«Словник "Британця"» або «Назви пекло по імені»

Батьківська наука та нові обличчя

Третій день на полігоні зустрів взвод оманливим сонцем. Промені яскраво відбивалися від пожовклої хвої, але повітря було крижаним і сирим. Холодний вітер пробирався крізь коміри бушлатів, змушуючи пацанів щулитися і ховати потріскані руки в кишені.

Сьогодні розклад змінився. Замість риття окопів і тактичних перебіжок взвод зібрали на галявині, застеленій старими плащ-наметами. Це була парафія Діда — старшого інструктора з тактичної медицини, якого вони вже знали. Дід не мав звички кричати, не роздавав підсрачників і не змушував віджиматися за кожну помилку. Він дивився на них з глибоким, майже батьківським сумом, ніби бачив наскрізь кожного, і розумів, що не всі з цих хлопців повернуться додому.

Поки Дід розкладав на розкладній табуретці турнікети, бандажі та декомпресійні голки, Артур роздивлявся нових знайомих, з якими їх згуртували останні два дні.

Поруч сидів хлопець із позивним Сталлоне. Здоровезний, із широчезними плечима, він десять років відпрацював у ДСНС. Найбільшим приколом було те, що за ці десять років служби в пожежній частині якогось тихого райцентру він жодного разу не виїжджав на реальну пожежу. Всі виклики припадали на інші зміни, через що його прозвали найфартовішим чуваком у системі. Тепер Сталлоне щиро сподівався, що його феноменальна вдача перекочувала з ним і в ЗСУ.

З іншого боку щось гучно хрумкав Жора. Цей кремезний, веселий хлопець був круглим сиротою. Вихований вулицею і її суворими законами, Жора мав одну унікальну особливість — він завжди був голодним і постійно щось жував. Навіть зараз він методично знищував твердий, як бетон, армійський сухар. Жора генерував веселі ідеї зі швидкістю кулемета і мав такий запас оптимізму, якого вистачило б на всю роту. Взагалі, взвод виявився збіркою неймовірних талантів. Кожен був унікальним у своєму цивільному житті, але тут усім доводилося вчитися жити з нуля.

— Значить так, синки, — тихо, але так, що почули всі, почав Дід, піднімаючи чорний турнікет. — Забудьте все, що ви бачили в кіно. Рембо, який перев'язує рану банданою і йде стріляти з кулемета — це хуйня для школярів. У вас буде рівно тридцять секунд, щоб не стекти кров'ю і не здохнути в грязюці.

Алгоритм життя

Дід розповідав просто, розкладаючи складні медичні протоколи на зрозумілі армійські істини. Він показував, як накладати турнікет однією рукою, як тампонувати рану, щоб не знепритомніти від болю, і як правильно перевертати пораненого.

— Найголовніше правило турнікета, — Дід обвів поглядом притихлих бійців. — Ви крутите вороток не доти, поки вам здається, що вже туго. Ви крутите його доти, поки ваш побратим не закричить «ай, блядь!». А після цього... робите ще півтора оберти. Тільки так ви врятуєте йому життя. Жалість на полі бою вбиває швидше за кулю.

Артур сидів на холодному плащ-наметі, знявши рукавиці. Його задубілі пальці міцно тримали ручку. Він відкрив свій блокнот і методично занотовував алгоритм, який мав стати їхньою новою релігією.

Протокол M.A.R.C.H.

M (Massive Bleeding) / Масивна кровотеча: Головний вбивця. Шукай яскраву, пульсуючу кров. Турнікет максимально високо і туго. Крутити до крику «Ай, блядь!» + 1.5 оберти.

A (Airway) / Дихальні шляхи: Перевір, чи дихає. Закинути голову, висунути щелепу. Якщо тампонада кров'ю чи зубами — вичистити.

R (Respiration) / Дихання: Перевірка грудної клітки на дірки. Заклеїти оклюзійною наклейкою. Якщо немає — плівкою від сухпайка і армованим скотчем.

C (Circulation) / Циркуляція: Огляд на інші дрібні кровотечі. Тампонування ран бинтом із гемостатиком. Тиснути на рану 3 хвилини, наче від цього залежить доля всесвіту.

H (Hypothermia / Head injury) / Гіпотермія та травми голови: Втратив кров — змерзнеш і помреш навіть улітку. Термоковдра обов'язкова.

Дід змусив їх накладати турнікети одне одному сотні разів. Вони крутили їх на руках, на ногах, лежачи в болоті, із заплющеними очима. Синці на стегнах від перетискання ставали чорними, але ніхто не скиглив. З кожним обертом воротка вони розуміли: Дід не просто вчить їх медицині, він передає їм шанс на виживання.

Природний відбір

Дні після медицини злилися в один суцільний марафон болю, бруду і втоми. Навчання затягувало. Хтось ламався і намагався сховатися від інструкторів за наметами, симулюючи хвороби. Але ті, хто реально хотів вижити, стиснули зуби.

Минув тиждень. За цей час їхні руки вкрилися твердими мозолями, форма просякла стійким запахом диму та збройового мастила. Вони навчилися спати по п'ятнадцять хвилин, сидячи в траншеях, і їсти холодну кашу так, ніби це ресторанна страва. Ті, хто дійсно вчився, вже через два тижні перетворилися на єдиний організм. Вони розуміли одне одного з півпогляду, ділилися останнім ковтком води й автоматично прикривали спину сусіда.

Недільний ранок зустрів їх густою памороззю на траві. Взвод вишикували на плацу. Командир роти вийшов наперед із пом'ятим папірцем у руках. Його голос звучав сухо й по-діловому:

— Слухай наказ. Наступні бійці роблять крок із розгону: Кравченко...

Артур ступив уперед.

— ...Славік, Макс, Горинич, Жора, Сивий, Горбчик, Хан, Друїд Панаромікс...

Коли десяток хлопців опинилися перед строєм, ротний окинув їх поглядом.

— З речами на вихід. Готуєтесь до виїзду. У вас півгодини на збори.

Бетон і холодний попіл

Їхали відносно довго. Старий військовий КрАЗ кілька годин трусило по розбитих дорогах, поки під брезентом тенту хлопці мовчки гадали, куди їх везуть.

На зміну гнилим наметам полігону прийшли високі, посічені уламками бетонні стіни напівзруйнованого ангара. Це була вже не та тиха «учебка». Тут не було мобілізованих сержантів-«піджаків», які лякали статутом. Їх зустріли люди в потертій екіпіровці, з очима кольору холодного попелу — поглядом тих, хто бачив саму смерть і повернувся назад.

Один із них, тактичний інструктор на прізвисько Сірко, не кричав. Він говорив тихо, без емоцій, і від цього по спині бігли мурахи. Це було в сто разів страшніше за будь-які крики Морди.

— Дивіться на цей девайс, — Сірко підняв над головою понівечений, спалений FPV-дрон. — Якщо ви думаєте, що це просто жужжалка з камерою — ви вже трупи. Тут, у цій зоні, ви маєте стати пиздонюхами. Ви маєте відчувати запах «смаженого пиздецю» за п'ять кілометрів, поки ця хрінь ще тільки на старті. Ваше вухо має відрізняти вітер від пропелера, навіть коли ви спите

Артур сидів на холодному ящику з-під БК і просто вбирав очима нову реальність. Тепер, порівняно з цим місцем, їхній попередній табір зі статутними сержантами здавався тупо дитячим садком, пісочницею для наляканих хлопчиків. Тут починалося інше, жорстоке доросле життя.

Ангар нагадував печеру Аладдіна для мілітариста. На посічених уламками стінах висіли карти — але не ті знайомі зі школи топографічні квадрати, а специфічні, поцятковані незрозумілими секторами, висотами, векторами та червоними лініями тактичних зон. На довгих столах, збитих із грубих дощок, лежали «іграшки», які їм належало вивчити. Від розсипів блискучих патронів різних калібрів і чорних гранат до важких кулеметів, помпових рушниць і товстих оливкових тубусів «Джавелінів».

Пацани ходили між столами, мов на екскурсії в музеї смерті, заворожено й обережно торкаючись холодного металу. Інструктори пообіцяли: коли закінчиться теорія, їх випустять на справжній рубіж, і кожен зможе потримати це в руках та вдосталь постріляти з усього асортименту.

Сірко кинув обгорілий, понівечений пластик FPV-дрона на стіл. Пластик глухо брязнув, і цей звук змусив усіх миттєво замовкнути.

— Запам'ятайте правило номер один, — голос інструктора був тихим, але пробирав до кісток. — Своїх дронів не буває. Побачили пташку, почули дзижчання — падайте, ховайтесь і готуйтеся до гіршого. Поки ви не отримали підтвердження по рації, що це наш — це ворог, який прямо зараз обирає, з кого з вас зробити фарш.

Він пройшовся вздовж столу, поплескавши долонею по короткій помповій рушниці, а потім вказав на масивну трубу тактичного сіткомета.

— Оце — ваші найкращі друзі проти жужжалок. Дробовики, сітки, РЕБ. Але головна ваша зброя — це ваша уважність. Ви маєте відчувати запах смаженого за п'ять кілометрів, поки ця хрінь ще тільки заводиться на ворожих позиціях.

Артур слухав, і по його спині пробіг холодок. Він дістав свій затертий блокнот. Словник потребував негайного оновлення, адже тут, серед цих стін і цих людей, розмовляли зовсім іншою мовою.

Пиздонюх — фахівець із виявлення прихованої загрози. Вищий ступінь інтуїції, коли логіка ще мовчить, а потилиця вже крижаніє. Базова навичка для виживання під небом, повним дронів.

Їбозавр — справжній ветеран, який бачив трохи більше, ніж усе. Істота міфічної витривалості, що сприймає локальний армагедон як легкі кліматичні опади. На молодняк (тобто на нас) дивиться з філософським сумом і спокійним розумінням неминучості буття.

Славік, який стояв поруч, не відривав погляду від пускової установки ПТРК, важко дихаючи через ніс.

— Оце так екскурсія, Британець... — тихо, майже пошепки промовив він. — Здається, наші дитячі ігри остаточно закінчилися.

Артур мовчки кивнув, ховаючи блокнот під бронежилет. Бетонні стіни ангара дихали сирістю, але всередині з'являлася дивна, холодна ясність. Ілюзій більше не лишилося — попереду була тільки робота.