VII.
– Ти теж її бачиш? – спитав Тінь.
– Бачу – спокійно відповів Нужда.
– Це ж знак, правда?
– Знак.
На одному з пагорбів стояла молода дівчина в білій сукні, в правій руці вона тримала букет ромашок. Ніхто з монстрів навіть не повернулися в її бік, значить бачили її лише Тінь та Нужда. Вона дивилась на них та всміхалась. Сьогодні вона не зникне так просто. Вона піде з ними. Точніше, вони підуть за нею.
***
Хорс ще спав, коли Нужда розповів їх план Медомиру. Вчений похмуро почухав бороду і врешті видав:
– Сяйво можна відключити, ба, навіть перетворити його на бомбу. Але тоді вся сила каменю зникне. Проте мені потрібний час, щоб це зробити.
– Скільки? – спитав Тінь.
– Кілька хвилин буде достатньо. В кірасах, що ми носимо, і тобі б не завадило одягнути, достатньо заряду, щоб протриматись до моменту вибуху. Туман і сніг нам не страшний, але чудовиська нас розірвуть вмить.
– Не розірвуть, – заспокоїв його Нужда. – Тінь, на моїй пам’яті, кращий стрілець на весь Кайран. А я ветеран багатьох сутичок і з ними, – кивнув на чудовиськ, – в тому числі.
–А якщо він не добереться? – Медомир показав на Хорса.
– Не має права не добратись!
Тінь викотив чопер. Дістав з нього набої. Перевірив камені. Заряд ще залишався якраз дістатись до вежі.
– Нумо готуймось! – сказав їм.
***
Морок весь день спостерігав, як з уламків дирижаблю вони робили подобу вежі. Той, кого називали Тінню, старанно розкладав щось на землі. Морок всміхнувся: наївні смертні, нічого в них не вийде. Його слуг занадто багато, він візьме їх чисельністю.
Нарешті люди всередині бар’єру завершили приготування. Вони повилазили нагору, на зроблене з уламків дирижаблю підвищення. А тоді сталось те, чого Морок не чекав: Бар’єр почав зникати.
***
– Я подам сигнал, – сказав Нужда. – Ми ослабимо бар’єр і ти поїдеш геть!
– Я вас не кину! – відмовився Хорс. – Я хороший мечник…
– Це наказ! Ти приведеш підкріплення і розповіси про їхнього головного! – гримнув Нужда. – Головне це вежа! Вона має вистояти! Люди мають вижити! Ми спробуємо протриматись якомога довше, доки не прибуде підкріплення.
Хорс повагався, але врешті кивнув. Він ще не вмів розпізнавати брехню.
***
Морок не гаяв часу і віддав своїм слугам наказ. Чотирилапі та людиноподібні кинулись до дирижабля.
Земля, там де прогулювався Тінь, вибухнула. Морок схопився з голову, щоб заглушити крики у своїй голові. Бар’єр зовсім зник і орда рушила до людей. Лунали постріли та людська лайка. Четверо завзято оборонялось. Перша хвиля орди полягла не досягши цілі.
Морок вперше за довгий час загарчав вголос. Орда посунула вперед.
***
Нужда витягнув меч з монстра. Збоку лютував Тінь. Свистіли кулі, мечі описували неймовірні піруети. Смерть раділа – в неї сьогодні було багато роботи.
Набої стрімко закінчувались. Мін, що їх заклав Тінь не вистачало.
– Ще довго?! – заволав Нужда
– Готово! – прокричав Медомир. – Чекаю наказу!
– Хорс! Вперед!
***
Морок побачив, як крізь ряди його слуг прорвався мотоцикл. Від люті він кинувся вперед на захисників. Розступіться! – телепатично волав він. – Дорогу мені!
Нужда і Тінь здивувались, коли побачили, що він йде по них. Але за мить дружньо відкрили по ньому вогонь. Тіні, що плавали біля його ніг, враз перетворились на чорну стіну і захистили хазяїна. Морок простягнув руку і тіні кинулись в бік одного з них.
Нужда встиг відскочити, а от Тіні не пощастило. Чорний спис, на котрий перетворились тіні Морока, пронизали його. Він спочатку здивовано дивився на це. А тоді з усмішкою глянув на Ладіра і полетів униз. Нужда озирнувся. Монстри поволі оточували його. Тікати було нікуди. Він безстрашно глянув Мороку прямо в очі...
І всміхнувся.
– Медомир! – загорлав Нужда, кидаючись на Морока – Давай!
Пролунав вибух…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!