Вибір смарагдової сови

Вже декілька ночей підряд Тетяна бачила один й той самий сон.

Темна кімната. Прохолодний вітерець відкриває кватирку, та в вікно повільно влітає дивовижна темно-зелена сова с великими жовтими очима. Спокійно сідає на письмовий стіл, саме на величезний вебстерський словник.

Вона вжимається від страху в подушку. Чомусь в кімнаті вона сама, а де ж її хлопець? Весь час відчуває на собі гіпнотизуючий совиний погляд.

Несподівано колір очей сови змінюється з жовтого на зелений. Та з них ллється смарагдове світло. Як в якомусь пересічному фантастичному блокбастері.

Раптово тишу порушив тихий, чоловічий, дуже мелодійний голос:

- Дорогоцінна Тетяна Олександрівна, ласкаво просимо до нашого світу. Ви припали до серця великій Софії. А моє м’яке, наче котячі лапки серце, належить Вам з моменту першої нашої зустрічі.

Поки я змушений зберегти своє “інкогніто”, але, запевняю Вас, це – ненадовго. Зізнаюсь, не встояв перед можливістю зустрітися, хоча б тільки уві сні.

Саме в той час смарагдова сова, що стояла на письмовому столі Маріі Іванівни, почала світитися примарним темно-зеленим кольором. І літня жінка в плетеному кріслі побачила Тетянчине обличчя так чітко, ніби знаходилася разом з нею в одній кімнаті.

… М’яка котяча лапка обережно пестила щоку дівчини. Маленьке сіре кошеня сиділо біля її подушки та мурчало, неначе маленький трактор. Спочатку Тетяна вирішила, що сон ще не випустив її зі своїх пазурів. Вона повільно простягнула долоню й одним лише пальцем доторкнутися до м’якої смугастої спинки.

Кошеня замуркотіло ще голосніше та грайливо нахилило голівку вбік, запрошуючи полоскотати вушко.

Так це зовсім не сон! Кошеня – справжнє, з плоті та крові, точніше – із м’якої шорстки та тонесеньких кісточок, проглядаючих всюди.

Такий худенький та, напевно, голодний.

Худе волохате пузико вимогливо булькнуло. Це відволікло дівчину від думок про сон. В холодильнику було молоко, треба запропонувати його котику.

Так, а ось звідки він узявся? В неї ж не було ніяких домашніх тварин. Вліз у відкриту кватирку? Так вона ж живе на останньому, дванадцятому поверсі будинку! Пожежної драбини, як в тих же блокбастерах, в її будинку ж немає. Містика якась, не інакше. Ще й цей сон, хай йому.

А де носить її хлопця, Едика, тобто Едуарда – творчу, тонку та чуттєву натуру? Давно вже повинен був повернутися після своєї виставки, спільної з іншими місцевими художниками. Усі банкетні зали теж в цей час вже закриті.

Пів на четверту ранку. Найважчий час. Раніше Тетяну б сильно стурбувала відсутність її хлопця, а тепер їй, чомусь зовсім це не цікаво.

Кошеня жадібно пило молоко, іноді озираючись на свою нову хазяйку. Можливо, переживало: чи не заберуть їжу? Нарешті наївшись, всілося біля миски та стало відчайдушно крутити голівонькою в пошуках чогось, відомого тільки йому одному.

Дивно, але Тетяна здогадалася: кошеня шукає подібність лотка. І тут же швидко його спорудила із старої взуттєвої коробки й пом'ятих обривків паперу. Узявши котика на руки, оглянула на наявність паразитів і болячок. І здивувалася ще більше, нічого цього не виявивши на худенькому тільцеві.

Дитинча було не вуличним, хоч і худим. Можливо, втік від якихось сусідів? Напевно, так і є. Уранці вона з цим розбереться.

З кошеням на руках, Тетяна сіла в крісло і накрилася ковдрою. Уклала тепле, волохате тільце собі на коліна. Новий сусід солодко позіхнув, прикрив зелені очі та обернувся до верху пузиком. Молочко явно пішло на користь котику, животик помітно округлявся.

Чухаючи сіру шерстку та прислухаючись до слабкого мерехтіння, Тетяна несподівано виявила: її котик, насправді, - кішечка. Це ж потрібно було не помітити таке! Так, й багато всього іншого вона помітила остання.

Знову згадався загадковий сон. І не забувся одразу ж, як це буває, а дуже чітко запам'ятався.

Хто ця велика Софія, про яку згадував мелодійний чоловічий голос? І хіба бувають темно-зелені сови?

Вже почало яснішати небо перед світанком, а Тетяна все сиділа у своєму кріслі, кутаючи кішечку теплою ковдрою.

На письмовому столі лежав лист у відкритому конверті. Він прийшов з нотаріальної контори, й містив офіційне запрошення на оголошення волі покійної Андрієць Марії Іванівни, дуже далекої родички Тетяни.

Зустріч призначена була на понеділок, три години дня. Конверт їй вручив особисто в руки кур'єр минулим вечором.

П'ятниця була останнім робочим днем не лише тижня, але і навчального року. Тетяна з сьогоднішнього дня була у відпустці на усе літо. Вона відпочивати буде за цей рік, і за минулі 2 теж. А потім. А потім, як Скарлетт з "Віднесених вітром", вона подумає про це завтра.

Дуже втомилася від роботи вчителем. У школі в неї було тільки половина ставки вчителя англійської мови. Інше "навантаження" передали іншим учителям кафедри, коли вона сильно хворіла на бронхіт в перший рік роботи в школі.

Її тоді це сильно зачепило. Намагалася добитися справедливості у директора, але без успіху. Зопалу трохи не звільнилася, але вчасно передумала.

Тепер до малої кількості уроків в школі у неї було інше відношення. Причина цього спокою крилася в умінні проводити приватні зайняття, які оплачувалися на порядок вище за найвищу вчительську ставку.

... Ось знову вона думає незрозуміло про що. Та й немає часу на це. Лист понад усе займав її думки. А точніше - літня далека родичка Андрієць Марія Іванівна. Тетяна бачила її тільки один раз в житті, але навряд чи зможе забути колись цю зустріч.

Спочатку їй прийшов лист від Марії Іванівни. Жінка повідомила про їх далеке рідство, і про те, що вона, нібито, проводить масштабне дослідження генеалогічного дерева їхнього роду. Дуже мило, і за значну винагороду, Тетяна була запрошена відвідати будинок літньої родички, що розташований в найдальшій глушині лісу на півночі України. Цікавість пересилила обережність, і дівчина поїхала у гості до Марії Іванівні.

На вокзалі найближчого до лісу, великого населеного пункту Тетяну чекала узята напрокат машина з шофером, яка, проте, довезла гостю до узлісся лісу. Далі треба було просуватися пішки самій.

У черговий раз похваливши свої зручні старі крісовки, дівчина пішла в ліс. Почулося близьке ухання сови. "Ще і сови, як в Хогвартсі", - подумала Тетяна, не припиняючи йти в напрямку, вказаному на карті, яку Марія Іванівна вислала разом з листом.

І знову сова. Їй спати, цікаво, не хочеться? Здивуванню дівчини не було меж, коли вона вийшла точно до старого дерев'яного будинку.

Невже сова її привела прямо до нього? Ліс навкруги став зовсім густим і похмурим. Згадалася Олеся Купріна, яка десь в цих же самих місцях мешкала.

Несподівано електричне світло висвітлило усі вікна темного будинку. Двері відчинилися і на ганок вийшла сама літня хазяйка, закутана в теплу шаль. Слідом за нею в дверному отворі з'явився великий чорний кіт з білими плямами на шиї.

- Ласкаво просимо в наш скромний лісовий притулок, - привітно запросила гостю Марія Іванівна.

З відкритих дверей доносилися запахи свіжої випічки і натопленого до приходу гості каміна.

- Ви і є Смолянюк Тетяна Олександрівна? - несподівано строго подивилася на неїї хазяйка. - - Так точно, а Ви, як я вважаю, Анрієць Марія Іванівна? - голос Тетяни боязко затремтів. - Тільки я зовсім заплуталася в таємницях генеалогічного дерева нашого з Вами роду, і ніяк не можу зрозуміти в якому саме ми родстві. - Спробую Вам все пояснити, але тільки після ситної вечері біля теплого каміну. - заспокоїла Марія Іванівна.

Кіт повільно підійшов до гості, голосно нявкнув, подивившись перед цим на свою хазяйку.

З боку здавалося, що він їй про щось повідомляє. Після цього вигнув чорну спину і почав тертися об Тетянчини ноги. Дівчина нахилилася і погладила котяру, дякуючи за його своєрідне вітання. І здивувалася ще більше, почувши ласкаве муркотання у відповідь.

- Бачу, Ви сподобалися Василевсу, він рідко кого удостоює своєю увагою. - Літня жінка зробила вигляд, що нічого незвичайного не сталося. - Влаштовуйтеся зручніше біля каміну та пригощайтеся. Сподіваюся, вегетаріанство - не Ваша релігія, інакше, доведеться мені розділити пиріг з м'ясним фаршем разом з котом.

- Ні, я із задоволенням розділю пиріг з Вами і Василевсом. - Вона так змерзла та втомилася, що могла б, напевно, з'їсти й слона з бивнями.

В ході милої бесіди з'ясувалося: Марія Іванівна - твоюродная сестра прабабусі Тетяни. Несподівано для себе дівчина розповіла про себе практично все. Про невдалі пошуки сімейного щастя, про чергову спробу знайти його з Едиком.

У відповідь, Марія Іванівна дуже тактовно порадила дівчині зберігати в надійному місці усі свої важливі документи і цінні речі. І бути обережніше з цим Едуардом.

Жінки підійшли до столу, щоб розглянути нариси дерева, зроблені хазяйкою будинку. Декілька листів ватману було недбало кинуто на письмовий стіл, на якому було зовсім мало місця.

Увесь вільний простір, не зайнятий старовинними книгами, займала колекція статуеток сов різних розмірів. У цьому совятнику були фігурки з дерева, пластмаси, скла, різних металів. Найбільше сов було вирізано з каменю.

Увагу привертала фігура сови, виконана зі шматочків бурштину із західної України. Великі крила були грізно підняті, а бурштинові очі, здавалося б, заглядали прямо в душу.

Згадалася сова, яка супроводжувала її в лісі. Тетяна вже встигла рота відкрити, щоб поділитися спогадом з гостинною хазяйкою, коли її погляд впав на непомітну, на перший погляд статуетку сови з прозорого темно-зеленого каменя.

Дівчина вже протягнула руку, щоб доторкнутися до сови, як її зупинила хвиля холодного повітря, що дмихнула від статуетки.

Здивована Тетяна озирнулася до Марії Іванівні. Та похмуро їй посміхнулася:

- Ось і Софія звернула на Вас свою увагу. Давайте готуватимемося до сну. Як справжня баба Яга, скажу я: "Ранок вечора мудріший".