VI.

Морок з цікавістю спостерігав за двобоєм чоловіків. Тоді побачив, як приєднались ще двоє. Вони націлили в одного зброю. Потім до Морока донеслись два імені: Тінь і Нужда Ладір.

Його армія підібралась близько, але дирижабль не долетів. Жалюгідні люди не розуміли, що це їх врятувало. Поки що.

***

Ріордан виплюнув кров з рота. Кат Майнода Кайрана особливою уявою не відрізнявся: побої, розпечене залізо – рутина. В лице неприємно світила лампа. Довелось примружити очі.

– Мені вже набридло повторювати – говорив він – мені неважливо, що там був твій синочок! Я думав лише про вежу. Все інше не має значення.

– Підривом дирижабля? Так ти думав про вежу?

– Коли повернуться твої люди, а я сподіваюсь, ти послав розвідників перевірити мої слова, вони донесуть тобі, що я правий і бар’єр оточила орда чудовиськ. Коли дирижабль наблизиться до бар’єра – станеться розлом і він ненадовго, але ослабне. Монстри потраплять сюди, і, доки ти будеш гузно чесати, захоплять нижні рівні.

– Наверх їм однаково не добратись.

– А навіщо? – всміхнувся Ріордан – спитай свого кентуріона Нужду Ладіра, що потрібно для падіння вежі? Був би він тут, то повідомив би тобі, що достатньо знести п’ять опор і все – Рівень Кайран і рівень нуль нарешті зустрінуться.

– Кого ти послав збити дирижабль?

– А це важливо? Ніхто з них не виживе.

Кат ще раз вдарив Ріордана. Щока запекла, проте старому не звикати.

У двері постукали. До Майнода підійшов один з офіцерів і щось прошепотів. Ріордан задоволено посміхнувся. Його слова підтвердились.

***

– Ти знав, що так буде? – Спитав Нужда.

– Думав встигну, – Тінь знизав плечима. – Нас чекали. Обманули мене сектанти.

Нужда націлився йому в голову. Його розпирало від гніву. Його чекала сім’я, а він застряг тут. Остання експедиція, трясця!

– Дивіться, там здається їх головний! – показав кудись Медомир.

Всі одночасно поглянули туди, куди той показав. Морок стояв на найближчому пагорбі. Його чорні очі немов дивились крізь них. Навколо бар’єру снували зелені чотирилапі істоти. Двоногі намагались триматись біля головного.

– Ніколи не думав, що в них є головний, – тихо сказав Хорс.

– Ніхто, ніколи не знав цього, малий, – сказав Тінь. – Нужда, опусти зброю, я не нападу. Серйозно, що мені потім робити з вашими тілами? Кільце чудовиськ я не прорву.

Нужда глянув на Хорса, потім на Медомира.

– Я вже колись переміг тебе, – сказав, опускаючи зброю. – Переможу ще раз.

Тінь мовчки знизав плечима.

***

Ввечері монстрів стало більше. На щастя Медомир налагодив з’єднання між двома каменями й бар’єр тримався міцно. Чопер Тінь завів під укриття. Монстри не давали їм спокою своїм завиванням, але за кілька годин вони звикли. З уламків дирижабля зробили навіс. Позабирали зброю з арсеналу, оскільки крім них живих не було.

Вогнище за межами Азероту ніяк не хотіло розгоратись, але врешті справились. Тіла померлих поскладали всередині дирижабля. Бар’єр буде зменшуватись, а їм не хотілось підгодовувати тварюк.

– Ніколи не бачив такого організованого виступу, – Медомир відпив з пляшки. – З грибів?

– З них, – Нужда забрав настоянку і відпив з пляшки. – Теж не доводилось.

– Ходили чутки, – Тінь прийняв пляшку з рук Нужди. – Наших менше стало ходити за бар’єр, ще менше – вертатись.

Нужда Ладір скривився.

– Ваших? Контрабандистів, найманців та вбивць?

– Так. Наших. – спокійно відповів Тінь. – Чи ти думаєш, ваші краще? Корумпований сенат, жорстокі кентуріони, байдужі вчені, що нічим крім свого гуру Людомора не захоплюються?

Медомир байдуже знизав плечима, відпивши настоянки.

– Ми не знищуємо за гроші, – подав голос Хорс.

– Ах, ідея, це важливіше за гроші? – в’їдливо скривився Тінь. – Майнод Кайран дав наказ розстріляти мирний протест на руїнах першого рівня. Нужда погодився – Він герой. Я відмовився – я злочинець!

– Ми виконували наказ! – гаркнув Нужда, але Тінь було не зупинити.

– Ти вб’єш мене – ти герой. Я тебе – я злочинець. А все тому, що в тебе наказ, а в мене – гроші. Ось і вся різниця, хоч обоє ми неправі. Проте, я не боюсь цього визнати.

– Тоді в чому ж правда? – спитав вже захмелілий Медомир. – За що варто віддати життя?

– За те в що віриш! – палко вимовив Хорс.

Троє старших глянули на нього і розреготались.

***

Аквафілер стояв на злітній смузі. Він дивився вдалину і стискав кулаки до болю. Будь-які вилети та експедиції скасовані. Нікому не дозволялось покидати бар’єр. Ризик занадто великий. Майнод Кайран підійшов до краю і глянув униз. Десь там його син, котрого він не може врятувати. Інакше поставить під загрозу все, чого вони досягали дві тисячі років. Хотілось стрибнути вниз від розпачу. Покинути вежу він теж не міг – єдиний недолік посади аквафілера, себто головнокомандувача. Сенат викине з Кайрану всю його родину.

– Це тяжко, – почув позаду голос Ріордана. – Але це менше зло.

– Там не твій син! – огризнувся Майнод

– Мої діти лежать перебиті твоїми солдатами.

– Ти так спокійно це говориш…

– Щоб не сталось, вежа має вистояти! – тихо, але впевнено відповів Ріордан. – ціна висока, але варта того.

***

– Немає ніякої ідеї, котра варта людського життя, – продовжував Медомир. – Смерть завжди невиправдана. Гроші, накази, ідеї – всього лише привід заговорити совість. І не треба так на мене дивитись, Нужда Ладір! Чи не ти хотів стрибнути вниз з вежі, перед експедицією?

– Стареча депресія? – засміявся Тінь

Нужда промовчав. Хорс здивовано дивися на них. Юнак не розумів нікого з них. По його венах текла гаряча кров. Колись він подорослішає і зрозуміє, що кожний вчинок тягне за собою тягар, котрий не втопити в грибній настоянці.

– За що ж ми тоді боремось? – запитав він.

Медомир зробив ще кілька ковтків.

– За життя, хлопче. За існування людей в вежі. Кінець кінцем все до цього зводиться. За те, щоб не приєднатись до ось цих от, – кивнув вбік монстрів, – головне це вежа! Впаде вона, і ми зникнемо з лиця землі, наче нас ніколи й не було. Будуть лише такі, як він…

З того боку, не моргаючи, своїми чорними очима на них дивився Морок.

***

Нужда не спав. Скоро монстри почнуть пробиватись крізь бар’єр. Більшість з них помруть, але головний точно прорветься – думав Нужда.

– Нам не вибратись звідси – озвався Тінь.

Медомир і Хорс хропіли в унісон.

– Не вибратись – Нужда щільніше закутався в плащ. Проти вітру бар’єр був безсилим.

– Знаєш, а вчений правий – продовжив Тінь – боротись варто за життя!

– Пізно ти надумався – хмикнув Ладір.

– Не за наше – всміхнувся Тінь – ми з тобою колись були друзями, тепер – вороги. Але наші життя вже нічого не варті. Важливі життя людей в вежі. Ми могли приєднати камінь до чопера і з боєм спробувати вирватись назовні. Але коли два великих шматків сяйва Мановіель перетинаються, стається розлом. Бар’єр зникає…

– І в цей час робиться вікно, – здогадався Нужда. – Монстри потраплять всередину. Цього ти чекаєш? – запитав у головного, що невідривно спостерігав за ними: Чекаєш, що ми спробуємо вирватись, цим самим пустивши тебе всередину Азерота?

Той не відповів, але Нужда не мав сумніву, що він почув. Йому здалось, що головний всміхається.

– Ріордан розповів.

– Лідер сектантів?

– Він, хто ж ще? Видно його розвідка працює краще, а його вчені дійшли до цього раніше.

Єдине, що він не знав, що в монстрів з’явився лідер. Навіть туман та сталевий сніг підкоряються йому.

Нужда поглянув нагору. Сніжинки відбивались від голубого сяйва та відскакували від нього.

– В мене там сім’я, – сказав Ладір. – Дружина, дочка. Я не дозволю пустити тварюк всередину.

– Але хтось повинен попередити вежу про загрозу – Тінь подивився йому в очі.

– Надумав кинути нас?

– Хто мене слухатиме? Я говорив про малого.

Нужда глянув на Хорса Кайрана. Той спокійно спав і ніякі монстри його не турбували.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.