Щоденники Флекі.

Передмова Міріель

Флекі з'явився у нас випадково.

Якось він просто опинився поруч із Катариною, глянув на неї своїм серйозним тюленячим поглядом і, здається, одразу вирішив, що відтепер житиме з нами. Ми не встигли ані погодитися, ані заперечити. Утім, Флекі рідко вважає подібні формальності обов'язковими.

Згодом з'ясувалося, що наш білий тюлень уміє мандрувати між світами. Як саме він це робить, ми й досі не знаємо. Сам Флекі пояснює все доволі просто: якщо десь є риба, пригода або люди, які потребують його нагляду, значить, туди можна дістатися.

Ці записи він робив під час своїх мандрів. Я зібрала їх докупи, розташувала за порядком і виправила лише найтяжчі наслідки писання ластами.

Читачеві не варто дивуватися, якщо сьогодні Флекі опиниться в тихому селі, завтра - на космічному кораблі, а післязавтра вирішить долю цілого королівства.

Для нього це звичайне життя.

Для нас, зрештою, теж.

Запис перший

Як я побував у селі Катарини

День перший

До села Катарини я прибув уранці.

Як саме я туди потрапив, тоді я ще не дуже розумів. Навколо були поля, дерева й довга дорога, якою час від часу проїжджали вози. Вози голосно рипіли. Коні дивилися на мене з підозрою.

Я теж дивився на них із підозрою.

Раніше я не бачив таких великих сухопутних тварин. У них були довгі ноги, великі голови й геть незручна будова тіла. Плавати з такими ногами, мабуть, було важко.

Село виявилося невеликим. У ньому стояли дерев'яні хати, поміж якими ходили люди, кури й одна дуже поважна гуска. Гуска кілька разів пройшла повз мене й голосно щось сказала.

Її мови я не зрозумів, але з тону стало ясно: село вона вважала своїм.

Я вирішив поки з нею не сперечатися.

Люди теж мене помічали. Дехто зупинявся, дехто показував на мене пальцем, а одна жінка назвала мене великою білою рибою.

Це було неправильно.

Я не став її виправляти. День лише починався, а сил пояснювати очевидні речі вже не було.

Я рушив далі й незабаром почув воду.

За селом текла річка. Вона була не дуже широка, зате вода в ній була прохолодна й чиста. Я одразу вирішив, що це найкраще місце в усьому селі.

На березі сидів дивний дідусь.

На голові в нього був старий капелюх, у руках - довга палиця з мотузкою, а поруч стояв невеликий садок. У садку лежала риба.

Багато риби.

Я підповз ближче й сів поруч.

Дідусь подивився на мене.

Я подивився на дідуся.

Потім я подивився на рибу.

Дідусь теж подивився на рибу.

Деякий час нічого не відбувалося.

Я вирішив, що дідусь, можливо, не зрозумів натяку, і присунувся трохи ближче до садка.

Дідусь відсунув садок трохи далі від мене.

Я знову подивився на нього.

Він знову подивився на мене.

Потім ми обоє подивилися на рибу.

Риби мені не дали.

Стало трохи прикро.

Я просидів поруч іще якийсь час, бо вважав, що дідусь може схаменутися. Часом він витягав із води нову рибину й клав її до садка. Риби ставало дедалі більше, а моя частка чомусь не зростала.

Це було дивне господарське рішення.

Нарешті дідусь підвівся, взяв садок і пішов до села. Перед тим як піти, він іще раз подивився на мене.

Я теж подивився на нього.

Ми розійшлися не друзями.

Після цього я трохи поплавав у річці. Вода була приємна, течія - слабка, а на іншому березі ріс високий очерет. Я обстежив обидва береги й дійшов висновку, що річка придатна для проживання.

Лишалася тільки проблема з видачею риби.

Надвечір стало прохолодніше. Над селом поплив дим із коминів, а з хат запахло їжею.

Я повернувся додому.

На той час я вже називав його своїм домом, хоча прибув сюди лише вранці. Мені здавалося, це цілком розумно. Якщо місце тепле, у ньому живуть хороші люди й там дають рибу, довго розмірковувати немає потреби.

Міріель зустріла мене біля дверей.

Я одразу розповів їй про дідуся, річку й рибу, якої мені не дали. Міріель уважно вислухала, поплескала мене по голові й принесла рибу.

Це трохи виправило становище.

На якусь мить я навіть подумав, що, можливо, колись пробачу дідусеві.

Але остаточне рішення відклав.

Після вечері я вмостився у великій діжці з чистою водою, яку люб'язно поставили просто в хаті. Вода була прохолодна, діжка - зручна, а довкола панували тиша й тепло.

Перший день у селі Катарини добігав кінця.

Я побачив чимало нового: коней, вози, гуску й дідуся, який мав рибу, але не вмів нею правильно розпоряджатися.

Село мені сподобалося.

Річка теж сподобалася.

Дім сподобався найбільше.

Дідусь поки не сподобався.

Перед сном я вирішив, що завтра продовжу дослідження. Мені ще належало з'ясувати, де місцеві жителі ховали решту риби й чому гуска вважала себе головною в селі.

Це були важливі питання.

Я заплющив очі й заснув у своїй діжці.

Так скінчилася моя перша пригода в селі Катарини.

Підсумки дня були такі:

Село знайдено.

Річку знайдено.

Дім знайдено.

Рибу знайдено.

Рибу отримано, але не від дідуся.

Роботу слід було продовжити.