Химера

ПЛАНЕТАРНА СИСТЕМА ЕЛІЗІУМ

Селена повільно віддалялася внизу, ніби не бажаючи відпускати тих, хто ще дивився на неї. Ще зовсім недавно — квітучий світ із м’яким сяйвом океанів і розсипом вогнів нічних міст — тепер вона перетворювалася на пекло, охоплене полум’ям. З орбіти було чітко видно шрами від бомбардувань Харонської імперії: величезні, нерівні розломи, що світилися глухим помаранчевим жаром. Там, де ще вчора вирувало життя, тепер палала розпечена, понівечена поверхня.

Корабель ішов на межі можливостей, відриваючись від приреченої планети.

На капітанському містку «Ковчега» панував холодний, стриманий жах.

Ніхто не панікував — на це просто не було права. Кожен був на своєму місці, кожен виконував своє завдання, але напруга відчувалася майже фізично: у напружених плечах, у коротких командах, у надто різких рухах над панелями керування. Індикатори мерехтіли, змінюючи кольори, системи перевантажувалися, автоматика ледве встигала компенсувати стрибки.

— Капітане, ми вийшли зі щільних шарів, — доповів навігатор. Голос його був рівним, але надто тихим, ніби він боявся сказати голосніше. — Лягаємо на курс. Покидаємо систему.

Ілай Вайт, високий чоловік із сивиною на скронях і втомленими очима, трохи сильніше стиснув поручні свого крісла. Метал під пальцями був холодним, майже крижаним. Біла форма на ньому була зім’ята, на рукаві темніла нерівна пляма — чи то кава, чи то кров. Він не пам’ятав.

— Чудово... — видихнув він, не відводячи погляду від оглядового екрана. — Сподіваюся, їм зараз не до вантажного судна.

Він сказав це спокійно, майже буденно, але в цих словах не було віри — лише необхідність хоч щось сказати.

Перші години минули в напруженому мовчанні. Корабель віддалявся від Селени, і з кожною хвилиною планета ставала меншою, тьмянішою, перетворюючись на поранену палаючу кулю на тлі зірок.

Надто спокійно.

Різкий сигнал системи виявлення прорізав рубку, мов удар.

— Капітане... — голос навігатора здригнувся і зірвався на шепіт. — Фіксую ще один сигнал. Ідентифікація за сигнатурою... важкий крейсер Харонської імперії.

На коротку мить час ніби спіткнувся. Ілай повільно повернув голову до екрана тактичного огляду.

Позаду них, у чорній глибині космосу, народжувався силует. Спочатку — слабке викривлення, ледь помітна тінь. Потім — обриси, холодні й чіткі. Крейсер виходив із темряви впевнено й швидко, як хижак, що вже обрав собі здобич і не збирається її відпускати.

Імперці не запитували ідентифікацію. Не вимагали зупинитися. Не намагалися вийти на зв’язок.

Вони просто скорочували дистанцію.

— Вони наздоженуть нас протягом двох годин... — видихнув навігатор, не відриваючи погляду від цифр, що бігли по екрану.

Цифри змінювалися надто швидко.

У рубці зависла мертва тиша.

Хтось завмер, не прибравши руки з панелі. Хтось продовжував працювати, але рухи стали механічними, відточеними до автоматизму. Один з операторів моргнув надто пізно, ніби забув, як це робиться. Навіть звуки обладнання — тихе гудіння, рідкісні сигнали — здавалися приглушеними, наче простір навколо стиснувся.

Тридцять тисяч людей.

І жодного шансу.

— Відкрити канал на всіх частотах, — наказав Вайт.

Його голос звучав рівно. Лише побілілі кісточки пальців видавали, з якою силою він тримає себе в руках.

— Передавати екстрений виклик.

— Кому, капітане? — зв’язківець обернувся. У його очах уже не було розгубленості — лише гола, чесна приреченість. — У секторі не залишилося кораблів Зоряного Флоту. Ми останні.

— Знаю, — коротко відповів Вайт. — Але раптом хтось почує. Передавай.

Зв’язківець кивнув і активував канал.

Сигнал пішов у порожнечу.

— Говорить «Ковчег»... — почав він, і голос цього разу здригнувся лише на самому початку. — Ми — цивільний транспорт евакуації. На борту тридцять тисяч людей. Нас переслідує імперський крейсер. Просимо негайної підтримки.

Передача повторилася.

І знову.

І знову.

Пакети даних розліталися в усі боки, виходячи за межі системи, розчиняючись у холодному вакуумі. Відповіді не було.

Ілай дивився на тактичну сітку, не кліпаючи.

Він не чекав відповіді.

Він просто не мав права не спробувати.

Імперський корабель уже вийшов на дистанцію прицільного вогню, але не відкривав його. Крейсер ішов рівно, не прискорюючись і не сповільнюючись, ніби точно знав, що здобич нікуди не подінеться.

Вони не хотіли знищувати «Ковчег».

Вони йшли по людей.

Коли від корпусу крейсера почали відокремлюватися абордажні модулі, усе стало остаточно зрозуміло.

Малі точки відділялися одна за одною, шикувалися в стрій і спрямовувалися вперед. Без метушні. Без поспіху. Як відпрацьована процедура.

Ілай повільно заплющив очі на мить. Цього вистачило, щоб уява домалювала решту: вузькі коридори, забиті людьми, крики, постріли, кров на стінах, паніку, яку вже ніхто не зможе зупинити.

— Це кінець... — прошепотів навігатор, опускаючи руки на пульт.

Цього разу ніхто йому не заперечив.

Бойові модулі імперців, незграбні й хижі, мов металеві комахи, з глухим гуркотом вп’ялися в обшивку «Ковчега». Удар за ударом прокотився корпусом, віддаючись у перебірках важким тремтінням. Магнітні захвати вгризалися в метал, фіксуючи модулі, і майже відразу до роботи стали плазмові різці — сліпучі, безжальні.

— Розгерметизація у п’яти секторах! — вигукнув навігатор.

Червоні зони спалахнули на моніторах Вайта, швидко розповзаючись схемою корабля.

Камери внутрішнього спостереження видавали уривчасту, зернисту картинку: коридори, забиті людьми, різкий спалах світла — і вже наступної миті в них вривався крижаний туман. Потоки повітря виривалися назовні, забираючи крики, речі, самих людей. Прожектори різали простір, вихоплюючи з хаосу обличчя, і в цьому світлі з’являлися постаті у важкій броні.

Імперці входили буденно.

Без поспіху.

Наче все вже було вирішено.

— Вони захоплюють палубу за палубою! — голос зв’язківця зірвався на крик. — Десятий сектор втрачено! Одинадцятий... вони вже біля житлових блоків!

— Тридцять два бойові модулі, — доповів помічник капітана, не відриваючи погляду від даних. Його обличчя стало майже безкровним. — Вони кинули на захоплення майже всіх бійців.

Це було не переслідування.

Це була зачистка.

Ілай Вайт повільно стиснув кулаки. Пальці побіліли, але він цього навіть не помітив.

І саме в той момент, коли остання надія остаточно вигоріла, простір поруч з імперським крейсером розірвався.

Без характерного мерехтіння, без попередження — просто розрив у порожнечі.

З нього, майже впритул до противника, виник вугільно-чорний силует.

«Екліпс».

Він не вийшов — він увірвався.

Перший же залп фазованих гармат було дано впритул. Енергія вдарила в корму крейсера, вириваючи шматки броні та внутрішніх конструкцій. Спалах освітив усе поле бою. Головний стабілізатор тяги зник у хмарі розплавленого металу, і важкий корабель сіпнувся, втрачаючи хід.

Космос спалахнув.

Відповідь прийшла миттєво.

Плазмові розряди, щільні та люті, вдарили в «Екліпс», залишаючи на його корпусі розпечені рани. «Ковчег» здригнувся — навіть на відстані ударна хвиля відчувалася як важкий поштовх у груди.

— Що вони роблять?.. — майже беззвучно прошепотів помічник.

Ілай бачив.

Навіть пошкоджений, крейсер діяв чітко — намагався розвернутися, перекрити вектор, загнати противника під свої гармати.

Але «Екліпс» не грав за цими правилами.

Він ішов ближче.

Надто близько.

Чорний корабель буквально «прилипав» до крейсера, входячи в мертву зону, туди, де важкі батареї втрачали ефективність. Це було на межі — будь-яка помилка, і їх би розірвало.

Обшивка «Екліпса» вже не витримувала. Корпус вкривався розпеченими виразками, виривалися струмені газу, окремі секції темніли, втрачаючи живлення.

Але він продовжував тиснути.

Коли перший натиск було зламано, з ангарів «Екліпса» вирвалися маневрені тіні — квінджети та перехоплювачі. Вони вийшли швидко, майже одночасно, і відразу розділилися. Частина рвонула до крейсера, вгризаючись у його оборону. Інша — вишикувавшись клином — попрямувала до «Ковчега».

У цей момент ожив канал зв’язку.

— Говорить Ліам Блек, командир «Екліпса». Ми отримали ваш сигнал. Тримайтеся, Вайт. Де краще висадити десант?

Голос був сухим, жорстким. Без зайвих слів.

— Ангари три та чотири! — миттєво відповів Вайт. Усередині все перевернулося, але голос залишився твердим. — Покваптеся, вони вже в житлових блоках!

— Прийнято. Висаджуємо групу зачистки. А самі займемося цим коритом.

Зв’язок обірвався.

На екранах «Екліпс», оповитий димом і спалахами, знову заходив на віраж, прикриваючи свої машини. Його корпус уже був понівечений, на бортах чорніли пропалини, п’ять модулів зникли — просто зникли, залишивши після себе порожнечу та уламки.

Ціна була помітна одразу.

У цей самий час на «Ковчезі» розгорявся свій бій.

— Сектор дванадцять захоплено! — вигукнув зв’язківець.

Камери показували пекло.

Імперці рухалися чітко, без зайвих рухів — короткі команди, короткі черги. Кожен постріл знаходив ціль. Вони діяли без зволікань.

Один із пасажирів, із перекошеним обличчям, кинувся вперед з уламком металевого прута в руках. Крик зірвався в повітрі.

Імперець навіть не повернув голови повністю.

Постріл.

Тіло чоловіка відкинуло назад, із силою вдаривши об стіну.

Саме в цей момент прибули люди Блека.

Шлюзи ангарів не відкрилися — їх вибило всередину спрямованим вибухом. Метал вигнуло, зірвало, і в утворені проломи увірвалися постаті в темній броні з емблемами Зоряного Флоту.

Вони рухалися швидко.

Жорстко.

Без вагань.

Вони прийшли не битися.

Вони прийшли знищувати загарбників.

Перше зіткнення сталося у вузькому переході.

Імперці відреагували миттєво — розвернулися, підняли зброю.

Частки секунди.

Постріли злилися в один удар.

Куля влучила в плече бійця «Екліпса». Його розвернуло, вдарило об стіну, броня засипала іскрами, але він утримався на ногах.

— Ах ти ж... — гаркнув він крізь зуби й одразу ж підняв гвинтівку, ловлячи ворога в приціл.

У відповідь пролунав короткий і точний залп.

Шолом солдата Харонської імперії розлетівся на шматки, на мить відкривши обличчя — абсолютно спокійне, майже порожнє.

Наступний постріл зніс йому половину голови.

Коридор наповнився димом, іскрами, криками та глухими ударами тіл об метал.

Зав’язався ближній бій.

Жорсткий.

Справжній.

І вперше за весь цей час на «Ковчезі» з’явилося те, чого не було з моменту втечі від Селени — шанс.