Щоденники Флекі.

День дванадцятий

Уранці Барс знову чекав на мене біля нашого дому.

Після подій того дня ми вже вважалися друзями. Принаймні я вважав саме так. Барс не заперечував.

Він сидів біля воріт і тримав у зубах палицю.

Я подивився на палицю.

Барс поклав її переді мною.

Я пояснив поглядом, що сьогодні не збирався цілий день знаходити той самий предмет.

Барс трохи подумав, підняв палицю й поніс її сам.

Ми вирушили до річки.

Кілька днів тому я виявив, що швидка течія іноді викидає рибу на берег. Зазвичай це були маленькі рибки, які вистрибували з води й з невідомої причини не поверталися назад.

Я вважав, що не можна дозволяти їжі пропадати.

Тож прогулянки берегом стали важливою частиною моїх досліджень.

Барс ставився до них із розумінням.

Щоправда, він частіше знаходив старі гілки, кістки й сліди інших тварин.

Я шукав рибу.

Так ми доповнювали одне одного.

Ранок був теплий. Річка спокійно текла між берегами, а над водою літали маленькі сині бабки.

Я повільно рухався вздовж краю води й оглядав траву.

Барс бігав трохи попереду. Часом він повертався, перевіряв, чи не відстав я, а потім знову тікав уперед.

Риби поки не було.

Я почав підозрювати, що сьогодні лишуся без улову.

Ми дійшли до місця, де берег ставав вищим. Земля здіймалася над водою невеликим урвищем. Унизу течія була швидша, а біля берега стирчало коріння старих дерев.

Я не любив плавати в цьому місці.

Під водою були камені, гілки й глибокі ями.

Барс теж тримався подалі від краю.

Ми вже збиралися повернутися назад, коли я почув голоси.

Верхньою стежкою йшла маленька дівчинка. В одній руці вона тримала кошик, а другою поправляла хустинку на голові.

Вона тихо щось наспівувала й часом зупинялася, щоб подивитися на воду.

Дівчинка нас не помітила.

Барс підняв голову.

Я теж подивився вгору.

Вона підійшла надто близько до краю.

Земля під її ногою обсипалася.

Спершу вниз посипалися дрібні камінці.

Потім цілий шматок берега просів.

Дівчинка скрикнула й упала у воду.

Кошик лишився нагорі.

Кілька митей я не рухався.

Потім побачив її руку серед бризок.

Дівчинка намагалася вхопитися за берег, але течія відразу віднесла її далі. Хустинка зникла під водою. Вона виринула, закричала й знову пішла під воду.

Я кинувся в річку.

Цієї миті я не думав ані про рибу, ані про каміння, ані про глибину.

Я просто пірнув слідом.

Вода виявилася холоднішою, ніж уранці. Течія штовхнула мене в бік, але у воді я почувався набагато впевненіше, ніж на землі.

Я побачив дівчинку трохи попереду.

Вона безладно рухала руками й намагалася підняти голову над поверхнею.

Я поплив до неї.

Барс бігав берегом і голосно гавкав.

Я виринув біля дівчинки й підставив їй спину.

Вона відразу вчепилася в моє хутро.

Надто міцно.

На мить моя голова пішла під воду.

Я знову виринув і почав гребти до берега.

Дівчинка кашляла, плакала й не відпускала мене.

Течія несла нас униз річкою. Кілька разів мої ласти зачепили каміння. Одного разу поруч пропливла велика гілка.

Я намагався тримати голову дівчинки над водою.

Берег у цьому місці був надто крутий.

Я подивився вперед і побачив невелику ділянку, де земля полого спускалася до води.

До неї лишалося недалеко.

Я поплив туди.

Барс біг поруч берегом.

Коли ми наблизилися до мілководдя, я відчув під животом землю.

Я вибрався на мілину й почав тягнути дівчинку за собою.

Вона й досі трималася за моє хутро, але майже не рухалася.

Це мене налякало.

Я повернувся до Барса й закричав.

Не знаю, чи зрозумів він мої слова.

Але я хотів сказати лише одне:

- По Міріель!

Барс подивився на мене.

Потім на дівчинку.

Після цього розвернувся й побіг до села.

Я ще ніколи не бачив, щоб він біг так швидко.

Я лишився сам.

Дівчинка лежала біля води.

Вона була дуже бліда. Сукня промокла, волосся прилипло до обличчя, а очі лишалися заплющеними.

Я тицьнувся носом їй у щоку.

Вона не відповіла.

Мені стало страшно.

Вечорами Міріель іноді розповідала про мандри, рани й допомогу тим, хто потрапив у біду. Я не завжди розумів, навіщо вона розповідала такі серйозні речі під час вечері.

Тепер я згадав її слова.

Спочатку потрібно було переконатися, що обличчя не лежить у воді.

Потім перевірити дихання.

Якщо людина дихала, її слід було обережно повернути набік і не лишати саму.

Я притулив ніс до обличчя дівчинки.

Вона дихала.

Дуже тихо, але дихала.

Я обережно штовхнув її мордою в плече й допоміг повернутися набік. Це було важко. Дівчинка була важча за курча, палицю й навіть горщик із вершками.

Але зрештою в мене вийшло.

За кілька митей вона закашлялася.

Спершу тихо.

Потім сильніше.

Дівчинка виплюнула воду, вдихнула й заплакала.

Я ще ніколи так не радів чужому плачу.

Я ліг поруч із нею й притулився боком.

Вона розплющила очі.

Спершу подивилася на воду.

Потім на мене.

Після цього обхопила мене руками за шию й заплакала ще дужче.

Я не знав, як правильно заспокоювати людських дітей.

Тож просто лишився поруч.

Вона тремтіла.

Я намагався зігріти її своїм хутром.

Час спливав дуже повільно.

Мені здавалося, що Барса не було вже кілька годин.

Насправді минуло зовсім небагато часу.

Спершу я почув гавкіт.

Потім кроки.

З-за дерев вибіг Барс.

За ним бігла Міріель.

Слідом з'явилися Катарина, кілька чоловіків, жінки й мало не пів села.

Барс першим підбіг до нас.

Він тицьнувся носом у дівчинку, потім у мене й почав ходити колами, ніби перевіряв, чи всі були на місці.

Міріель опустилася поруч.

Вона оглянула дівчинку, перевірила її дихання й укрила принесеною тканиною. Потім подивилася на мене.

Я був мокрий, брудний і весь у річковій траві.

Але вона не стала мене сварити.

Вона лише поклала долоню мені на голову.

- Ти все зробив правильно, - сказала вона.

Я відразу відчув, що дуже втомився.

З натовпу вибіг дідусь, якого я зустрів біля річки.

Той самий дідусь.

Він побачив дівчинку й опустився біля неї навколішки.

Тоді я зрозумів, що вона була його онукою.

Дідусь обійняв її.

Дівчинка знову заплакала й почала розповідати, як земля пішла з-під її ніг, як вона впала в річку і як білий тюлень витяг її на берег.

Усі подивилися на мене.

Мені стало трохи ніяково.

Раніше на мене теж дивилося все село.

Зазвичай поруч були вершки, чужа буда або вкрадена ковбаса.

Цього разу все було інакше.

Хтось сказав, що я врятував дівчинці життя.

Хтось погладив мене по спині.

Хлопчик, господар Барса, обійняв одразу нас обох.

Гуска теж з'явилася неподалік і якийсь час мовчала.

Це було незвично.

Дідусь підійшов до мене останнім.

Він довго нічого не казав.

Потім обережно поклав руку мені на голову.

Його долоня тремтіла.

Я подивився на нього.

Він подивився на мене.

Цього разу ми не подивилися на рибу.

Риби поруч не було.

Дівчинку віднесли додому. Міріель сказала, що їй потрібно зігрітися, відпочити й лишатися під наглядом.

Я теж повернувся додому.

Катарина змила з мого хутра бруд і річкову траву.

Міріель загорнула мене у великий рушник і дала подвійну порцію риби.

Барс лежав біля моєї діжки.

Він теж отримав їжу.

Потім ми обоє заснули.

Прокинувся я вже ввечері.

За вікном майже стемніло.

Барс пішов додому, а в кімнаті було тихо.

Хтось постукав у двері.

Прийшов дідусь.

У руках він тримав велику рибину.

Найбільшу з усіх, які я бачив у його садку першого дня.

Він підійшов до моєї діжки й поклав рибину поруч.

Потім сів на лаву.

Деякий час нічого не відбувалося.

Я подивився на дідуся.

Дідусь подивився на мене.

Потім я подивився на рибину.

Дідусь теж подивився на рибину.

- Це тобі, - сказав він.

Я подивився на нього ще раз.

На якусь мить мені захотілося нагадати, скільки часу йому знадобилося, щоб ухвалити правильне рішення.

Але з його онукою все було гаразд.

Це було важливіше.

Я з'їв рибину.

Дідусь сидів поруч, доки я не доїв.

Перед тим як піти, він знову погладив мене по голові.

Відтоді ми стали друзями.

Або майже друзями.

Я й досі пам'ятав перший день.

Але вже не сердився.

Перед сном я довго лежав у діжці й думав про те, що сталося.

Я нікому не розповідав про акул.

Не казав, що течія була сильніша за морську бурю.

Не стверджував, що боровся з річкою три дні й три ночі.

Я просто побачив, як дівчинка впала.

Тому пірнув слідом.

Підсумки дня були такі:

Прогулянку в пошуках риби розпочато.

Риби на березі не знайдено.

Дівчинка впала у воду.

Дівчинку витягнуто на берег.

Барс успішно привів допомогу.

Поради Міріель згадано вчасно.

Дівчинка почала дихати, кашляти й плакати.

Село дізналося правду.

Дідусь сам приніс рибу.

Дідуся пробачено.

Репутація стала справжньою.

Це був гарний день.