Ягня

Як не дивно, але той день став останнім, коли дівчину мучив дивний та жахливий сон. Тіана видихнула з полегшенням, бо нарешті перестала переживати через те, що їй сниться. Вона не була вельми віруючою, але вважала, що в нашому світі таки є містика, а заперечувати її існування — щонайменше дивно. У кожного з вас, напевно, була бодай одна містична історія, яку неможливо обґрунтувати логічно.

Жоден учений не може на сто відсотків стверджувати, що містики у світі немає. Ніхто не здатен цього довести. Тому люди й досі сперечаються, чи існує щось потойбічне на нашій планеті та в нашому житті.

Дівчина лежала на ліжку в навушниках і слухала музику. Школа закінчилася, іспити складено, попереду залишався лише вступ до університету. Проте попри купу минулих днів вона ніяк не могла забути той сон та дивне знайомство з їхнім новим другом.

Міккі був хорошим, харизматичним і веселим хлопцем. Дивувало лиш те, що жоден мешканець містечка ніколи раніше його не бачив. Він не вчився з ними в школі, хоча за віком був майже однолітком. З'являлося химерне відчуття, ніби його ніколи взагалі не існувало в цих краях. Дівчата не знали, де він живе, бо сам він не розповідав, як і про місце свого навчання. Тіана заспокоювала себе думками: «Він на рік старший за нас, тож, мабуть, уже вчиться в університеті чи закінчує коледж».Навіть якщо Тіана й помічала в ньому щось дивне, поряд із ним вона відчувала спокій. Дивний спокій, радше не на фізичному, а на енергетичному рівні. Вона не хотіла турбувати його своїми розпитуваннями, хоча Міккі, напевно, й сам розумів, що його раптова поява на галявині здається їй дивною.

Близько 18:00, коли сонце вже не так пекло, Тіана щодня після іспитів ходила на галявину прогулятися. І щоразу зустрічала там Міккі. Хлопець ніби заздалегідь знав, що вона прийде. Інколи вони просто мовчали, інколи розмовляли, але навіть у цілковитій тиші не виникало незручного відчуття, що треба негайно про щось заговорити. Це рідкість, коли люди можуть спокійно сидіти поряд і мовчати.Тіану вражало, наскільки він розумний як на свій вік.

Високий, підтягнутий, зі світлим волоссям, що мало легкий жовтуватий відтінок, і лише біля самого коріння виднілися кілька міліметрів темного натурального кольору — очевидно, воно було висвітлене. Риси обличчя мав гострі, але водночас м'які, ніс — прямий і злегка звужений до кінчика. Та найбільше в його зовнішності дівчині подобалися очі: великі, мигдалеподібні, чорні як ніч. Його погляд був настільки глибоким та виразним, наче він читав саму її душу.Він знався на всіх математичних науках, розбирався в літературі, але понад усе любив розмовляти про рослини, їхні медичні властивості, про міфи та легенди.

Інколи дівчина й сама не помічала, як захоплено його слухає. Вона не була такою кмітливою в точних науках — математика їй взагалі не давалася, — проте літературу любила й інколи сама писала вірші. Медицина, міфи та легенди її також цікавили. Вони могли так просидіти до самої ночі. Його голос настільки заспокоював, що вона часом ледве не засинала. У такі миті на його обличчі з'являлася легка посмішка.

Поруч із ним Тіана могла ділитися своїми «дивними» історіями, за які він ніколи її не засуджував і не висміював. Їй подобалося, що він не вважає її дивачкою. Натомість він і сам розповідав містичні випадки зі свого життя.Була вже майже дев'ята вечора, коли вони вчергове сиділи під вербою. Він розказував легенди та міфи, пов'язані з цим місцем.

— Тіано, вже майже стемніло, ходімо я проведу тебе додому, — з милою посмішкою мовив хлопець і підвівся, простягаючи їй руку. — Не варто дівчині самій іти з лісу.

— Ой, уже так швидко? Я навіть не помітила, — вона прийняла його руку, встала й обтрусила джинси від бруду.

Дівчина потерла плечі, намагаючись зігрітися. Попри літо, з приходом ночі повіяв прохолодний вітерець. Хлопець накинув на неї свою кофту на блискавці й рушив стежкою до виходу з галявини. Тіана здивувалася, їй навіть стало трохи ніяково. Вона помітила, що його пальці були холодними — навіть не торкаючись шкіри, вона відчула цей внутрішній холод. Тіана підбігла й наздогнала його:

— Та не треба було...Він подивився на неї холодним, беземоційним поглядом, але за кілька секунд, коли їхні очі зустрілися, посміхнувся й тихо захихотів:— Ну, ми ж тепер друзі, хіба ні?

— Ну так! Але не варто було віддавати мені кофту, ти ж сам змерзнеш і залишишся в одній футболці..

— У футболці буде куди тепліше, ніж у твоєму топі... Ти ж захворіти можеш. Тому, якщо йдеш сюди й плануєш сидіти до ночі, бери теплий одяг або не вередуй і вдягай мій.

Вона насупилася, але слухняно поправила кофту. Широкі чорні джинси та червоний топ із чорним черепом точно не були найкращим вбранням для нічних посиденьок під деревом.Вони мовчки прямували до її дому. Тіана помітила, що обличчя Міккі стало геть байдужим, а очі — порожніми. Він ніби линув думками десь далеко, поза цим моментом. Проте вона вирішила не забивати собі цим голову, а просто зі спокійним серцем дійти до хати. Раптом тишу порушило його запитання:

— А де твоя подруга? Анна, здається?

— Га? Так...ніби за стільки днів вже мав би знати її ім'я. Вона мала поїхати в інше місто, щоб дізнатися про університет. А що?

— Хах сорі,імена постійно забуваю)...та й просто цікаво. Зазвичай ви вдвох на галявині, а тепер ти сама, — він повернувся до неї й трохи посміхнувся.

Дівчина не надала цьому питанню значення, подумавши, що Міккі просто сподобалася Анна.За кілька хвилин, коли вони вийшли з лісу, навколо залягла суцільна темрява. У сусідніх дворах гавкали собаки, між деревами кружляли кажани, а в траві сюрчали комахи. Вулиці освітлювалися лише ліхтарями та місяцем. Дівчина підняла голову до нічного неба й мимоволі посміхнулася зорям. Хлопець помітив це й теж усміхнувся:

— Місяць сьогодні гарний, правда?

— Ага... Люблю дивитися на місяць. Якраз скоро почне рости новий молодик.— О, я згадав! Ми ж познайомилися з тобою в повню, точніше, саме в той день мав народитися новий місяць...

— Ну, якщо точніше, то зі мною та Анною, — виправила вона.Невдовзі вони підійшли до її подвір'я.

— Дякую, що провів.

— Нема за що... У тебе великий будинок. Сама живеш?

— Ні, з бабусею, дідусем та молодшою сестрою.

— Ну, по тобі видно, що маєш молодшу сестру, — він захихотів.

Тіана здивувалася такій реакції і спантеличено зиркнула на нього. Вона почала знімати кофту, щоб повернути її власнику:

— І як же це «видно»?

— Ну... — він узяв одяг із її рук. На мить їхні пальці зіткнулися, від чого Тіана злегка здригнулася. Міккі вдягнув кофту й знову подивився на неї. — Ти добра й турботлива. Зазвичай такі люди мають тих, про кого звикли піклуватися — як-от молодші сестри чи брати. Старших дітей завжди помітно за їхніми звичками та поведінкою.

Її вразили його слова та таке спостереження. Тіана й подумати не могла, що ледь знайомий хлопець зверне увагу на такі дрібниці. Вона вкотре переконалася, що він ніби бачить її наскрізь і знає про неї те, чого вона сама не помічає. У грудях невиразно стиснулося серце. Вона посміхнулася й прочинила хвіртку:— Зрозуміло... Що ж, гарного вечора й добраніч.

— Ага... І тобі того ж... Тіано.

***

Тіана вже понад годину лежала в ліжку, але сон не йшов. Вона без упину прокручувала в голові слова та поведінку Міккі. Дівчина розуміла, що з цим розумником щось не так. У її містечку хлопці зазвичай поводилися геть інакше. Ровесники взагалі наче обходили її десятою дорогою. За все життя лише двоє зізналися їй у симпатії, та й ті наступного ж дня кудись зникали. Зрештою вона вирішила облишити ці роздуми.Єдине, що зараз докучало — це безсоння.

Синьоока вирішила тихцем спуститися на перший поверх. Вона обережно долала сходинки, підсвічуючи собі шлях ліхтариком на телефоні, щоб не впасти. Тихо відімкнувши вхідні двері, дівчина вийшла на ґанок.

Теплий плед грів тіло, та оскільки вона була в самій піжамі, нічна прохолода все одно давалася взнаки.Раптом з боку вулиці долинули дивні звуки. Шкірою побігли сироти.

Дівчина сильніше загорнулася в плед і затамувала подих, прислухаючись. За звичних обставин вона б миттю заскочила назад до будинку, але тепер щось невідоме ніби підштовхувало її з'ясувати джерело шурхоту. Із холодними від страху й тремтячими руками вона потягнулася до брами, аби визирнути на вулицю

.Навпроти будинку розпростерлося поле, тож спершу вона списала звуки на польових мишей чи кажанів. Раптом ліхтарі почали тьмяніти, і вдалині, серед поля, вона помітила якийсь рух. Тіана тремтіла й поривалася повернутися до кімнати — внутрішній голос буквально ревів: «ТІКАЙ!» — але ноги наче приросли до землі. Моторошна паніка охопила її з ніг до голови, аж волосся стало дибки.Те, що було в полі, помітило її погляд.

На мить істота завмерла, перетворившись на звичайний силует. Примружившись, Тіана розгледіла, що це дівчина, причому невисока на зріст. Проте за кілька секунд ця постать помчала в її бік із нелюдською швидкістю — людська подоба поєднувалася зі стрімкістю дикого звіра. Тіана перелякалася на смерть. Вона хотіла бігти, але якась невидима сила міцно утримувала її біля брами. Серце шалено калатало в грудях, а дихання збилося. З кожним наближенням цієї тварюки ліхтарі блимали все дужче, а на вулицю спускався густий туман.

— Бля! — зірвалося з губ.

Коли потворі залишалося якихось сто метрів, Тіана розгледіла в ній риси своєї подруги. Вона не могла збагнути, що з нею коїться. Тільки-но ця думка промайнула в голові, страх трохи відступив, а істота вже підскочила впритул до воріт і вп'ялася поглядом прямо в її очі. Це була її подруга, точніше — її фізичне тіло.

Тіана заціпеніла, боячись навіть поворухнутися; вона могла лише некліпно дивитися на Анну. Зовні вона нагадувала колишню Анну, але Тіана не одразу її впізнала.

Замість довгого, прямого світлого волосся на голові виднілося заплутане клоччя, перемішане з брудом та сухим листям. Зелені очі, які раніше світилися щастям, тепер стали скляними й дивилися наче крізь світ. Вона настільки банькувато їх витріщала, що здавалося, ніби вони ось-ось вискочать з орбіт або лопнуть капіляри, заливши білки кров'ю.

Руки та обличчя істоти були замазані кров'ю, нігті — вирвані й жахливо звисали на тонких клаптях шкіри. Одяг перетворився на лахміття, хоча через браму його не вдавалося розгледіти повністю.Тіана хотіла закричати від жаху перед цим видовищем. Ця істота вже не була Анною, але вона дихала, пильно розглядала її, ніби благаючи про допомогу, та водночас виглядала готовою роздерти й з'їсти її. Здавалося, вона прагне вирвати Тіані її добрі очі, а разом із ними і язик, щоб та більше ніколи нічого не бачила й не говорила. З очей Тіани ринули сльози: розум підказував, що її подруга... мертва.

За кілька хвилин істота почала щосили битися об браму. У цей момент невидимі пута, що тримали Тіану, нарешті зникли. Дівчина впала на землю і від страху відповзла назад. Вона не могла підвестися — через панічну атаку ноги просто відмовили. Голос наче застряг у горлянці, дивлячись, як металеві лозини брами гнуться під потужними ударами тварюки, яка так запекло намагалася вдертися на подвір'я.

Раптом удалині вулиці пролунав різкий свисток. Потвора миттю розвернулася й помчала на цей звук, давши дівчині спокій. Тіана, долаючи біль у ногах, кинулася до будинку. Сльози заливали щоки, серце вискакувало з грудей. Вона панічно боялася залишатися наодинці. Сама не розуміючи себе, вона набрала номер Міккі й ледве стримуючи ридання, захлинаючись сльозами, виклала йому все, що щойно побачила.

Уже за кілька хвилин хлопець прибіг до її дому. Вона все ще сиділа на сходах у стані глибокого шоку. Обережно визирнувши з-за стіни, вона перевірила, хто йде:

— Тіано? Ти тут? — тихо покликав хлопець, видивляючись її на подвір'ї.Зачувши його голос, вона стрімголов кинулася назустріч.

Швидко відчинивши хвіртку, дівчина притислася до нього й знову гірко заплакала, здригаючись усім тілом:

— Міккі!

— Тс-с-с... — він лагідно погладив її по голові й міцно обійняв.

Хлопець сильніше загорнув її в плед, який ззаду вже був забруднений землею після її падіння. За якийсь час вона трохи вгамувала сльози, але шок та паніка не минали. Міккі не випускав її з обіймів, відчуваючи, як пережитий стрес повністю позбавив дівчину сил.

— Хочеш, ходімо до мене, чи я зайду з тобою в будинок?

— Я... я не знаю... я...

Він узяв її за плечі, злегка струснув, а потім лагідно обхопив долонями її заплакане обличчя. Її губи тремтіли, а очі зовсім опухли від вологи. Більшість її сліз залишилися на його піжамі — кофта майже просякла цим холодним потом страху. Великим пальцем він дбайливо витер нові сльози. Його прохолодні руки тримали її гаряче обличчя. Пальці хлопця були вкриті дрібними шрамами, а жорсткі мозолі різко контрастували з її ніжною, тендітною та блідою шкірою.

— Тіано, опануй себе! Я тут. Що б то не було, воно тебе не зачіпить, добре? Ти мені довіряєш? Я твій друг, і в мене серце крається, коли бачу тебе в такому стані...

— То була Анна... — ледве чутно прошепотіла вона, дивлячись кудись крізь хлопця.

Тіло дівчини стало зовсім безсилим, і якби Міккі не тримав її, вона б знову впала на землю. Хлопець обережно підняв її за підборіддя, притисся своїм лобом до її чола, зазираючи в очі, й лагідно гладив по волоссю:

— Тіано, тобі треба відпочити...