19

У темному передпокої, освітленному слабким світінням дзеркала, крутився в якомусь дивному напівшаманському танці, Вадим. З одягу на нім був тільки мокрий банний рушник. У кутку сидів переляканий Бакс й тихо скиглив.

Таня в шоковому стані застигла, як стовп, не зводячи зачарованих очей з чоловічого мускулистого тіла. За що тут же й була покарана: предмет її мріянь налетів на неї з усієї сили, не вписавшись в коло під час чергового танцювального па.

Дівчина втупилася носом прямо в Вадима, ще мокрого після душу. Це не привело його до тями.

- У тебе все гаразд? - прошепотіла Таня, відчайдушно намагаючись відсунутися від чоловіка.

Зіниці його очей були величезними. Він стиснув обома руками до хрускоту бідну травницю. Тетяна закричала від болю.

Різкий звук в темряві, нарешті, змусив прийти до тями Вадима. Очі поступово приймали осмислений вираз.

Збентежившись, як школярка застукана директором з цигаркою, він різко відсунув від себе Таню:

- Що тут відбувається?

- Ти мене про це запитуєш? - єхидно поцікавилася Тетяна. - Можливо, краще поясниш, що за "дикі танці" ти тут влаштував? Бракує тільки світла повного місяця.

Остаточно зніяковівши, Вадим пробурмотів:

- Я вийшов з душу та збирався йти до себе й переодягнутися для свята. Несподівано дзеркало, що висить на стіні в передпокої, засвітилося примарним червонуватим світлом. Жіночий голос вимовив: який я красень чоловік, й скоро належатиму їй. Це що знову якісь твої чаклунські штучки?

- Мої штучки?! - скривджено перепитала Таня. - Та як ти...!

Стримуючись з останніх сил, вона пішла в кабінет, не забувши сказати, що дівчата чекають їх на святі.

- Будь ласка, герой-коханець, віднеси вінки до будиночка для прийомів. – з цими словами вона зайшла до кімнати, не чекаючи, поки він встигне відповісти на її зухвальство.

У кабінеті на неї чекала Марія Іванівна, сидячи у своєму улюбленому кріслі, точніше в його відбитті.

Про те, що це була незвичайна розмова, можна було здогадатися з смарагдового світіння, що виходило з статуетки сови, джерела сили травниць.

- Моя дорога дівчинка, часу зовсім обмаль в нас. На тебе вже чекають біля узлісся лісу молоді мешканки навколишніх сіл. Потрібно визнати, ти змогла завоювати їх симпатію. І не лише завдяки своєму милу, шкода, що мені самій раніше не прийшла ця ідея в голову. Сьогодні "Горпиной" будеш ти!

- Вони що нікого привабливішого не знайшли? - щиро здивувалася Таня.

- Знайшли, але вони усі одноголосно вибрали на цю роль тебе. Можливо, хочуть заручитися твоїм добрим ставленням. Ще раз нагадую: часу мало, швидше візьми в руки смарагдову статуетку. Те, що побачиш, допоможе прийняти вірне рішення цієї ночі.

Травниця підійшла до дзеркала, тримаючи сову в руках, й одразу ж потрапила в інше видіння: зеленоока жінка з темно-рудим волоссям намагалася довести чорному котові своє право на вивчення чорної магії.

Василевс злісно шипів й намагався дістати величезними кігтями ту, яку присягнувся захищати багато віків тому. Але цієї ночі дух засновниці роду травниць вирішив покарати непокірну спадкоємицю.

Й не лише за вивчення заборонених магічних знань. Травниці протягом століть жили у злагоді з жителями навколишніх сел. У цьому була частина їх сили. А “темну” відьму в лісі б вони не зхотіли мати.

Руда ще й побажала передати дар своїй доньці, таємно народженої від одруженого чоловіка та переданої в сирітський притулок. До того ж, сховала скриню з коштовними каменями, що дають знання мінералів в підвалі старовинного будинку травниць.

Вночі болото запрудило будинок, разом з травницею Софією, що колись носила ім'я Марина. Згинуло все, тільки Василевс, попереджений заздалегідь духом лісу в образі вухатої сови, встиг перенести книги та зошити із записами поколінь попередниць щодо. Тих, хто знав, що цей дар категорично заборонено використовувати на шкоду людям.

Від старого будинку залишився тільки фундамент, прихований в саду під кронами старих яблунь. І саме там, під розвалинами й чекає свого часу заповітна скриня.

Усе це стало відомо тільки завдяки молодій жінці з фарбованим рудим волоссям, правнучці тієї бідної сирітки, яку травниця-відступниця намагалася сховати в притулку.

Тетяна побачила псевдо спадкоємицю, що сиділа з іншого боку дзеркала. Сама травниця знаходилася нібито усередині дзеркала. Якщо саму красуню вона могла й не впізнати, ну чисто гіпотетично, то чоловіка, мирно сплячого в ліжку по іншу сторону дзеркала, вона знала достеменно.

Із забуття її вивів голос Марії Іванівни :

- Немає добра без лиха. Тепер ми знаємо, де схована скриня. Залишилося тільки розкопати фундамент. І ще ця погань зазіхнула на мого племінника, тільки б'юся об заклад на моє улюблене крісло: він їй не по зубах. Хоча вона й змогла його загіпнотизувати через дзеркало.

Біжи, поки запізнення не стало зовсім вже непристойним, там на тебе з нетерпінням чекають. Раджу ще щось взяти з собою в якості подарунків сердитим дівчатам. Не турбуйся за будинок, ми утрьох: я, кіт та цілителька Софія будемо на варті.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.