II.

Сонце за межами бар’єру не світить. Ніколи. Там можна побачити все: сталевий сніг та туман, вибухи газових гігантів, інколи червоне небо, навіть космос, але ні хмар ні сонця. Лише в межах Азерота тим, кому пощастило мати житло з ілюмінаторами, перебувати на злітних смугах для дирижаблів та жителям нижніх рівнів вдається насолодитись справжнім небом, сонцем та зірками. Решті жителів довелось пристосуватись до штучного світла, або смолоскипів там, де електрики ще немає.

Це змушує думати, що є речі важливіші за гроші, але для вежі думати про щось вище, ніж рівень Кайран – неприпустима розкіш…

З проповіді Майстра Ріордана

II

Морок повільно обійшов криваві плями. Ще кілька невдах заблукали в жорстокому та небезпечному світі. Його світі.

Виглядав Морок здалеку немов людина. Туман приховував чорні тіні, що розповзались від нього немов дим від пожежі. Вони жили своїм життям, активнішим ніж їх володар. Довге чорне волосся спадало на оголені плечі Двометрового гіганта. Очі заповнені чорним туманом. Морок не боявся нічого.

Він тут хазяїн.

Навколо нього стояло кілька з тих, кого люди назвуть монстрами. Але для Морока вони такими не були, навіть попри сіру шкіру та лицями, що нагадувало піранью. Для нього вони були сім’єю. Або його слугами.

Сім’єю, котрій загрожувала небезпека з боку вежі.

- Людство має бути знищене! – Морок спілкувався з ними телепатично.

Цикл переродження почнеться, коли впаде вежа. Морок пам’ятав її створення: він був одним з тих чарівників, що створили її. Він же і поплатився за це. Магія, що її відкрили в собі люди, принесла всьому світу згубний вплив. Так було завжди. Не технології та зброя вбивали людей. Не радіація.

Лише те, що здавна возвеличували люди.

Хтось з його слуг загарчав показуючи безпалою кінцівкою в небо. Тіні навколо Морока погрозливо зашипіли. В бік вежі летів дирижабль.

- Люди мають бути знищені! – прогарчав той. – Всі до одного!

До людиноподібних монстрів приєдналось кілька зелених чотирилапих тварюк. Кожна з них розміром з коня. На великих горбистих руках виднілись довгі пазурі розміром з добрячий кинджал. Морок осідлав одну з них.

- Як тільки сяйво Мановіель літаючого корабля і вежі зіткнуться – станеться розлом!

В бар’єрі з’являться тріщини й вони зможуть пройти. Нікого з них не ослабить бар’єр. Ніхто не помре.

Вежа впаде.

Розвідники, замість котрих тепер були криваві плями, могли б повідомити, що навколо вежі ховається орда монстрів. Але вони стали жертвами власного страху. Сила каменю вичерпалась, а туман та сніжинки зробили все інше. Сама матінка природа противилась існуванню людей.

***

Церква сектантів затряслась від вибуху. Ріордан розплющив очі. За межами його келії снували люди. Чулись крики, лунала пісня сталі та свинцю. Він одягнувся, дістав з під подушки револьвер і обережно вийшов. Весь вузький коридор, один з багатьох на рівні Тарк, залитий кров’ю та застелений людьми в чорних балахонах. Його людьми.

Ріордан припав до стінки й пішов на вихід. На них напали? Так несподівано?

Коли він вийшов на світло, то зрозумів, що його оточили. Люди в кірасах з рушницями, мечами та піками напоготові.

- Вас не забагато для одного старого? – Ріордан не поспішав кидати зброю та підіймати рук.

- Ріордан, тебе заарештовано згідно з постулатом 12 за злочини проти вежі, частиною другою! – промовив Майнод Кейран.

Старий, з сивою шевелюрою та борідкою, двома закривавленими мечами в руках.

- Також тебе підозрюють в контрабанді, незаконному зберіганні та передаванні зброю класу «А», тобто ракетниць з частинками сяйва Мановіель, диверсії наукової експедиції, за постулатом 30 частиною першою та третьою, і…

- Я знаю закони не гірше за тебе, аквафілере, – грубо перебив старий. – Не могли втриматись, щоб не проливати кров моїх людей?

- Рівень Тарк переходить під карантин за вимогами консулату Кайрану та Ладіру! – оголосив Майнод Кайран.

- Ви зібрались розв’язати війну всередині вежі? – здивувався Ріордан. – Карантин не оголошувався двадцять років!

- Мовчати! – гаркнув Майнод. – Культ антимагії оголошується поза законом...

- Я так не думаю!

- Якщо цей чоловік не опустить зброю на рахунок ТРИ, я дозволю вогонь без попередження! – Майнод його не чув.

Кірасири прицілились. Навколо Ріордана лунали крики та постріли. Уряд верхніх рівнів, спустошував келії, руйнував хатинки, виводив закутих в кайдани людей, котрих не встиг перестріляти.

- РАЗ!

Невже їх зрадили? Хтось розповів про плани Ріордана зупинити експедицію кентуріона Нужди Ладіра. Тінь мав би зробити це давним-давно, але від клятого найманця жодної звістки. Правильно говорив брат Мелвін: не довіряй жителям рівня нуль, а ще більше не довіряй тим, кого послали туди в вигнання.

Ні, найманець не міг цього зробити. Чи міг? Але чому тоді він таки відправився за бар’єр?

- ДВА!

- Здаюсь! – Ріордан кинув револьвер на землю, підняв руки та опустився на коліна.

- Зв’язати його! – гаркнув Майнод. – До мене в кабінет! Скажіть кату, що його послуги мені знадобляться!

Ріордану зв’язали руки й накинули мішок на очі. Схопили під руки та повели. Його смикало від нових криків та пострілів. Рівень Кайран не знав жалості.

До вечора всі святилища культу були спалені. Дерева зрубані, келії спустошені. Символіка культу – стерта. Тарк опустів, не встигло сонце зникнути в тумані та вогнях за межами бар’єру.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.