І це зовсім не дитячий акт бунту проти останньої волі батька. Правда?
Від охайного пучка на голові залишився хіба спогад, і тепер довге волосся кольору вогню присипане пилом і штукатуркою лізло в обличчя. Одноденному манікюру теж прийшов кінець. Що ж. Це всеодно не вартувало зусиль, тож не вартує і жалю.
Їй смертельно захотілось додому, якщо так можна величати орендоване житло. Додому і спати, не прокидаючись, цілий місяць. Або можливо більш ніколи. Від нав'язливих думок пришвидшилось дихання, одразу перед очима виник спогад вибуху. Руки стали холодні вологі, прискорилось серцебиття. Здається, на підході панічна атака. Воно і не дивно. Сумнівно, що цій країні залишився хоч хтось, хто не зловити панічку від звуків війни. Хоч вона і закінчилась.
Що ж, панічну атаку довелося відкласти, бо завіску різким рухом, зовсім не турбуючись про навколишніх, розсунув владний пан у темному костюмі. На його посивілому волоссі пил виглядав набагато краще, ніж на її.
— Ну, люба, твій вибір одягу на сьогоднішній захід виявився вдалішим за мій. — Він добродушно посміхнувся і підійшов ближче. — Чорний не пасує до лікарні. Як ти? Є щось серйозне?
— Олександр Сергійович, я в нормі. Але мені потрібна інформація. — Вона зібралася встати з ліжка, і руки старшого чоловіка вчасно її підхопили. — Де, в біса, мої туфлі?
— Підозрюю, що залишились під уламками. Але ми швиденько це владнаємо, люба. Зараз пошлю когось з хлопців тобі за взуттям. І, на милість прошу, давай просто по-імені звати мене? Ми ж прогресивна країна, для чого ці старомодні звертання? — поки Олександр Сергійович допомагав їй звестися на ноги, один з його помічників хутко зник виконувати доручення, яке ще не було навіть прямо озвучене. Кмітливий хлопчина.
— Добренько. Будете тоді дядечком Сашком, раз ми прогресивні. Є речі, які мені треба знати до того, як я піду привести себе до ладу?
Але відповісти дядечко не встиг. Підійшла медсестра Ніна з набором препаратів для дівчини, тож поки вона була зайнята власним лікуванням, дядько їх покинув.
— Лікарю Ковальська, — почала Ніна, поки по черзі подавала дівчині то пігулки, то воду, — я допоможу вам закріпити бандаж на пошкоджені ребра і оброблю гематому. Після цього вас просили зайти у реєстратуру для оформлення виписки і оренди бандажу. А, і я принесла ваше змінне взуття з ординаторської. Душ для персоналу зараз вільний, якщо хочете - накладемо бандаж пізніше.
— Ніно, я ваша божниця до віку! — Ковальська схопила медсестру за руку.— Спочатку душ, а далі все решта. Дошкутильгаю сама. Якби мене хто питав - скажи, що повернусь за пів години.
Ординаторська була порожня, як і душ для персоналу. Знайшовся і змінний одяг - запасний медичний костюм. Теж не погано і, принаймні, зручно. Волосся їй довелось просто висушити та закрутити у вузол гумкою, знайденою у кишені костюма. Саме цю гумку вона шукала декілька днів? Боже, благослови роззяв!
З ординаторської найближче було до реєстратури, тож вона поспішила туди, щоб залагодити бюрократичні справи.
Дівчатка-реєстратори, як і завжди, виглядали, ніби пережили ядерну зиму. Але все одно давили з себе привітні посмішки.
— Доброго, Ліно! — Ковальська підійшла до вільної стійки. Медсестра за нею помітно розслабилась, впізнавши колегу. — Мене Ніна до вас відправила, я сьогодні за пацієнта свого ж відділення. Лікує мене Чернявський, здається він уже все оформив. Хочу оплатити і там ще оренда бандажу мала би бути вказана.
Говорити було важко і їй довелося спертись на стійку і трохи віддихатись.
— Лікарю Ковальська, в системі вже все оформлено і оплачено. Лікарняний лист теж сформований. Але, якщо бажаєте, то перегляну ще раз. — Пальчики Ліни спритно забігали клавіатурою, відсилаючи повторний запит. Вона хоч наймолодша з реєстраторів, проте дуже старанна. — Ні, все правильно. Оплачено декілька хвилин тому. Можу вам роздрукувати квитанцію?
— Так, будь ласка. Але роздрукуй мені ще одну, як для лікаря. Я одразу Олегу передам. — Звісно вона підозрювала, що оплатив рахунки дядечко, але перевірити не завадить, заодно можна буде і Олегу подякувати.
Поки друкувалися квитанції, вона ще встигла перекинутись кількома словами з іншими реєстраторами, відпустити декілька не зовсім цензурних жартів в короткий період без пацієнтів та попрощатися, пообіцявши довго не сидіти вдома.
Треба би було перевірити, чи Олег правильно записав її ім'я, вже бували прецеденти. Не те щоб Іраїда було дуже складним ім'ям, але постійно щось траплялось з тією нещасною "ї" в середині. Оце так підгадив батько з іменем.
На перший погляд з документами все було гаразд. І навіть "ї" на місці. Але її погляд зачепився за рядок "Сімейний стан". Там значилося дуже дивне. Неможливе. "Одружена".
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!