8

Ух, не запізнилася цього разу й, навіть, заздалегідь приїхала!

Майже рівно о третій Тетяна увійшла до приймального покою нотаріальної контори. Підійшла до "снігової королеви" на рецепшені. Назвала своє прізвище, й одразу ж була проведена в кабінет нотаріуса Ляцковского Михайла Михайловича.

Цей офіс був одним з підрозділів провідної нотаріальної контори, що мало відділення в усіх областях України.

Заповіт покійної Марії Іванівни був зареєстрований за декілька днів до її смерті в чернігівському відділенні. Виконавцем волі клієнтки виступало відділення міста, в якому Тетяна мешкала.

Першим, кого вона там побачила, був зовсім не поважний пан нотаріус, а вчорашній інтелігентний слюсар. Менш за все саме його чекала зустріти в офісі найшанованішої нотаріальної контори міста.

Зайвий раз пораділа своїй новій синій сукні, в якій вона себе відчувала богинею. І ніякий аферист їй настрій не зіпсує.

Колишня "снігова королева" представила її присутнім в кабінеті чоловікам:

- Смолянюк Тетяна Олександрівна.Потім вийшла, делікатно прикривши за собою двері. Михайло Михайлович познайомив її з колишнім "слюсарем": - Ладний Вадим Петрович.

Так, дійсно, прізвище, що "говорить". Що він хотів налагодити, коли приходив до неї. Ну, що ж розберемося по ходу справи.

Тепер, про справу. Нотаріус оголосив вже: усе своє майно, покійна нині Андриєць Марія Іванівна, заповідала присутнім тут Тетяні Олександрівні та Вадиму Петровичу.

Перед оголошенням деталей заповіту, згідно з волею покійної, спадкоємиця повинна наодинці прочитати лист.

Вийшовши до сусідньої кімнати, Таня відкрила конверт з призначеним їй повідомленням від Марії Іванівни:

"Вітаю, моя люба. Перед тим, як ти отримаєш більшу частину мого майна, я хочу трохи ввести в курс діла. Попереджаю заздалегідь, тобі може воно здатися незвичайним.

Я - наслідна відьма-травниця. Не шикарна відьмочка з картинки, в гострокутному чорному капелюсі, що видоює молоко в усіх сільських корів, або готує смердюче приворотне зілля. На жаль або на щастя, я - інша.

Дозволь зараз мені не зупинятися детально на передісторії, давай відразу ж приступимо до головного. Ти - обрана спадкоємиця, якій я зобов'язана передати не лише свої магічні знання, але й будинок в лісі, в якому зосереджено моє мистецтво.

Тебе вибирала не лише я; найголовніше те, що тебе вибрала велика та мудра наша засновниця, травниця Софія. Її безсмертна душа живе в смарагдовій статуетці сови, яка стоїть на моєму письмовому столі. Також зробив свій вибір Василевс.

Не хочу брехати, кажучи, що я не схвалила їх рішення. Ти мені дуже сподобалася при зустрічі, й, звичайно ж, у тебе є усі необхідні якості для того, щоб продовжити нашу справу: темне волосся, зелені очі й, зрозуміло, приналежність до жіночої статі.

Після вступу в спадок, ти повинна негайно їхати в мій, а тепер твій будинок. Там ти про все дізнаєшся.

Але, як мовиться, є одно "але". Мій улюблений племінник Вадим. Мені дуже шкода, але він не може успадкувати мій дар й будинок, на додачу. Я йому залишаю в спадок своє особисте майно, яке не зобов'язана передавати тій, яка є вибором смарагдової сови. Також в заповіті вказана одна обов'язкова умова: ви повинні не менше ніж півроку прожити разом в лісі, в одному будинку.

Тільки по виконанню цієї умови, ти станеш повноправною хазяйкою не лише майна, але і моєї сили. А він - законним власником свого, успадкованого від мене майна.

Залишається тільки слабка надія на те, що ти не визнаєш цей лист маренням недоумкуватої старої.

Просто їдь в лісовий будинок й особисто у всьому переконайся.

Не прощаюся, моя дорога. До побачення!

P.S. Швидше повертайся до нотаріуса і Вадима. Й ще, цей лист призначений тільки для тебе."

Тетяна трохи посиділа ще наодинці в кімнаті з листом. Чомусь воно схвилювало її значно більше, ніж зустріч з Марією Іванівною в дзеркалі.

Й, якби лист прийшов до цієї події, то вона точно б прийняла літню родичку за недоумкувату. А так…

Таня все-таки вирішила узяти себе в руки й повернулася до кабінету нотаріуса.

Душевна зустріч Михайла Михайловича ще більше підкреслювала майже відкриту ворожість Вадима.

Куди ж поділася його зневажлива байдужість? Їй навіть стало її бракувати.

Не зовсім уважно вона слухала заповіт Марії Іванівни, що зачитувався нотаріусом. Як було, вже сказано, Смолянюк Тетяна Олександрівна стає спадкоємицею будинку в глибині чернігівського лісу, усього майна в ньому, окрім колекції картин. Далі слідувало перерахування успадкованого Вадимом. У самому кінці, необхідність Тетяни та Вадиму прожити півроку вдвох, не покидаючи надовго будинок, в лісовій гущавині, для повного вступу в спадок. Таке було побажання покійної. Так би мовити, привіт з того світу.

Вадима, здавалося, стримувала тільки присутність поважного нотаріуса. Настільки явно читалося на його випещеному обличчі бажання придушити новоявлену сусідку :

- Тетяна Олександрівна, я чекатиму Вас завтра вранці о 6.00 біля Вашого під'їзду. Сподіваюся, це не пізно для Вас? Встигнете зібрати речі, смію сподіватися. - Він знову вирішив повернутися до зневажливої байдужості.

- Звичайно, Вадим Петрович, речей у мене зовсім трохи: одяг, ноутбук зі швацькою машинкою і кішка в переносці. - Намагаючись триматися байдуже, відповіла Таня.

- Вважаю, переїзд не зашкодить Вашій успішній педагогічній кар'єрі? Не зашкодить, чудово! Я беру з собою свого собаку, зрозуміло не залишу Бакса одного. Ось тільки уявити собі не можу, як я керуватимему великою будівельною компанією з лісової глушини. Добре, що додумався подарувати тітці антену для інтернету. Ах, забув, вона тепер разом з комп'ютером й принтером належить Вам.

- Вадим Петрович, звичайно, Ви зможете користуватися антеною, скільки душі завгодно. - Задоволена зніяковінням на фізіономії майбутнього сусіда, Таня обернулася до нотаріуса:

- А зараз, Михайло Михайлович, дозвольте відкланятися. Треба придбати деякі необхідні речі в дорогу й вирішити питання з охороною квартири.

Вже біля дверей відчула пекучий погляд Вадима:

- І Вам - до побачення, Вадим Петрович.

Невимовно задоволена собою, вийшла з нотаріальної контори.

Ось на що здатна нова вдала сукня: навіть такий надутий індик не зможе їй зіпсувати сьогоднішній день!

Так, звичайно ж, дякуючи Марії Іванівні (язик не повертається назвати її "покійною"), тепер терміново треба бігти в зоомагазин за переноскою, лотком й іншим котячим "майном". Й спробувати не проспати завтра вранці. Під час відпустки вона лягала й вставала пізно. Зовсім, як сова...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.