Office-life

Колектив поступово оновлювався і на місце «старих» працівників приходили нові.

Свіжа кров викликала інтерес у старожилів.

Фірма розширювалася, і одного дня на роботу прийшов Орест – новенький. У всіх з приводу нової людини у колективі були свої думки. Як і у Лілі. Вона бачила хлопця по-своєму… Швидше навіть не бачила, а відчувала, теплом від нього віяло, людяністю, і якоюсь турботою.

Він відрізнявся від усіх, тому коли траплялося врегулювати якісь робочі питання, на думку спадало лише одне - інша справа – Орест.

Орест – він особливий, йому приблизно двадцять п'ять, але це не має значення. Вік не залежить від того, які внутрішні цінності в собі несе людина.

Для Лілі він велетенська сфера світла, безмежного, всепоглинаючого, цілий Всесвіт поваги і гарного виховання.

І Ліля, коли він заходить, часом втрачає контроль, маска серйозності щезає миттєво, вона перетворюється на несерйозну пустунку, ледве стримується, адже робота, їй хочется усміхнутися і усміхнути в тому числі й Ореста, розворушити, привернути його увагу, підняти йому настрій, як і він це робить однією своєю появою.

Симпатія, судячи з поведінки Ореста, взаємна, і Лілії іноді від того трішки ніяково. ніколи не було роману з колегою. Вона може пожартувати, посміятися, щиро і по-доброму. Коли Орест йде, сумління нагадує їй про серйозність, нащо вона говорила, жартувала. Але це вище її сил.

Вона шукає привід, щоб з ним заговорити, бо ця людина їй цікава.

Ой, Ліля-Ліля… Орест високий, худощавий, і зовні не писаний красень, проте його енергетика збиває дівчину з пантелику. Не показушник, і це навпаки привертає увагу і робить коллегу більш цікавим.

Не те, щоб вона була голодна на увагу чоловіків, вона звикла до того, що подобається, ловить компліменти. Але цей Орест!

Це суцільна магія і хімія у просторі. Це питання, на які цікаво знаходити відповіді. Це вогонь у його очах, легкий шок, здивування, тактовність.

Лілі Орест подобається.

Вона хотіла –

Й світ її прийняв,

Його, безмежний,

Неосяжний простір,

Тривимірний?

Ба, ні, у ньому гостя,

Безжально захопив і...

Розім’яв...

Забула все,

Своє, його ім’я,

Залежність стала

Майже фанатична,

Щаслива,

Ефемерна,

Поетична,

Своя, і ніби

Зовсім не своя…

Змістилось –ТИ,

Змістилось – владне Я...

І стало ні твоє,

Ані моє,

І кислотою

Витравляло душу,

Вертаючи в реальність...

«Мушу»...душить,

Згадалося,

І спогад той пройняв...

Ні, світ її ніколи не спиняв.