Ягня

Декілька днів поспіль дівчину мучили нічні жахіття, у яких за нею гналася та сама потвора. Щоночі вона прокидалася в холодному поту та з невгамовною пульсацією у скронях. Під очима залягли темні кола, а повіки ставали дедалі важчими.

Одного вечора, коли в будинку всі поснули, вона знову прийшла на галявину. Тіана була в піжамі й закутана в той самий плед, який був із нею в ту жахливу ніч.

Вона вперше опинилася тут після заходу сонця і здивувалася, якою гарною була галявина в нічний час. Розкрилися нічні квіти, довкола літали світлячки. Дівчина милувалася цією красою, а потім сіла під вербу. Загорнувшись у плед, вона слухала, як вітер колише гілля та тихо й мелодійно співають цвіркуни. Повільно її почало клонити в сон. Тіана розуміла, що залишатися на галявині в таку пору доби самотній дівчині небезпечно, але втома взяла своє.

За кілька хвилин вона поринула в глибокий сон. Прокинувшись уже всередині свого сновидіння, вона знову опинилася під вербою й одразу впізнала це місце. Усе довкола знову затягнув густий туман, але цього разу вона контролювала власні дії та чітко усвідомлювала, де перебуває. Тіана вийшла з-під крони дерева і попрямувала до верхньої межі лісу, звідки лунав ніжний, мелодійний спів. Дивно, але цього разу вона не відчувала страху й упевнено йшла на звук. За мить попереду зблиснули вогні будинку.

Це був величний маєток XIX століття. Здавалося, ніби час уві сні взагалі його не торкнувся. Тіана завжди захоплювалася подібною архітектурою, тому з цікавістю розглядала будівлю, аж поки не помітила дівчину, яка співала. Вона впізнала її — це була та сама незнайомка з минулого сну, але зараз вона зовсім не звертала на Тіану уваги.

Дівчина тримала на руках маленьке ягня, ніжно й обережно гладила його та наспівувала:

«А місяць, як кришталь,

Її волосся розвиває.

Я люблю її вуста, люблю її...

Не пам'ятаю, як вона мене

Кохала. А чи кохала мене?

Ось зараз я пишу тобі листа,

Прочитаєш його чи ні?

Кому відомо, але не мені.

Я хочу, щоб ти знала,

Моя кохана... Щодня до мене

Уві сні приходиш, я малюю тебе...

Щоб не забути...

я пишу тобі вірші,

Щоб не забувала ти мене».

Цього разу незнайомка не здавалася страшною чи зловісною, хоча Тіана вже й сама сумнівалася, чи була вона такою минулого разу. Тіана хотіла сісти поруч із нею, але раптом почула знайомий голос, який покликав дівчину. Обернувшись, вона побачила молодого чорнявого хлопця, який наближався до них.

— Тіно!.. Я ж просив тебе не сидіти на холодній землі!

Тіна засміялася, випустила ягня з рук, підвелася й обтрусила сукню від сухого ґрунту. Хлопець зітхнув і подивився в бік Тіани. Його обличчя здалося дуже знайомим, від чого по шкірі пробіг мороз. Вона була впевнена, що вони її не бачать, проте хлопець дивився їй прямо в очі, ніби заглядаючи в саму душу.

— Ти... — розпочав він, але панянка перервала його, покликавши за собою:

— Майкле, ти йдеш? Що ти там побачив?

— Та так... Напевно, кролик пробіг...

Тіана видихнула з полегшенням. У цей момент ягня повернулося до неї й почало лащитися до ніг. Дівчина опустилася на коліна й почала його гладити. Тварина тулилася до неї, шукаючи людського тепла та турботи.

Але варто було Тіані на мить заплющити очі, як усе змінилося. Замість білосніжного ягняти в її руках опинився обвуглений шматок плоті, який усе ще намагався ворушитися. Дівчина з криком відштовхнула його від себе. Підвівши голову, вона побачила, що маєток охопило полум'я. Вона швидко підхопилася на ноги й подивилася вниз, туди, де біля підніжжя пагорба розгорталося справжнє пекло.

Тіана затисла рот долонею, а по щоках покотилися сльози. Звідусіль лунали жахливі крики людей, які горіли заживо, та їхні відчайдушні молитви про порятунок. Кричали маленькі діти й старі, у вогні гинули чоловіки та вагітні жінки. Охоплена жахом, Тіана тремтячими руками закрила вуха й міцно зажмурилася.

Проте за кілька секунд звуки стали ще гучнішими. Розплющивши очі, вона побачила, що люди навколо неї спалахують, наче сірники. Вони хаотично бігали в надії врятуватися, а хтось ішов прямо до неї, благально простягаючи обпалені руки. Вона спробувала відійти, прагнучи за будь-яку ціну втекти з цього страшного місця. Повітря стало важким і гарячим від густого диму. Тіана бігла з усіх сил, аби лише вибратися з палаючого поселення. Навколо неї заживо згорали люди, лунали їхні болісні стогони; вона бачила, як шари шкіри поступово обвуглюються й зникають, оголюючи чорні кістки.

— Будь ласка!.. Благаю! Я не хочу цього чути й бачити!

З цим криком Тіана різко прокинулася. Схопившись руками за горло, вона жадібно вдихала на повні груди свіже повітря, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття. Торкнувшись обличчя, дівчина відчула, що воно повністю мокре від сліз.

— Бля... Господи, нехай це вже швидше закінчиться...

Перші промені сонця почали пробиватися крізь густе гілля дерев. Тіана повільно й важко побрела в напрямку дому, але на самому виході з галявини її зупинив дивний шурхіт біля дерев.

— Хто тут?..

Відповіді не було. Дівчина подумала, що це, мабуть, якийсь кролик або пташка прокинулися й шукають їжу. Проте, коли вона вже підходила ближче до межі вулиці, до її вух долетіло тихе мекання. Обернувшись, Тіана завмерла: наприкінці дороги стояло справжнє чорне ягня. Це неабияк здивувало її, адже в їхньому містечку ніхто не тримав овець. Вона обережно підійшла ближче й протягнула руку, щоб погладити тварину.

— Ти звідки тут узявся?..

Проте ягня одразу відсахнулося й попрямувало в бік виїзду з містечка. Тіана завагалася на кілька секунд, але все ж пішла слідом. Тварина ніби навмисне вела її за собою, постійно зупиняючись і озираючись, щоб перевірити, чи дівчина не відстає.

Вони обійшли лісовий масив і опинилися на протилежному його кінці. Коли Тіана поглянула на місце, куди її привело ягня, її серце стиснулося від суміші подиву та невимовного страху.

Перед нею лежали руїни старого, давно покинутого поселення. Будинки були майже повністю зруйновані й носили на собі чіткі сліди страшної пожежі. Було очевидно, що ці згарища стояли тут уже не одне століття. Тіану раптово накрило потужне відчуття дежавю: синьоока дівчина була впевнена, що вже бачила ці знівечені вогнем стіни раніше. Усе це було їй до болю знайомим.

— Я навіть не знала, що тут є... якесь старе поселення...

Вона повернулася, щоб подивитися на ягня, але його вже ніде не було. Дівчина почала озиратися довкола, намагаючись зрозуміти, куди воно могло так швидко зникнути.

— Агов! Малече, ти де?

Натомість її охопила тривога. Тіана злякалася, що починає втрачати розум, і твердо вирішила поки що нікому не розповідати ні про чорне ягня, ні про знайдені руїни.

Повернувшись додому, вона безсило впала на ліжко, без упину прокручуючи в голові все, що сталося. Проте всі її думки врешті-решт зводилися до двох образів: таємничого ягняти та хлопця зі сну, який дивився прямо на неї. Він когось їй дуже нагадував, але щось усередині ніби блокувало пам'ять і заважало нарешті згадати, хто ж це.

— Майкл... і Тіна... Що ж із вами сталося?..