Ягня

Удома Тіана прокручувала в голові ті моменти, коли Міккі оголив перед нею свою душу. Навіть якщо шрами старі, вони все одно болітимуть і нагадуватимуть про те, що колись відбулося. Вона встала й підійшла до вази з трояндою, яка вже зів'яла і від найменшого дотику могла розсипатися. Дівчина не викидала її, бо не хотіла — вона ніби боялася забути те, що відчула, коли їй подарували цю квітку. Обережно вона взяла троянду до рук і дивилася на неї, згадуючи всі ті приємні миті з Міккі.

— Так і знала… Звичайна, нікому не потрібна симпатія… Я все одно нічого в цьому не тямлю…

З цими словами вона зламала бутон троянди. У її долоні утворився пил від зламаних пелюсток. Тіана відкрила вікно й розвіяла їх — вітер підхопив і розніс трояндовий пил по всьому подвір'ю. Разом із цим вона викинула на вулицю і стебло.

Вона не хотіла марити думками про те, що це доля. Дівчина була рада за його обраницю — за те, що в неї був той, хто її так сильно кохав. Навіть попри те, що тієї більше не було, Тіана навіть у думках не могла назвати її «його колишньою». Вона бачила, наскільки глибоке його кохання; можливо, якби він міг, то сам би помер замість неї. Дівчині ще більше подобався Міккі — було щось чарівне в його історії кохання і в тому, як він досі поглинутий почуттями до дівчини, якої вже немає.

Тіана ненавиділа зради. Вона не любила, коли люди починають зустрічатися лише через симпатію — для неї то були не стосунки, а просто дружба з новими функціями. Вона ніколи не буде зустрічатися з тим, хто відчуває до неї «просто симпатію». Вона хотіла справжнього кохання, а не сусіда поруч. Хотіла того, хто буде розуміти її повністю.

Коли дівчина занурилася в королівство снів, уперше за довгий час їй знову наснився сон, але цього разу він відрізнявся від усіх інших.

Тіана опинилася в іншій кімнаті, і вперше вона бачила сон від першої особи. Вона розуміла, що перебуває у сновидінні, але думки належали ніби зовсім іншій людині. Тіло теж її не слухалося — вона була лише глядачем у чужому тілі. Кімната була великою, світлою, з виходом на балкон. Чомусь вона одразу збагнула, що перебуває в маєтку.

Була глибока ніч. Дівчина запалила свічку й сіла за робочий стіл. На ньому лежало багато паперів та зшитих книг у шкіряних палітурках. Щойно вона взяла до рук гусяче пір'я, як почула, що хтось стукає в двері. Тіана відчувала всі емоції та думки тієї, через кого зараз бачила сон. Серце тріпотіло, а в голові лунав голос: «Це він… І як він тільки дізнається».

Підійшовши до дверей, можна було помітити, що вони дерев'яні, прикрашені візерунками у вигляді листя винограду. Вона чула, як хтось стоїть по той бік, і бачила крізь щілину тьмяне світло від свічки. Дівчина прочинила двері, за якими стояв хлопець, вищий за авторку сну. Тіана одразу впізнала, хто це, і від імені кого вона зараз бачить сон.

Коли двері зачинилися, хлопець поставив свічку на маленький круглий столик, де стояла ваза з трояндами. Його довгі й витончені пальці торкнулися пелюсток, і на його обличчі промайнула посмішка.

— Тобі дійсно підходять ці квіти… Тіно.

— Чому ти прийшов сюди?.. — голос був холодним і суворим. Вона повернулася до хлопця обличчям, але не підходила ближче.

Майкл підійшов до Тіни й простягнув руку до її волосся. Тіна одразу відсахнулася й пройшла повз нього. Пальці Майкла стислися в кулаки, і тихий іронічний смішок розірвав тишу в кімнаті.

— Як довго ти будеш мене мучити?.. — прошепотів хлопець, дивлячись на ту, яка намагалася тримати його на відстані.

— Майкле!..

Коли Тіна повернулася, щоб знову насварити Майкла, хлопець швидким рухом схопив її за руки й притиснувся своїм чолом до її. Дівчина здивовано зітхнула й не хотіла дивитися на нього, особливо в його очі. Руки затремтіли, а пальці почали холоднішати.

— Відійди… Забирайся з моєї кімнати.

— Тіно… Скажи, що мені зробити, аби ти нарешті дозволила поглянути на тебе…

Дівчина різко відштовхнула його й подивилася на нього, стиснувши кулаки. У ті часи, якби дівчина та хлопець опинилися наодинці в кімнаті, особливо в таку пізню пору, честь дівчини була б зруйнована. Єдине, що їх рятувало — це те, що всі слуги жили в окремих будинках, які не були з'єднані з маєтком.

— Йди… Будь ласка…

— Янголе…

Світло місяця освітлювало кімнату та її силует перед ним. Біла нічна сорочка з рюшами дійсно створювала в його очах образ янгола. Її волосся каскадом спускалося по плечах та спині.

— Не називай мене так…

— Чому?.. Що буде, якщо я не перестану тебе так називати?.. — він ніби навмисно діяв їй на нерви, щоб вона злилася на нього. Вона демонструвала злість та суворість, але Тіана відчувала, як думки та емоції Тіни говорили зовсім про інше — її внутрішні почуття були повною протилежністю тому, що відбувалося ззовні.

— Так, досить з мене цих дитячих ігор! Забирайся з моєї кімнати!

— Що буде, якщо я не піду?.. — із насмішкою промовив хлопець

.

Це стало останньою краплею для дівчини. Довго не думаючи, вона підійшла до нього й щосили дала йому ляпаса. На блідій шкірі Майкла з'явився теплий червоний слід, а від удару його голова просто відвернулася вбік. Хлопець прикрив щоку долонею. Тільки тоді Тіна збагнула, що скоїла.

Тіана відчула різкий біль у душі Тіни — та проклинала себе за свій вчинок. Руки затремтіли. Вона хотіла подивитися на нього, вона не хотіла завдавати йому болю, але все ж зробила це.

— Майкле!.. Я… вибач, я не хотіла… — її голос тремтів. Хлопець подивився на неї й посміхнувся, бачачи, як їй шкода через свій вчинок.

— Ти… нарешті змогла звернути на мене увагу… Моя мила Тіно…

Від цих слів серце стислося. Він мав би злитися на неї, мав би ненавидіти її за те, як вона його ігнорує, але замість цього він посміхався, і в його очах не було навіть натяку на злість.

— Чому?.. Ти ж повинен мене ненавидіти! Злитися!.. — голос тремтів від надміру емоцій.

Майкл підійшов і обійняв її. Він відчував, як вона тремтить, як злиться на нього і на саму себе. Вона мала б відштовхнути його, але серце не хотіло відпускати. Сльози потекли по її обличчю, а він лише спокійно притискав її до себе і не бажав випускати з обіймів.

— Бо я кохаю тебе… Я ніколи в житті не буду тебе ненавидіти. В моїх очах ти завжди будеш моїм Янголом… — його оксамитовий тихий голос заспокоював її розхитані нерви.

Вона подивилася на нього, очі почервоніли від сліз. Пальці міцно стисли його сорочку. Вона була зла на нього за ці почуття. Серце стислося від емоцій, воно боліло й навіть пекло, від чого хотілося плакати ще дужче, хотілося залишитися в цих обіймах назавжди.

— Ні, ні… Будь ласка… Ти не повинен! — вона знову заплакала й ударила його в груди, намагаючись змусити відпустити її та піти.

Від протягу свічки згасли, і в цю саму мить Майкл притиснувся своїми вустами до її губ. Він відчував смак її сліз, відчував, як тремтить її нижня губа — він забрав її перший поцілунок. Його руки обхопили її обличчя, а великий палець ніжно витер сльози. Серце йокнуло, ніби хвиля почуттів накрила її в ту ж мить. Вона боялася цього, не розуміла, що їй робити, і не знала, як реагувати. Коли ця мить закінчилася, він тихо зітхнув і поклав голову їй на плече. Його пальці прочесали її волосся за вухами й зупинилися на кінчиках, бажаючи якомога довше відчувати його шовковистість.

— Що ти щойно зробив?.. — тихо прошепотів голос над його вухом, ніби боячись, що хтось сторонній може почути.

— Вибач… Я більше не міг бачити, як ти страждаєш… Я готовий лягти біля твоїх ніг, аби тільки бачити тебе щасливою.

— Перестань, не говори дурниць.

Після її слів він випрямився, але не відпускав її — його руки лежали на її плечах і помітно зміцнили хватку. Тіана відчула, як серце знову почало колоти, коли впіймала в темряві його погляд. Його очі примружилися, коли він підійшов ще ближче до неї. Голос біля її вуха став серйознішим — усе ще оксамитовим, але водночас і лякаючим.

— Янголе… Я готовий убити, аби тільки ти була моєю. Бути біля тебе на колінах — це найменше, що я можу зробити…

Руки затремтіли від його слів. Він помітив це, і його пальці спустилися вниз до її долоні. Майкл з'єднав їхні руки разом і підніс до своїх вуст, щоб поцілувати тильну сторону її тендітних кистей.

— Тільки сьогодні… Дозволь мені не ховати свої почуття… Будь ласка.

— Ні… Це не… — не встигла вона договорити, як його пальці припідняли її обличчя, змушуючи дивитися прямо на нього.

— Янголе… Подивися на мене. Ми одні… Окрім нас, тут нікого не буде. Дозволь мені нарешті показати, як я тебе люблю… Благаю, забудь про правила бодай на цю ніч.

— Ні… Якщо це станеться, я не захочу залишатися самотньою. Навіщо тобі я?.. Ти можеш покохати будь-яку аристократку і…

— Замовчи, не смій більше говорити такого… Я хочу кохати тільки тебе. Мені не потрібні інші жінки, я хочу бути вірним лише тобі.

— Навіщо тобі я?!..

— Бо ти мій Янгол… Я б помер ось тут… — він підніс її руку до своїх грудей, де шалено билося серце. — Якби не ти… Я б давно вже був мертвий… Це серце назавжди твоє…

Коли Тіана чула все це, їй здалося, що вона вже десь чула ці слова раніше. Почуття та серце Тіни відкрилися для нього — минув цілий рік, перш ніж Майкл нарешті зміг завоювати її прихильність. У цей момент він знову поцілував її. Вона обійняла його обличчя, не бажаючи відпускати — вони обоє хотіли застигнути в цій миті. Коли емоції та почуття нахлинули з новою силою, він підхопив її на руки й поклав на ліжко, від чого Тіна одразу відвела погляд.

— Ні…

— Кохана, будь ласка, не відводь очей… — він присів, поклав голову їй на коліна й тримався за поділ її нічної сорочки. Вона з обережністю погладила його по голові, перебираючи пальцями його темне волосся.

— Я не відводжу…

— Можна я сьогодні засну з тобою? Я клянусь, що на ранок, ще до того, як зійде сонце, я покину твою кімнату.

— Тільки… заснути?.. — було відчутно, як вона переживає і нервує. Він подивився на неї, його обличчя освітлювало місячне сяйво. Обережно, кінчиками пальців, вона прибрала пасмо волосся, що спадало на обличчя Майкла, аби зазирнути в його очі.

— Так, тільки побути біля тебе бодай трохи… Кожну ніч я думаю про тебе, дозволь мені цю ніч провести поруч…

— Ти не торкнешся мене… До ранку ти покинеш кімнату, і те, що сталося сьогодні, залишиться виключно в цих стінах…

Тіна заснула, її рука міцно стискала руку хлопця. У підсвідомості Тіана відчувала погляд Майкла, відчувала, що він не лягає спати — його пальці обережно стискали її долоню, а великий палець ніжно погладжував її фаланги. Вона бачила, як він підводиться і нахиляється над нею. Дівчина боялася, що зараз щось відбудеться, але натомість він лише обережно поправив пасмо волосся, яке спадало на спляче обличчя Тіни.

— Я кохаю тебе… Більше, ніж саме життя, — тихо прошепотів він і наблизився, щоб поцілувати її в чоло.

У цей момент Тіана відчула різке й сильне дежавю від його слів.