Щоденники Флекі.

День другий

Уранці я прокинувся у своїй діжці.

Якийсь час я лежав у воді й думав про вчорашній день. Село й далі здавалося гарним місцем. У мене вже були дім, власна діжка й Міріель, яка розуміла, коли тюленеві потрібна риба.

Я вирішив, що сьогодні все буде ще краще.

Після сніданку Міріель вийшла на подвір'я. Катарина теж поралась із якимись сільськими справами, тож на деякий час дім опинився в моєму розпорядженні.

Я вирішив провести огляд.

Спершу я перевірив стіл. На столі лежав хліб. Хліб мене не зацікавив.

Потім я перевірив лаву. Під лавою нічого не було.

Тоді я підійшов до великого глиняного горщика, що стояв біля стіни.

З горщика добре пахло.

Я зазирнув усередину.

Там були вершки.

Раніше я не куштував вершків, але одразу зрозумів, що вони заслуговують на докладне вивчення. Я поклав передні ласти на край горщика й потягнувся всередину.

Горщик виявився вищим, ніж здавався.

Я потягнувся сильніше.

Деякий час усе йшло за планом.

Потім горщик нахилився.

Я спробував утримати його ластами, але ласти погано пристосовані для втримування глиняних горщиків. Горщик упав набік, а вершки вилилися на підлогу.

Частина вершків потрапила на мене.

Я став білим тюленем, укритим білими вершками.

Спершу я подумав, що нічого страшного не сталося. Вершки й далі були поруч, просто тепер займали значно більше місця.

Це навіть можна було вважати поліпшенням доступу.

Я їх скуштував.

Вони виявилися дуже смачними.

Тож я почав їсти вершки просто з підлоги. Потім трохи проповз уперед, щоб дістатися іншої частини калюжі. За мною на дошках лишився широкий вершковий слід.

Саме цієї миті до хати увійшла Міріель.

Вона зупинилася біля дверей.

Я теж зупинився.

Міріель подивилася на горщик.

Потім подивилася на підлогу.

Потім подивилася на мене.

Я сидів посеред кімнати, весь у вершках.

Деякий час нічого не відбувалося.

Я сподівався, що вона оцінить виконану роботу.

Вона не оцінила.

Міріель сказала, що не можна перекидати горщики, розливати вершки по всій хаті й повзати по них на животі.

Я хотів пояснити, що останній пункт стався вже після перших двох подій, тому його слід розглядати окремо.

Але Міріель і далі мене сварила.

Вона підняла горщик, принесла ганчірку й почала витирати підлогу. Потім витерла мене. Особливо старанно вона витирала живіт, хоча там вершки майже нікому не заважали.

Я сидів тихо.

Мені стало соромно.

Я ще не встиг як слід познайомитися із селом, а вже перекинув горщик із вершками й дістав прочухана у власному домі.

Це був провал.

Мабуть, скоро про це дізнається все село.

Дідусь біля річки розповідатиме іншим рибалкам, що бачив мене ще до пригоди й одразу зрозумів: нічим добрим усе це не скінчиться.

Гуска ходитиме від хати до хати й повідомлятиме подробиці.

Коні теж дивитимуться на мене інакше.

Можливо, люди почнуть показувати на мене пальцем і казати:

- Ось той самий тюлень, який не дав ради горщику.

Після цього я повернувся до своєї діжки.

Я занурився у воду майже повністю, лишивши назовні тільки очі й ніздрі.

Так було безпечніше.

Міріель кілька разів проходила повз. Одного разу вона зупинилася біля діжки й сказала, що вже не сердиться.

Я подивився на неї з води.

Вона погладила мене між очима.

Я трохи висунув голову, але потім знову сховався.

Решту дня я провів у діжці.

За вікном ходили люди. Вулицею проїхав віз. Десь неподалік знову кричала гуска.

Я був певен, що всі вже знали.

Надвечір Катарина принесла мені рибу. Вона нічого не сказала про вершки й не стала сміятися.

Це трохи мене заспокоїло.

Перед сном я подумав, що, можливо, ця пригода ще не знищила моєї репутації остаточно.

Зрештою, село було велике.

Горщик був лише один.

А вершки й справді виявилися смачними.

Підсумки дня були такі:

Дім обстежено.

Вершки знайдено.

Вершки скуштовано.

Горщик перекинуто.

Міріель засмучена.

Репутацію, ймовірно, втрачено.

Більшу частину дня я провів під водою.

Завтра слід було поводитися обережніше.