Замальовки на картинки Прозаїка

Марріз обрала цей будинок. Маленький човен на краю міста, оперізуваний зусібіч вітрилами та омитий з одного боку Тихим морем, а з іншого боку літнім вітром.

Вітер часто грався з моїми рецепторами, відносячи спогадами до палацу.

Та аж ось, обережні пальці Маріз торкаються мого плеча і я без страху озираюся.

Тільки ця прекрасна жінка продовжувала дивитися на мене, як колись. Так, ніби нічого не змінилося.

Лише її доторк рук чи очей не палив у грудях.

— Люблю тебе, — повторила вона всоте, і всоте я відповів їй.

— Я тебе більше.

Ми поцілувалися, солодко, пристрасно. Світ затих, даруючи нам свій затишний куточок.

Хуварр потерся об мої ноги своїми чорними голочками і потупцював далі будинком. Знову притягне з моря рибину чи краба.

— Не свари його. Він нас годує, — Маріз прочитала мої думки й ласкаво зазирнула в око.

Я лиш кивнув, обіймаючи її і ведучи за собою на кухню.

Сьогодні хотілося потішити її вафлями з медом. Це вже річниця з того випадку і саме моя учениця навчила готувати це хрустке печиво.

Вона завжди намагалася робити їх по-різному. Круглі, квадратні, з ізюмом чи корицею. А одного разу наважилася влити в них магію.

Тоді печиво, що бігало палацовими кімнатами збентежило половину прислуги, іншій же довелося ловити їжу, яка сміялася з них. Досі думаю, що це вона керувала ними, даючи собі дрібку волі.

Зловив себе, на тому що сміюсь. Це було приємно. Та вже за мить, цей спогад затьмарив інший — темна почвара, що прорвалася під час її випробування й вознесення душі. Той монстр розділив моє життя на до і після.

Я зосередився на помішуванні тіста і подумки прокляв той момент, коли вирішив, що вафлі були гарною ідеєю. Моя дружина почухала Хуварра, що встигнув повернутися зі здобиччю, яку стискав зубами й шукав мого погляду.

Я зробив вигляд, що не помічаю його. Тоді це мале і любе створіння застрибнуло на мої коліна й накапало солоної води на чорні штани. Риба била хвостом в його роті і все ще намагалася врятувати своє життя.

— Хуві, віднеси її туди, звідки взяв.

Великі чорні очі позирнули на мене з неабиякою образою та засудженням. Він же бо так старався, чатував і ширяв у морі, а я змушував повернути все назад.

Я простягнув руку і клацнув Хуварра по носу.

— Так, Хуве, всі хочуть жити. Але життя цієї рибки вже ніколи не буде таким як раніше, бо на її шляху з'явився ти.

Друг пискнув і кинувся повз Марріз на вулицю.

Колишня вартова заварила малиного чаю й наповнила склянки різноманітними джемами. А потім, зробила те, чого я аж ніяк не очікував. Доки я воював з тістом і плитою, вона стала за моєю спиною й міцно обійняла, поклавши голову на плече. Я напружився.

— Ів, я пишаюся тобою. Ти..., — її голос надломився а зі щоки скотилася сльоза.

— Люба, що сталося?

Її сірі очі застилали сльози і я не міг зрозуміти чому. Вітрила над дахом напнулися і чирикнув пролітаючий ольф.

— Я знаю. Ні, я можу тільки уявити який жах ти пережив два роки тому, і, — вона почала заламувати свої руки, від чого рукави темно синьої сукні закотилися, оголяючи бліді шрами.

Механічно поправивши пасмо волосся, що застилало пусту очницю, я вхопив її руки, зупиняючи.

— Щоб там не було, ти можеш мені сказати.

В голові пролітали думки, одна страшніше іншої: Вона сильно занедужала, щось сталося з моїм братом чи її родиною, нам потрібно поїхати звідси.

— Іве, я не можу тебе про це просити, але... — у двері почувся стукіт. Дивно, бо ж в цей день ми ніколи не приймали гостей. — Зачекайте, — підвищивши голос крикнула Марріз, і зрештою сказала це: — Мені шкода, що принцеса загинула і знаю, що для тебе вона тоді була більше ніж просто учениця.

Я позадкував і гепнувся об плиту, на якій згоріли вафлі, розносячи кімнатою неприємний запах незворотньо зіпсованого дня.

— У цієї дівчинки такі ж здібності, що і в принцеси Елуїзи. Вона може бути тією дівчинкою з пророцтва.

— Ні, — мої губи тремтіли, а в пустій очниці почав ширитися штрикаючий біль. Перед вцілілим оком знову постала та темна тварюка.

— Іве, без тебе вона не впорається. Будь ласка. — Марріз охопила моє обличчя руками і притисла чоло до мого чола. — Шульварра без тебе не вистоїть. Темні захоплять її.

Я важко сковтнув, дивлячись куди завгодно, лише не в її очі. Ми обіцяли не брехати одне одному, але сказати правду, означало приректи цей світ на погибель. Він давно вже був приречений.

— Темрява вже тут. Та тварюка, — я відхилився від Марріз і ткнув пальцем у своє спотворене обличчя. — Та трарюка це і була принцеса Елуїза.

Морок остаточно захопив той єдиний щасливий спогад. Спогад з ожившими вафлями. Марріз відсахнулася від мене і застигла з відкритим ротом.

— Але як? Ні-ні, цього не може бути.

— Отакою виявилася її душа насправді. Вона не змогла пройти Вознесення душ.

Я вимкнув плиту, пожбуривши вафлі на підлогу. Хуве, що повернувся весело мотиляючи голову, торкнув чорне ніщо лапкою і заскавчав, втікаючи.

Я сповз на підлогу і охопив коліна руками.

Гість, який втомився чекати, вибив двері, чим змусив Марріз схопити найближчу сковорідку і стати в оборонну стійку.

Придворний відкашлявся.

— Перепрошую, ігле і леіг (пан та пані) Неллейз, прийміть королівський указ.

Чоловік простягув червоний сувій і моє серце забилося пташкою у грудях. Це повторюється знову?