Office-life

Знайомтеся, це – Ліля, виглядає на двадцять п'ять, хоча за паспортом старша, а мислить інколи, ніби має понад сорок років, інколи впадає в безмежну радість, і тоді її сонце осяює весь простір навколо, велика мрійниця, здатна літати у снах. Інколи віршує. Часом мовчазна. Веде щоденник, куди записує найсильніші хвилювання, які її переповнюють. Любить зручний одяг, парфуми, каву й чорний шоколад, морепродукти, відкривати нові цікаві місця, гарну музику і кіно. Обожнює театр, дівчина переконана, що гра тут і тепер – набагато цінніша, аніж у записі на кіноплівці.

Робота у Лілі прозаїчна, вона – економіст на одній із торгівельних фірм. Змінила місце роботи, і нині її підприємство має вузьку спеціалізацію - пластилінові гайки для дуже високоточного обладнання спутникових систем. Поки що не заміжня і дітей не має. Вірить в дива, справжнє кохання і дружбу між чоловіком і жінкою. Правда, життя часто доводить їй протилежне, а саме, що такої дружби не існує, але Ліля не падає духом, отже, тому ще і оптиміст. Трохи наївна, добра.

Перший день був сповнений нових знайомств і несподіванок.

В офісі було тепло і комфортно, попереду чекало багато нового і цікавого. Вникати в бізнес-процеси, логічно упорядкувати всі дії, вибудувати ієрархію задач. Придивитися до людей. Нових людей, тепер колег по роботі. Вивчити й запам’ятати нове оточення.

– Доброго дня, Лілю, тут у нас є одна співробітниця, вона може й матюків нагнути на рівному місці, то ти не зважай, гаразд? – попередив якось по-свояцьки Андрій, симпатичний молодик з сусіднього відділу з блакитними очима.

Йшлося про Таїсію, сварливу бабу, яка була бабою не за віком, а за способом подачі себе світові. «Нахабність – друге щастя» і «Я нікому нічого не винна» – під такими девізами будувала стосунки з коллективом і всіма, хто не був рідним, отже, стороннім, Тая. Рідних Таїсія дуже любила і докладала величезних зусиль, щоб не приносити агресію і напругу на роботі в сімейне коло. Але отак в роботі ніхто і не підозрював, що авона вміє бути доброю. Сварлива баба, сварлива скандальна баба, хоча не баба за паспортом.

Молодого приязного коллегу Андрія Ліля одразу помітила, якось інтуїтивно відчуваючи прихильність. Тоді ще вона не знала, що Андрій виявиться зовсім не таким пухнастим, як вона його собі уявляла. Вона його розгадала лише відсотків на тридцять, а ще з часом дізнається, що він одружений і його дружина теж працює на підприємстві.

– Лілю, іди до нас на чай-каву, – запросила Галка, яка виконувала за замовчуванням роль помічниці виконавчого директора, а у вільний час обожнювала замовляти парфумерію он-лайн, ділитися тонкощами приготування соусів, посидіти в кафе під коньячок і шашличок, любителька взуття і сумочок, шаликів і брошок. Життєрадісна і легка Галочка, от у кого ще треба було повчитися легкості - про себе резюмувала Ліля щодо неї. З Галочкою можна поговорити про рецепти і новинки моди, обмінятися досвідом приготування і враженнями про театральну виставу.

Щодо зовнішності Галки – тендітна, говірка, інколи і тиха. Напоказ – в чудовому гуморі. Це та людина, яка вміє майстерно приховувати свої емоції. Ніколи не знаєш, чи вона направду так думає, чи лише підтакує, переслідуючи свої інтереси. Лілі ніколи не була зрозуміла така скритність, бо Лілі важко було приховувати те, що вирувало всередині. Як і тоді, на стресовій співбесіді. навіщо це? Навіщо? Очевидно, скритність у Лілі асоціювалася з нещирістю, так вона думала нині, в новому колективі.

Марта якось потім зробить комплімент Галочці, мовляв, ти так гарно вмієш приховувати поганий настрій, що справляєш враження абсолютно гармонійної людини.

– Ви до нас надовго? – спитав, заглядаючи у очі, Руслан – один з менеджерів фірми, кремезний, схожий на великого ведмедя, у ньому щось проглядалося від військового.

Руслан, хоч і грубуватий з першого погляду, але, здається, порядний. Напористий. Ліля припустила, що він може і не сказати правду, або може сказати те, що хоче почути опонент. Проте ця риса – схильність подати інформацію у вигідному світлі – вона притаманна усім успішним продавцям.

За п’ять хвилин ти маєш переконати потенційного покупця у тому, що цей товар є необхідним, і впровадити думку, що без його покупки неможливо жити щасливо далі. Для цього всі методи хороші, діловий етикет, художнє прикрашування дійсності, улесливість, панібратсво. Треба бути гнучким і, ніби у грі в шахи, прорахувати кілька кроків наперед. Надати знижку, посунутися у ціні, запропонувати ексклюзивні умови співпраці. Переманити з іншого постачальника, перетягнути на свою сторону. Чи в інакший спосіб досягнути домовленостей. Цьому вчать підручники, коучі і життя. Розвинути внутрішнє відчуття. Інтуїція плюс маніпуляція.

Ліля швидко увійшла у курс справ. Роботи було багато, але життя вирувало. Ліля відчувала свою цінність, колеги прийняли її тепло, і дівчина вирішила проприглядатися. Не дивлячись на те, що працювати доводилося активно, Ліля раділа.

З першого дня враження про роботу сформувалося позитивне, адже, Ліля – оптимістка, крім того, дівчині потрібна була робота. Влитися, познайомитися з усіма коллегами, вивчити їх, щоб зрозуміти суть кожного – попереду було багато цікавого і нового. Життя починалося ніби з чистого аркуша.

Аркуш паперу...

Я бачу на ньому –

простір польоту думок.

Він просто білий.

Не скаже нікому

ця німота сторінок, -

Що я хотіла,

чекала,жадала

Та досягну у житті.

Чи як боролась

і перемагала;

що написала в листі.

Через бар’єри

йду до кар’єри,

хоч моя путь не проста.

Час наближаю

до миті прем’єри.

Скоро ця мить золота.

Мрію надію

і вірю, що долю

кожен планує свою.

“Так!” – кажу щастю

і “Ні!” – кажу горю, -

й сили собі додаю.

День зустічаю.

Образи прощаю,

що ненароком прийшли.

Впевнена,

кожен досягне розмаю,

що заглядає у сни.

Треба лиш знати,

що побажати,

як досягнути цього.

Віри й надії

не треба втрачати,

прагнути лиш одного.