Одного дня він буде по-справжньому вдома. Без них.
Він знав, що якщо про те, що він слухає чи яку позицію займає дізнаються вони — як мінімум питань не уникнути. А питали вони по-особливому.
Юрко вже тиждень не бачив Василину, яку підозрювали у донатах на зсу. Холодний вітер обвіяв спину хлопця, нагадуючи, що сама смерть ходить за ним, наступаючи на п'яти.
Він поправив ремінець потертого сірого рюкзака та роззирнувся навсібіч. Патрулів ніде не видно було, а тим паче в бік кладовища потикатися ніхто не насмілювався.
Юрко ледь усміхнувся, згадуючи забобони одного з окупантів: "Мне мама дала ленточку, так вот ношу ее возле серца, еще ни в одном штурме не погиб".
Правильно, бо до цього сидів у тилу чи то пак підганяв своїх друзів вперед. А коли ті скінчилися, загинув від кулі українського снайпера. Перед поглядом юнака зринуло задубіле тіло, з-за пазухи якого визирала помаранчева стрічка. Тіло окупанта скинули в ринву, оскільки забирати його друзі не стали, а місцеві радше утопилися б ніж доклали рук до його поховання.
Кладовище зустріло похилими надгробками та гранітними пам'ятниками, рідкою осінньою травою де-не-де, і капличкою. Одним з небагатьох місць, де ще ловив український інтернет. Хлопець понишпорив у рюкзаку і дістав затягані білі навушники.
Він не наважувався завантажувати музику на телефон, адже в разі якби вони дізнались про це...
Ні, не можна було про це думати.
Але ще жахливіше було чути по радіо їхні пісні.
Юра відчував фізичну відразу і щоразу скручував звук, щойно розпочиналася розважальна програма. А от новини почути треба було.
Як зійдуть сніги із гір потоками...
— Эй, парень, ты чего здесь забыл?
У грудях похололо, а пальці задерев'яніли. Звівши погляд, Юра побачив метрів за два солдата, який світив у його бік фонариком. Слабке світло вихоплювало у присмерках жорстоке обличчя.
Першим ділом хлопець хотів вимкнути музику і накивати п'ятами та мозок, що хаотично прокручував сценарії, відкинув цю ідею з класифікацією "самогубство"
Хлопець натомість вальяжно відкинувся на холодній землі і впевнено промовив:
— Цой - группа крови на рукаве
— Мм, а чего здесь?
— Для антуражу, — відчеканив юнак, обводячи рукою простір. — Хобі в мене таке.
Солдат зробив кілька кроків вперед, прищурившись. Хлопець підібгав під себе ноги, готуючись бігти.
— Не задерживайся. Чтобы к комендантской успеть.
— Угу, — видушив тільки з себе Юра.
Іронічно, що його мати розповідала, як за своєї юності незаконно слухала Цоя.
Більше він на кладовище не потикався, леліючи пісню у думках і сподіваючись, що одного дня буде по-справжньому вдома. Без них.
Спаде жовтий лист і виросте зелений,
А ти в пісні завжди будеш біля мене.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!