Дуб кори
Елісон була наймолодшою донькою у своїй родині. Владіуса, найстаршого брата, прилаштували в престижний університет секретних справ. Батьки дівчини сподівалися, що син витягне їхню родину із бідності та принесе честь і славу. Честь і славу приніс, однозначно. Та щойно почав заробляти гроші — перерізав ту нитку, чи пак ланцюг для нього, що тримав їх купи.
Настелью вдалося видати заміж. Елісон не чула, щоби сестра скаржилась, але саму її лякала перспектива залежати від малознайомого чоловіка.
Вулиці Ремесленників зустріли дівчину пиловою бурею та ледь чутними ароматами кориці. Довкола брязкали скельця і монети від успішного продажу.
На шкіряному поясі Елісон виблискувала пара склянок з новими есенціями і химерна зв'язка мініатюрних книг.
Носити таке багатство посеред білого дня було самогубством. Для будь-кого, окрім Елісон. Адже місцева підпільна організація "Заурядна тиква" вміла переконати, що свою тикву краще тримати на плечах.
А от з наслідками таких переконань і боролася несертифікована лікарка.
Непримітні дерев'яні двері з синьою перекладиною відкривали світ Клементової диктатури.
Його руда голова майнула на чолі грального столу, а поміж ребер розбитих пальців він, що справжній шахрай затис фішки. Якщо хтось і помітив, то не наважився про це сказати, але ж Еліс не належала до когорти "хтось"
Тож не відходячи від дверей, прокричала на всю залу:
— Клементе, настав час процедур. Тож май, бляха ласку, припини дурити людей і пішли швидше, — обличчя присутніх повернулися до неї, а поза Клемента змінилась на розслаблену з розкинутими руками. Він тарабанив по підлокітниках крісла і вже напевне впустив фішку в отвір між сидінням. — Сьогодні приїжджає Шерон і Деніел з "Кохання троянди".
Елісон нетерпляче потерла скляний череп наповнений червоною рідиною. Лікарка погано пам'ятала, що саме з переліку змішала, а може то було все одразу? Ромашка, календула, дуб кори...
— Кора дуба, — ватажок так швидко перетнув кімнату, що спромігся підслухати думки дівчини. Бісова здібність. Елісон подумки зробила помітку з карикатурним обличчям Клемента і дуже сподівалася, що він її зчитав.
Але як на зло, хлопець не відреагував жодним чином.
— Наша лікарка полюбляє романтичні історії, — Клемент розсміявся, та щойно охоронці за спиною підхопили, заткнув їх холодним поглядом. — Досить.
Ходімо люба, нам є що з тобою обговорити.
— Аякже, — охоче озвалась я. — Наприклад, підняття цін на послуги. Смішки з моїх уподобань в тариф не входять.
І я гордо рушила у напрямку його приватного кабінету, мріючи позбутися довколишнього запаху алкоголю і лишитися в оточенні тепла, піску та троянд.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!