Ягня

Вся ця ситуація з Анною та старим поселенням викликала у дівчини неприємні відчуття. Цілий місяць вона намагалася з’ясувати, що відбувається, але люди ніби швидко почали забувати про те, що сталося, і це викликало великі підозри. Тіана переглядала всю інформацію, яку тільки вдавалося знайти. День і ніч вона сиділа або в бібліотеці, або в інтернеті, але все марно. Тільки тоді, коли дівчина передивилася всі архівні книги містечка, вона натрапила на дуже старе фото садиби, яку бачила уві сні. Знімок походив ніби з початку XX століття: садиба на ньому була повністю згорілою та зруйнованою. Саме фото не було прикріплене до сторінок — воно просто випало, коли Тіана гортала архів. Хто б що не думав, але їй подобалася така легка містика, це ніби давало новий подих життю. Вона розуміла, що їй не варто лізти в цю справу, бо вороття назад уже не буде, але зупинитися не могла.

Надворі стояла несамовита спека, коли Тіана поверталася з бібліотеки. Вона готова була просто стрибнути в річку чи озеро, аби лише не відчувати цього палючого сонця на своїй блідій шкірі.

— Тіано!

Їй зараз було точно не до знайомих. Вона зупинилася, щоб подивитися, чий чоловічий голос її кликав. Коли дівчина побачила, хто це був, серце стислося від хвилювання: перед нею стояв Лука, коханий Анни. Тоді, коли з Анною сталося лихо, хлопця не було в містечку. Тепер він місця собі не знаходив і нещадно звинувачував себе в усьому.

— Привіт... Луко.

Його світле волосся було зовсім тьмяним, під очима залягли глибокі синці, а губи були сухими й потрісканими від постійного стресу. Тепер він не надто переймався тим, що одягає: на високому, худорлявому хлопці була лише стара сіра футболка, спортивні шорти та шльопанці. У пальцях він крутив цигарку. Коли він почав зустрічатися з Анною, то покинув курити, але тепер це був єдиний спосіб хоч трохи заспокоїтися, який, утім, зовсім не допомагав.

— Тобі батьки Анни нічого не говорили? Можливо, знайшли щось?

— Ні... Місяць уже минув, а вони мовчать.

— Блять!

Хлопець злісно жбурнув ногою камінь, який відлетів і врізався в сусідні ворота. Він підніс цигарку до губ, глибоко затягнувся, і дим звивистою доріжкою пішов йому в ніс.

— Знову куриш...

— Хах... — Лука нервово посміхнувся і важко зітхнув, не наважуючись дивитися в очі подрузі своєї дівчини. — У мене немає такої витримки, як у тебе. Анни немає біля мене... Що ти пропонуєш мені робити?! Вибач.

— Нічого, я розумію тебе.

Вона не стала розпитувати ні про його зовнішній вигляд, ні про здоров'я — їй було його просто по-людськи шкода. Тіана хотіла сказати, що Анни більше не буде в його житті, але розуміла, що хлопець і чути цього не захоче. Йому легше було вірити в тупу брехню «вона жива», ніж прийняти болючу правду «вона мертва».

— А... ти звідки йдеш?

— Та так... Шукала сама хоч якусь інформацію про Анну.

Після цих слів в очах хлопця ніби спалахнув слабкий вогник, він оживився і подивився на Тіану:

— Слухай... а якщо ми з тобою вдвох почнемо щось шукати? Поліцейські ж просто болт забили на цю справу!

— Це погана ідея. До того ж ми з тобою навряд чи щось зможемо знайти, і це... — не даючи дівчині договорити, Лука міцно схопив її за руку.

— Благаю... допоможи! Ти єдина, до кого я можу звернутися з таким проханням. Я... я краще помру, знаючи, що бодай намагався знайти її, ніж сидітиму в чотирьох стінах і куритиму цигарки до посиніння.

Тіана подивилася на Луку. У неї промайнула думка розповісти все, що сталося з нею того вечора перед зникненням Анни, але вона не знала, як він на це відреагує.

— Добре, але є умова! Яку б інформацію ми не знайшли, якою б болючою вона не виявилася, ми не повинні звинувачувати одне одного.

— Дякую...

Того ж дня під вечір вони зустрілися в будинку Луки. Хлопець жив сам — а що йому залишалося робити? Батьки поїхали працювати за кордон, бо треба було платити за навчання сина, який мав неабиякий талант до математики. Людей, які знаються на точних науках, сьогодні зовсім мало, ось вони й вирішили зробити все заради майбутнього свого єдиного сина. Лука вже був повнолітнім, лише на рік старшим за свою дівчину. Раніше він дуже переймався чистотою в оселі, а зараз? Зараз йому було точно не до прибирання будинку чи кімнати.

Було очевидно, що лад тут не наводили дуже давно. Порожні упаковки від їжі швидкого приготування валялися по всій кухні. Він виносив сміття — і на тому спасибі, — але тільки тоді, коли сморід ставав таким, що аж рецептори нюху боліли. Купа банок від енергетиків та порожніх пачок від цигарок були розкидані по кімнаті. День і ніч він не спав, намагаючись відшукати схожі випадки зникнення людей. Хлопець шукав і шукав, перериваючись лише тоді, коли від повного безсилля падав непритомний. Але щойно приходячи до тями, знову брався за пошуки. Психічний розлад чи просто всеглибинна провина?

І те, і інше. Йому було моторошно навіть уявляти, що сталося з його Анною. Він не міг пробачити собі її зникнення і карався через те, що того дня поїхав із містечка, що не обійняв її міцніше, і що його знову поглинула стара залежність.

— Вибач, тут брудно...

— Та нічого. Ти знайшов якусь інформацію?

Хлопець поставив ще один стілець біля свого робочого столу, на якому стояв ноутбук із відкритими вкладками історичних сайтів та сервісів із пошуку зниклих людей. Тіана сіла й прикувала погляд до екрана.

— Так, хоча це більше схоже на якусь містичну вигадку, але я вивчив усе.

— Містичну вигадку?

— Так, — Лука сів біля неї і почав показувати зібрані матеріали. — Про наше містечко взагалі мало що є, ніби його й не існує. До того ж, коли я подавав документи до університету, ніхто й гадки не мав, де воно розташоване. Його навіть на картах немає, і це перший дивний факт.

— Ну, про це я здогадувалася, мені це завжди здавалося дивним, — відповіла Тіана.

Лука почав швидко щось набирати на клавіатурі, і відкрилася дивна вкладка. Сторінка сайту була схожа на збірку історичного архіву з документами, вирізками зі старих газет та фотографіями. Тіані видалася дивною адреса сайту: вона вперше бачила, щоб символи в посиланні повторювалися одними й тими ж літерами, без жодної цифри чи інших знаків.

— Дивний сайт.

— Ти теж це помітила?

— Так, адреса дивна.

— Бінго! Цей сайт неможливо знайти через звичайний пошук.

— Як тоді ти його знайшов і відкрив зараз?

— Я й сам не пам’ятаю. Випив стільки енергетиків і викурив стільки цигарок, що аж в очах темніло. Але як натрапив на сайт — їй-богу, клянусь, не пам'ятаю! Він ніби сам вискочив. Можливо, якась реклама була і я випадково клікнув. Дякувати Богу, мені вистачило мізків та притомності, щоб його зберегти.

— У тебе печінка скоро в могилу ляже разом із легенями.

Лука лише відмахнувся і цикнув на зауваження подруги. Йому зараз точно не було діла ні до печінки, ні до легень. Швидким рухом він відкрив кілька фотографій — це були вирізки зі статей та газет. На першій шпальті, яка привернула увагу дівчини, виднівся заголовок:

«Містичне вбивство групи підлітків! 13 березня 1987 року було знайдено тіла п’яти підлітків, які зникли за місяць до того…»

Тіана швидко пробіглася очима по тексту, і її погляд прикувала одна деталь. У статті йшлося про те, що за місяць до виявлення тіл підлітки зникли, а свідки — їхні найближчі знайомі — бачили, як «чудовиська» з їхніми обличчями приходили до них. Опис потвор ще більше сколихнув пам'ять дівчини, але найбільше її здивувала згадка про одну деталь: «...Свідки чули звук свистка, після чого потвори бігли в його напрямку...»

— Так, ну це не те...

— Стій! — дівчина схопила Луку за руку, коли той збирався проскролити момент, що так сильно відгукнувся в її спогадах. — Поверни назад!

— Та воно жодного сенсу не має!

— Має! — вигукнула вона, і в її голосі прозвучали суворість та... що це було? Страх?

— Добре, добре... Ти мене лякаєш, коли так кричиш.

Хлопець слухняно повернув вирізку з газети 1987 року і передав мишку від ноутбука Тіані. Він спостерігав за тим, як вона гортає матеріали й швидко щось читає. За кілька хвилин дівчина нарешті зупинилася на зображенні, де було показано місце виявлення тіл.

— І... що це?

— Садиба... маєток, називай як хочеш, я великої різниці між цими назвами не бачу.

— Ага, і що далі?.. Мене лякає це фото...

Тіана потягнулася до кишені й дістала дивний, згорнутий удвоє шматок паперу. Розгорнувши фотографію, вона приклала її до знімка з газети на екрані ноутбука. По тілу Луки пробігли сироти, і він шоковано вставився на те, що показувала дівчина.

— Ти де це знайшла?!

— В архіві бібліотеки нашого містечка... Це одна й та сама садиба, різниця лише в роках зйомки.

— Але... вони ж ніби однакові. Чому ти думаєш, що це різні роки?

— Газета 1987 року, а це фото — початку двадцятого століття. Знімок у моїх руках зроблений не на плівку, і він не такий чіткий...

— Але... я все одно не розумію, до чого ти ведеш, — Лука подивився на Тіану, і в його горлі пересохло чи то від хвилювання, чи то від раптового холоду, що запанував у кімнаті.