VII.

– Ти теж її бачиш? – спитав Тінь.

– Бачу – спокійно відповів Нужда.

– Це ж знак, правда?

– Знак.

На одному з пагорбів стояла молода дівчина в білій сукні, в правій руці вона тримала букет ромашок. Ніхто з монстрів навіть не повернулися в її бік, значить бачили її лише Тінь та Нужда. Вона дивилась на них та всміхалась. Сьогодні вона не зникне так просто. Вона піде з ними. Точніше, вони підуть за нею.

***

Хорс ще спав, коли Нужда розповів їх план Медомиру. Вчений похмуро почухав бороду і врешті видав:

– Сяйво можна відключити, ба, навіть перетворити його на бомбу. Але тоді вся сила каменю зникне. Проте мені потрібний час, щоб це зробити.

– Скільки? – спитав Тінь.

– Кілька хвилин буде достатньо. В кірасах, що ми носимо, і тобі б не завадило одягнути, достатньо заряду, щоб протриматись до моменту вибуху. Туман і сніг нам не страшний, але чудовиська нас розірвуть вмить.

– Не розірвуть, – заспокоїв його Нужда. – Тінь, на моїй пам’яті, кращий стрілець на весь Кайран. А я ветеран багатьох сутичок і з ними, – кивнув на чудовиськ, – в тому числі.

–А якщо він не добереться? – Медомир показав на Хорса.

– Не має права не добратись!

Тінь викотив чопер. Дістав з нього набої. Перевірив камені. Заряд ще залишався якраз дістатись до вежі.

– Нумо готуймось! – сказав їм.

***

Морок весь день спостерігав, як з уламків дирижаблю вони робили подобу вежі. Той, кого називали Тінню, старанно розкладав щось на землі. Морок всміхнувся: наївні смертні, нічого в них не вийде. Його слуг занадто багато, він візьме їх чисельністю.

Нарешті люди всередині бар’єру завершили приготування. Вони повилазили нагору, на зроблене з уламків дирижаблю підвищення. А тоді сталось те, чого Морок не чекав: Бар’єр почав зникати.

***

– Я подам сигнал, – сказав Нужда. – Ми ослабимо бар’єр і ти поїдеш геть!

– Я вас не кину! – відмовився Хорс. – Я хороший мечник…

– Це наказ! Ти приведеш підкріплення і розповіси про їхнього головного! – гримнув Нужда. – Головне це вежа! Вона має вистояти! Люди мають вижити! Ми спробуємо протриматись якомога довше, доки не прибуде підкріплення.

Хорс повагався, але врешті кивнув. Він ще не вмів розпізнавати брехню.

***

Морок не гаяв часу і віддав своїм слугам наказ. Чотирилапі та людиноподібні кинулись до дирижабля.

Земля, там де прогулювався Тінь, вибухнула. Морок схопився з голову, щоб заглушити крики у своїй голові. Бар’єр зовсім зник і орда рушила до людей. Лунали постріли та людська лайка. Четверо завзято оборонялось. Перша хвиля орди полягла не досягши цілі.

Морок вперше за довгий час загарчав вголос. Орда посунула вперед.

***

Нужда витягнув меч з монстра. Збоку лютував Тінь. Свистіли кулі, мечі описували неймовірні піруети. Смерть раділа – в неї сьогодні було багато роботи.

Набої стрімко закінчувались. Мін, що їх заклав Тінь не вистачало.

– Ще довго?! – заволав Нужда

– Готово! – прокричав Медомир. – Чекаю наказу!

– Хорс! Вперед!

***

Морок побачив, як крізь ряди його слуг прорвався мотоцикл. Від люті він кинувся вперед на захисників. Розступіться! – телепатично волав він. – Дорогу мені!

Нужда і Тінь здивувались, коли побачили, що він йде по них. Але за мить дружньо відкрили по ньому вогонь. Тіні, що плавали біля його ніг, враз перетворились на чорну стіну і захистили хазяїна. Морок простягнув руку і тіні кинулись в бік одного з них.

Нужда встиг відскочити, а от Тіні не пощастило. Чорний спис, на котрий перетворились тіні Морока, пронизали його. Він спочатку здивовано дивився на це. А тоді з усмішкою глянув на Ладіра і полетів униз. Нужда озирнувся. Монстри поволі оточували його. Тікати було нікуди. Він безстрашно глянув Мороку прямо в очі...

І всміхнувся.

– Медомир! – загорлав Нужда, кидаючись на Морока – Давай!

Пролунав вибух…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.