Office-life

Данило прийшов на зміну Філові. Високий, кремезний, показний. Мовчун. Ліля про нього могла припустити лише те, що він, можливо, любитель перехилити чарчину. Але це були здогадки і плітки офісного планктону. Як і про кожного новачка у колективі.

Про це пліткували співробітниці, але на гарячому ніхто Данила не спіймав, навіть коли у нього було похмілля, він тримався достойно. Могло бути й гірше.

Данило асоціювався у Лілі з ковбоєм дикого Заходу. Він полюбляв шкіряні куртки, черевики з видовженими носами, хмуритися, підморгувати, робити вигляд, що не помічає отієї всієї мишачої метушні довкола нього. Данило спеціаліст хороший, проте якщо у кого і закрадалися якісь сумніви щодо цього, то як фахівець він ніколи не підводив.

І от Данило, Даник, Дан, як його називали колеги, завжди вітався. Мовчун. Пару слів і все. Був Данило і нема.

Конкретика – його коник. Талант – коротко і по суті. Він цікавий. У Лілі якраз після керівника Володимира і невдалих спроб Романа закрутити інтрижку нікого цікавого не було на горизонті. Орест не рахувався, там було нічого не зрозуміло. Хотілося стану закоханості і авантюри. Шалено! Це все, що ти згадаєш на пенсії - прекрасні часи суконь і зачісок, усмішок, поливаючи розсаду.

Офісне життя замало чимало часу, тому Ліля помалу звикла, що все тут навколо крутиться і вариться у колективному несвідомому.

Якось не траплялося цікавих екземплярів. Дядя не рахується, то окрема історія. Як і не рахується Філ, то взагалі – персона нон-грата, як вирішила Ліля.

До речі, Ліля страшенно не любить запаху цигарок, міцних, до нудоти, саме такими часто тхнуло від Філа. І без нього стало дихати у офісі набагато легше.

Так от, Данило – три вищі освіти, риси обличчя видають філософа і ну дуже цікавого чоловіка. Не одружений.

Ліля трималася місяці три, поки наважилася зробити перший крок. Бо той мовчав, вітався, робив роботу і взагалі був осторонь усіх. навіть балакуча Любочка не змогла нічого про нього дізнатися, і підмовляла Галочку спробувати теж. Ліля ж вирішила просто спробувати заприятелювати.

– Данило, – мовила вона при нагоді, – вам каву зробити? Я зараз питиму сама, тому пропоную і вам.

– Ні, дякую, я пообіді каву не вживаю, – сухо відмовився Данило.

– Скоро почнеться міжнародний антикварний салон, винятковий захід, оригінали і зразки найкращих скульптур і картин, таке неможливо пропустити! – між іншим продовжувала Ліля. – Може, сходимо разом, щоб було цікавіше, розділити враження, там мають бути копії робіт Сальвадора Далі і Родена, і ще кількох всесвітньо відомих скульпторів.

– Лілечко, я знаю організаторів, я часто буваю на подібних заходах – виставках, бієналле, у мене багато зв’язків, проте мало часу оте все відвідувати, – сухо парирував Данило.

Ліля не повірила, звісно, що Данила цікавить мистецтво, але вдала, що повірила у зайнятість.

Насправді ж він збрехав. Оті всі музеї його абсолютно не цікавили, але щоб не здатися неучем і нечемою, він відповідав так, ніби йому оті всі заходи давно набридли.

Після тієї розмови Ліля вже не пропонувала цьому вовку-одинаку кудись вийти разом.

«Гарна Маша, та не наша». Помалу плітки довкола Даника вщухали.

Для розмаїття Любочка нашіптувала співробітницям, що у Лілі новий роман. Мовляв, новенька запала на Данила. Про що дізналася виконавчий директор. Марті Данило і самій подобався. Проте щаслива у шлюбі жінка з усіма перевагами сімейного статусу не розмінювалася на романи на стороні. Вона любила дорого виглядати. Розкішно відпочивати і одягатися, це все міг їй дати і давав нинішній чоловік. Марта не була транжирою, як більшість жінок, але спокушалася на витрати часто. Розважала себе сайтами туристичних пропозицій і різноманітних знижок на розважальні заходи і процедури омолодження і збереження краси. Хотіла втримати чоловіка якнайдовше біля себе, бо він, успішний і гарний, міг без тотального контролю дружини і загуляти на стороні.

У Марти було все для щасливого існування: розкішні авто, шуби, тури за кордон, фуагра і елітні вина, дорадо і туфлі від кутюр, канелоні і дизайнерські сумки, соуси бешамель й сири пармезан.

Ліля знала, що Марта хитра, розумна, і внутрішньо вона була готова до будь-якого повороту подій. Але вона бачила й іншу сторону керівника – вона вміла володіти собою і подавати себе. Ліля поважала її за це, не зважаючи на те, що як і всі жінки, Марта любила компанію пліткарки-Любочки, Лідії і в минулому – Лаванди. Лаванду вона часто і висміювала при нагоді, коли тієї не було поруч.

-Як сказала Лаванда - дорого-богато, да, вона така, - Марта доробляла останній ковток кави, сміялася з Любочкою та йшла до себе, поки Люба чемно прибирала залишки шоколаду-печива і посуд.

Внутрішня напруга зростала щоразу, коли Любочка готувала нову інформаційну бомбу. Здавалося, світ заклякає, в очікуванні, ніби перед грозою, і чи ударить грім, чи блискавка розріже небо.

Але нічого не відбулося. Данило на деякий час зник – у справах. І Ліля забула про його існування. Ні дзвінків, ні листів, ні зустрічей.

Навіть у роботі не доводилося контактувати. Було враження, що він не працює на фірмі і всі про нього на деякий час забули.