Вступ

Чи є в когось з вас, мої любі, знайома відьма? Ви, мабуть, і не знаєте таку! Або ви не вірите в реальність існування всілякої нечисті?

Я теж раніше не вірила, є таке діло, доки не довелось стати частиною цієї самої нечисті.

І як це зі мною так сталося? Багато років тому довідалася, що є нащадковою відьмою. Точніше віщункою, тією, хто відає.

Мені більше до душі, коли «травницею» називають. Згодна в крайньому випадку на «знахарку».

За багато років, що я займаюся своєю нелегкою справою, визнала такі секрети «зеленої аптеки», що ніколи би не розвідала, навіть маючи диплом вчителя біології.

Щось не виходить в мене гарно та змістовно розповідати, а це потрібно зробити! Й обов'язково зроблю, щоб передати моїй спадкоємиці, та наступній травниці усі свої знання на папері, хай в зашифрованному вигляді.

Спробую, хоча б так врятувати її від тих дурощів, що я наробила на самому початку свого магічного шляху.

А все тому, що бачите ж, не було прийнято в нас записувати свої знання, вміння, досвід. Звичайно, мої далекі предки, котрі відали магічну мудрість, побоювалися раптово видати непосвяченому, те, що йому знати було не дозволено.

Й добре, якщо це тільки звичайна «темна людина». А якщо ворог, що тоді робити? Також відьма могла загинути, й не встигнути усно, чи письмово розповісти все майбутній травниці, що саме й як.

Ось , саме тому й вигадали в давні та небезпечні часи передавати знання через незначний, на перший погляд, предмет.

- Ну, ти таке кажеш: «незначний предмет». Софія може й обуритися, через те, на тебе. - раптово мої роздуми було перервано мелодійним голосом.

- Прошу не втручатися в мою розмову з майбутньою спадкоємицею. – спробувала я нагадати про совість нахабі. Але це все було марно. Совість в цьому комплекті не передбачалася.

- Ну і подумаєш, перервав піднесену розмову відьми Марії з її гіпотетично їснуючою спадкоємицею, - мій співрозмовник, нахабно відвернувшись від мене та не попрощавшись, пішов знову спати.

Зупинився в дверях, подивився мене своїми прозорими, смарагдовими очами:

- Це так необхідно: шукати її невідкладно, відклавши всі справи? Чому не можна передати магічні знання твоєму племіннику? Він же ж твій найближчий родич й не бовдур, хоча й «темна людина».

- Василь, ну ти ж…

- Скільки разів тобі казати, я Василевс, - він з презирством пирхнув у відповідь.

- Так, звичайно ж я пам'ятаю. Ти – великий хранитель магічної мудрості та знання трав, охоронник та захисник відьм протягом багатьох століть. Й ти не гірше за мене знаєш, що я зобов'язана зробити, побачивши Знак. Якщо я не передам все, що знаю тій, на кого мені вкаже Сова, то помру в страшних муках.

Пам'ятаєш, як сто років тому одна хитра відьма вирішила зберегти все тільки для себе, відмовившись передавати спадкоємиці таємницю? За одну ніч, раптово болото затопило її лісний будинок. Й вона потонула в смердючому багні.

Фу, мерзота... Я не забула, що ми тимчасові сосуди, що зберігають та примножують багатства предків.

Й передати знання я маю тільки тій, на кого мені вкаже Сова. Обов'язково це має бути родичка, хоча б і дуже далека. Вона повинна мати зелені очі, як ти та я. Та таке ж дурнувате бажання лікувати душу й тіло за допомогою лісних природних ліків.

Так, звичайно було б більш видовищно, літати голяка на мітлі, зачаровувати красунчиків, всілякі там привороти та закоти. Тільки ми травниці – зовсім інші!

Й мого племінника ти дарма пригадав!

Передавати знання можливо тільки жінці. Чи не знаєш, як мені не подобається, що будинок я теж повинна чужому дівчиську залишити?

Його я теж, звичайно, без спадку не залишу. Попіклуюсь, як же ж без цього… Але все ж таки...

Сьогодні Сова подала Знак. Я не можу її ослухатися. Й не тому лише, що вона велика та мудра Софія. Чесно кажучи, боюсь покарання за непідкорення Знаку. А ось якщо все зроблю, як треба, то моя історія на цьому не закінчиться.

- Надобраніч, Марія. Я вірю в тебе. Була б ти дурепою, то не дожила до ста років. – Позіхаючи, Василевс вийшов з кабінету.

- Мені не сто років, - обурено підскочила я. Тільки він вже мене не чув.

Я почула знову Знак. Холодний вітер йшов від невеликої зеленої статуетки на моєму столі.

Вона не випадково була така непримітна на вигляд. Тільки знавець дорогоцінних каменів міг би, хоча й не одразу ж, признати в ній рідкісний цілий смарагд.

Очі Сови горіли темно-зеленим холодним кольором. Я дивилася на неї, як кроль на удава. Закрив очі, побачила обличчя той, яку обрала Сова Софія.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.