Химера

Адмірал Кассіан Вальдорн стояв біля панорамного вікна капітанського містка «Атілли», заклавши руки за спину.

Перед ним повільно оберталася Леда — перлина системи Скарца. Планету огортала м’яка серпанкова ковдра хмар, крізь яку проглядалися бірюзові океани та темні плями материків. З висоти орбіти вона виглядала майже мирною. Майже невинною.

Кассіан дивився на неї так, ніби вже подумки ділив поверхню на сектори майбутніх гарнізонів, шахт і портів.

Дракс мав рацію.

Планета була прекрасною.

Ідеальний плацдарм для подальшого розширення кордонів Харонської імперії.

Адмірал на мить заплющив очі, згадуючи початок кампанії. Система Скарца не здалася одразу. Грамотно вибудувана оборона змусила імперців платити за кожен кілометр простору.

За три місяці боїв флот недорахувався сімнадцяти кораблів.

Особливо болючою стала втрата п’яти новітніх крейсерів, оснащених експериментальними енергетичними щитами.

Їх знищив один і той самий противник — невеликий, майже зухвало маневрений корабель. Він з’являвся в розпал бою, пробивав захист точним ударом і зникав раніше, ніж імперські батареї встигали взяти його на приціл.

Кассіан і досі відчував до цього пілота холодну професійну повагу.

Але навіть це лише відтермінувало фінал.

Харонська імперія не програвала війн.

За три місяці флот буквально випалив опір, повністю взявши систему під контроль.

Тепер адмірал уже придивлявся до трьох сусідніх систем, які поки що утримував противник.

Рано чи пізно ми заберемо і їх.

Це було лише питанням часу, ресурсів і правильного аналізу даних.

Але повернення «Кербера» внесло сум’яття в його розрахунки.

Доповідь Стейна була дивною.

Надто короткою.

Надто сухою.

Практично без інформації.

Це було зовсім не схоже на командира «Кербера».

Стейн вважався одним із найкращих офіцерів флоту. Він славився докладними рапортами та холодною, майже хірургічною точністю в описі операцій.

Але цього разу все виглядало інакше.

Повідомлення тривало менш ніж хвилину.

Коротка згадка про поранених.

Запит на медичну допомогу.

І жодного слова про те, що саме сталося на станції.

Це дратувало.

І тривожило.

«Кербер» відправили на Саелію з простим завданням — перевірити координати, де перед атакою на ескадру Дракса перебував ворожий корабель.

Сектор вважався незаселеним.

Там не фіксували ані баз противника, ані руху флоту.

Кассіан очікував звичайної доповіді: порожні скелі, покинуті споруди, можливо — старі автоматичні станції спостереження.

Натомість він отримав корабель, повний поранених елітних бійців.

Серйозні поранення Демонів говорили про багато що.

На Саелії ховалося щось цінне.

Або щось надзвичайно небезпечне.

Адмірал чекав новин.

Відтоді як на «Кербер» вирушили медичні модулі, минула година.

Корабель Стейна мовчав.

Останні запити залишилися без відповіді.

Ця тиша тиснула на місток сильніше, ніж гул реакторів.

Саме тому голос Септими пролунав особливо різко.

— Адмірале!

Вона рідко підвищувала голос.

— Фіксую старт об’єктів із «Кербера».

Кассіан миттєво розвернувся.

— Скільки?

— П’ять.

Тактична голограма спалахнула перед ними. П’ять яскравих точок відокремилися від корпусу «Кербера» й почали розходитися віялом.

Пальці Септими стрімко ковзали по сенсорах.

— Наші?

— Ні... — вона насупилася. — Вони не передають жодного стандартного сигналу.

Кассіан відчув, як усередині ворухнулася холодна тривога.

— Доповідай детальніше.

— Три тримають курс на планету Леда.

На голограмі три траєкторії пішли вниз, до блакитної сфери планети.

— Один рухається до «Атілли».

— І ще один... — Септима замовкла на частку секунди. — Він прямує до «Бастіону Попелу».

Кассіан насупився.

Корабель дому Гестос перебував на дальній орбіті.

— Навіщо? — тихо промовив адмірал. — Що, в біса, вони роблять?

— Не маю жодного уявлення, — відповіла Септима.

І вперше за весь час її голос звучав невпевнено.

— Вони ігнорують усі запити. Не відповідають на коди авторизації.

Кассіан кілька секунд дивився на голограму.

П’ять модулів.

П’ять різних траєкторій.

Це було не схоже на звичайну евакуацію поранених.

Це було схоже на... розсіювання.

І це слово йому зовсім не сподобалося.

Адмірал повільно видихнув.

За десятиліття війни він навчився довіряти одній речі більше, ніж приладам.

Інтуїції.

А вона зараз волала про небезпеку.

— Бруксе.

Масивний Демон повернув голову.

— Так, адмірале.

— Бери свою групу й вирушай до ангара.

Брукс мовчки чекав продовження.

— Зустрінь модуль. — І тримайте зброю напоготові.

Демон коротко кивнув.

Його важка броня глухо брязнула, коли він розвернувся й попрямував до виходу з містка.

Ні він, ні адмірал поки що не розуміли, що саме відбувається.

У їхньому світі загроза завжди мала форму.

Прапор.

Флот.

Або калібр гармат.

Вони не знали, що «Кербер» перестав бути кораблем. Те, що наближалося, мало іншу класифікацію небезпеки — давнішу й безжальнішу. Щось страшніше за смерть і моторошніше за поразку. Це була абсолютна асиміляція. Стихійна сила, для якої імперська плоть була лише будівельним матеріалом, а людський розум — непотрібним шумом.

***

Головний ангар «Атілли» занурився в напружену тишу.

Брукс і десяток його бійців вишикувалися півколом перед шлюзовими воротами. Плазмові гвинтівки були підняті, запобіжники зняті.

Червоні промені прицілів тремтіли на броньованій поверхні модуля, що наближався.

Шатл увійшов до ангара напрочуд м’яко.

Його двигуни стихли, поступившись місцем шипінню тиску, що вирівнювався.

Модуль торкнувся палуби майже ніжно.

На секунду він завмер.

Ніби прислухався.

Потім люк почав повільно відчинятися.

Ніхто з бійців не промовив ані слова.

Зсередини не долинуло ні привітань, ні прохань про допомогу.

Спочатку з темряви вирвався запах.

Важкий.

Мускусний.

Запах хижака... і крові.

Брукс трохи міцніше стиснув гвинтівку.

І тоді на сліпучо чисту палубу ангара впала тінь.

З модуля повільно з’явилася кінцівка.

Це була не рука.

Це була довга, потворна лапа, вкрита бурою шерстю. Кігті з неприємним скреготом уп’ялися в металеву підлогу.

Кілька бійців мимоволі зробили крок назад.

Брукс різко підняв зброю.

Але палець на спусковому гачку завмер.

Тому що з черева модуля на світ виходило дещо... таке, що ще зовсім недавно носило імперську форму.

Пошматовані клапті тканини все ще звисали з деформованого тіла.

На одному зі шматків можна було розгледіти емблему медичного корпусу.

Істота підняла голову.

Жовті очі спалахнули у світлі ангарних ламп.

Вони зустрілися з поглядом Брукса.

На частку секунди.

А потім пролунав рик.

Глухий.

Загрозливий.

І абсолютно нелюдський.

Брукс натиснув на спуск.

Але було вже запізно.

Тому що в цю мить «Атілла» перестала бути флагманом флоту Харонської імперії.

Вона стала мисливськими угіддями.