Володар Фатального Інтелекту (I Акт)

(Пташки співають, а вітер віє та колихає низьку траву у тінях високих дерев. Маркош сидів на дерев'яному таборику який був збитий аби як, через що був кривим. Сам він поринув у глибокі роздуми, шукаючи правильний план з створення зброї яка могла б вбивати... Вбивати гігантських велетів, не те що людей...

Проєкт №1313 під кодовою назвою "Проксима", це омріяна ідеальна зброя Маркоша, про яку він давно мріяв. Йому тоді було все одно на жертви які завдасть зброя, йому лиш хотілось задовольнити свою цікавість. І ось, цей час настав...)

Маркош: *Я вже створював декілька залізних кульок, та пішов на створення телескопа з Бром-Гасієвого скла. Але тепер усе набагато складніше, сам я точно не впораюсь... А спортом займатися, щоб збільшувати об'єм того ловая, я ще не готовий, та й часу нема... Поки займусь створенням обладнання для хімічних реакцій, не в руках же кислоти тримати, хех.*

(Маркош години зо дві створював скляні хімічно-стійкі колби. В добавок, була зроблена невеличка плівка, яка також витримувала багато кислот, нею був накритий стіл.)

Маркош: Ну йопересете... І вже й нема той вашої магії в ловаї... А я тільки підготовкою зайнявся... Кузня тут найближча аж місяць кінної їзди я думаю, і то вони мало чим допоможуть, ще й дорога назад... Ладно, поки я хотів би глянути одну річ, яка мене певною мірою цікавить. Мені потрібно зрозуміти об'єм свого вмістилища тої магії під назвою ловай. Думаю це спростить певною мірою розрахунки, але як виміряти те що здається неможливим...?

(Маркош подумав ще хвилин можливо п'ять. Підсунув до себе мірний стакан об'ємом 1 л, та сконцентрувався.)

Маркош: *Спочатку наповню свій ловай до повна. Тааак, тепер, прозвучить звичайно дивно, але уявлю що я хочу виділити магію у вигляді рідини...*

(Дивний, та незнайомим звук почав лунати перед Маркошом. Немов мільярди дрібних дзвіночків почали грати у різнобій, що створювало надзвичайно приємну мелодію.)

Маркош (Відкриваючи очі від раптової мелодії): Що за... Вау... Це... Це неймовірно...

(Перед Маркошем було те, що він видів вперше у своєму матеріалістичному житті. Дивна рожева рідина, яка переливалась усіма відтінками рожевого та фіолетового, знаходилась у мірному стакані. Промені сонця виблискували у ній, тим самим даючи зрозуміти, що рідина була напівпрозорою, але й створюючи ілюзію того, що у ній є шматочки срібла. Сама ж рідина весь час грала тиху мелодію, що було найбільш дивним для Маркоша...)

Маркош: Я звичайно усе розумію, але не до такого степеня... Рідина яка виділяє звук, ба навіть мелодію, яку надзвичайно приємно чути... І що дивно, хоча ні... Це не піддається законам фізики... Ця рідина не випаровується, та нікуди не зникає... Як!? Вона ж виділяє звук, вона повинна зникати, або перетворюватися у щось, але ні...! Я вперше бачу, порушення закону збереження енергії, ех-ехех... Курвин світ, з його магічними правилами.....

(Раптово біля вуха Маркоша щось швидко майнуло. Він не встиг зреагувати, тому обернувся, щоб зрозуміти що це було. Але нічого не побачивши, він знов почав досліджувати магії.)

Маркош (Здивовано): Ух ти ж... Фея!

(Ну краю мірного стакана сиділа фея, яка світилась жовтим сяйвом. Вона брала своїми дрібними ручками магію, та потихеньку її пила.)

Маркош: Вау, не думав що їй подобається смакувати магічну, есенцію? Не суть важливо, але феномен цікавий. Що цікаво, тетрижки дають інформацію що сигнатури есенції та феї доволі таки схожі. Невже феї це породження чистої магії...?

(Феїчка перестала пити, і в її очах Маркош побачив ніби слово "Дякую". Так і хотілось відповісти "Нема за що", але його б вона не зрозуміла. Маркош вперше детально зміг роздивитися це неймовірне створіння. Це була швидше за все жіноча особа ростом десь зо 15 см. Вся шкіра була жовтою, та світилась таким же забарвленням. Волосся було хаотичним, але також було жовтим. Крильця були немов як у комахи, прозорими та з красивим візерунком, тільки от також випромінювали жовте світло. Одежа була зроблена з листків різних рослин, а зшита якоюсь сухою травою. Також що було цікаво, вона мала гостренький капелюшок з листя немов у Робін Гуда.

Фея дивилась на Маркоша з цікавістю, а він на неї ще з більшою. Тоді Маркош не витримав, та простягнув долонь до неї. Феїчка довго не думала, та застрибнула на неї.)

Маркош: Ухти, ти практично не маєш ніякої маси... І це світло від тебе, воно зігріває мою долонь...

Фея: Піііі пііі пуіііі.

Маркош: А ну скажи, "Привіт".

Фея: Пиіііі

Маркош: Давай ще раз, Привіт.

Фея: Прииііііі

Маркош: Ухти, у тебе виходить потихеньку! Неймовірно!

Фея (Розуміючи реакцію Маркоша, та стараючись краще вимовити слово): Приииввууууіііііт!!!

Маркош: Молодець!!!

Фея: ПРИИИВУУУІІІІТ!!!

(Фея упала на долонь, та почала сміятися. Невже їй було настільки весело вчитися говорити?)

Маркош: Думаю тобі якесь ім'я потрібно дати... Місцевих імен я не знаю... Тому є ідея дати тобі земне ім'я. Як тобі ім'я... Сільфія?

Фея (Киваючи головою "Ні"): Пуііі!

Маркош: Хммммм, Піксі?

Фея (Подумавши декілька секунд, та знов подаючи знак "Ні): Пуііі!

Маркош: Що цікаво, ти мене розумієш?

Фея (Киваючи "Так"): Уіііі!

Маркош: Хмммм, цікаво, ти мене розумієш, але не можеш говорити мовою якою я говорю. Дивно це трохи...

Фея (Ніби вперше про це подумавши): Уііі пі уі...

Маркош: Хммм, а як щодо... Флавіксія? *Я просто поєднав два латинські слова: Flavum – Жовтий, та Lux – Світло. Вже навіть ідей нема...* У моєму світі, на дуже давній мові, це означає "Жовте Світло". По суті, я назвав тебе Жовтосвітка.

Фея (Довго думаючи, та ходячи туди-сюди по долоні Маркоша): Уіі, уіі, уіі... Пііі... Уіі піі уіі!!

Маркош: Оооо, тобі подобається! Добренько, тепер віднині ти Флавіксія!

Флавіксія (Справді радіючи): УІІІІІІІ!!!

Маркош (Вказуючи на себе): А я Маркош, приємно познайомитись Флавіксія.

Флавіксія: Прииивууііт Мар... Марк...

Маркош: Ма-р-ко-ш

Флавіксія: Ма-р-кіш... Маркош...МАРКОШ!

Маркош: Молодець! А тепер повтори своє ім'я: Флавіксія.

Флавіксія: Флай... Флавійк...

Маркош: Фла-ві-ксі-я

Флавіксія: Фла-ві-ксі-я... Уііііііі!!!

Маркош: Розумничка ти наша!

(Маркош так і провів увесь день навчаючи Флавіксію самим простим словам, а далі й реченням. Під вечір він вже замучився, та хотів віддихнути.)

Маркош: Фухх, знаєш, я взагалі-то повинен був робити зброю, та дослідити магію. Але щось заговорився з тобою. У нас тут життя багатьох на моїх руках, а я нічогісінько не зробив…

Флавіксія: Не зробив.

Маркош: Мгм...

(Недалеко почувся шум що хтось наближається. Флавіксія хутко чкурнула у кишеньку біля серця халата Маркоша. З кущів визирнула мордочка Малури.)

Малура (З усмішкою на усе лице): Так ось де таки ти!

Маркош (Піднявши одну брову): Ти по нюху найшла мене, чи що?

Малура (Виляючи хвостом немов пес): Таки так!

Маркош(Закочуючи очі): Ну я взагалі-то жартував... Можеш не ховатися, вона друг.

Малура: До мене говориш таки ти?

Флавіксія (Визираючи з кишеньки): Нііі, до меньке!

Малура (Очі в якої стали немов у дитини): Ухтииии, балакає феїчка таки! Вперше бачу таке я!

Флавіксія: Кликати мене Флавіксія!

Малура (Підбігаючи до Маркоша): Яка малютка миленька!

Маркош (Розуміючи що Малура несеться на повній швидкості): Так, спокійно спокійно!

(Малура миттєво зупинилась перед Маркошем, та зависла над ним, роздивляючись Флавіксію. Її очі лиш говорили про те, щоб потискати феїчку.)

Маркош: Нормально ти так, загальмувала...

Малура (До Флавіксії): Не хочеш на руці до мене таки?

Флавіксія: Нє!

Малура (Засмучено): Ну чому?

Маркош: Піди трішечки на руку Малурі, вона мій друг, хоча й виглядає страшнувато.

Малура: Ей!

Флавіксія: Малура друг?

Малура: Звичайно!

(Флавіксія обережно вилізла з кишеньки Маркоша, та полетіла на долоню Малури. Та миттєво її обійняла, і почала тискати.)

Малура: Уті-путі яка ти приємненька на дотик!

Флавіксія: Ааааа, аааа, аааа, ти також, така м'якенька.

(Маркош дивився на це дійство з щирою посмішкою. Хоча розумів, що все може зникнути через десяток днів...

Поки Малура була зайнятою Флавіксією, Маркош повернувся до магічної есенції.)

Маркош: *Ех... Флавіксія підкинула цікаву ідею тим що пила магічну есенцію. Невже вона нею харчується? Хммм, поки не це мене цікавить. А ну спробую поглинути есенцію.*

(Маркош закрив очі та сконцентрувався, він уявив ніби поглинає есенцію, а та перетікає у його ловай.)

Маркош: *І справді, вийшло назад заповнити ловай. Таким методом в принципі можна зберігати магію. Але що ще більш цікаво, що я взагалі не отримав ніякої втоми... Значить процес умовної конденсації магії з простору у тіло, займає добрячих таких сил. Але при поглинанні напряму, немов я попив води.

Мені ця магія нагадує щось... Немов темну енергію яку у нас ніяк не можуть дослідити. Ми лиш знаємо що вона присутня, але ніяк взаємодіяти з нею не можемо. Тут таке вражання, що усе взагалі навпаки: Енергія надзвичайно піддатлива, немов кожен живий організм тісно пов'язаний з нею. Ба навіть створюються живі організми з чистої есенції, по типу тих же фей. М-м-м, історія розвитку та еволюція тут пішли значно іншим шляхом. Але тоді чого так багато видів схожі на земні?

Добренько, завтра буде час для розрахунків. На сьогодні я створю з останнім наповненням скляну посудину об'ємом 10 л. А завтра продовжу вимірювання, і хочу заодно спробувати навчити Малуру виділяти есенцію, є одна ідея цікава.*

(Маркош сконцентрувався як завжди, та заплющив очі. Він почав створювати скляний куб об'ємом 10 л. Звичайно це не лишилось без уваги.)

Малура: Ухтиииии, таке прозоре, та тверде! Повітря це таки?

Маркош: Ні, це скло.

Малура: Скло?

Маркош: Мммм, ти ж вперше його бачиш. Обережно, бо його легко зламати, хоча й виглядає твердим.

Малура (Мацаючи куб): Оооооо, цікавенько це таки...

Маркош (Дивлячись на небо, де ледве через крони густих дерев просочувалось світло): Вже скоро ніч на дворі буде, тому гайда до племені.

Малура: Ну гайда.

Флавіксія: Племені?

Маркош: Оууу, це місце де живе багато друзів як Малура.

Флавіксія: Мені, страшно... Мені батьки говорили боятися усіх. І я, я не знаю...

Маркош: Тоді залізай до мене у кишеньку.

Флавіксія: Там не зручно, щось тверде там є.

Маркош (Дістаючи два злитки золота Хіґса): Аааааа, добренько, ради тебе я переміщу золото в іншу кишеньку.

Флавіксія (Залітаючи у кишеньку): Уііііі!!!

Малура (Невдоволено): Пффф...

Маркош: Щось не так?

Малура: Усе так...

Маркош: Ну, ладно.

(Трійця як раз прийшла до Йохотону до заходу сонця. Покутек як раз збирався виходити на нічну варту.)

Покутек: Здоров усім. Це звідки ви прийшли таки?

Маркош: Привіт, та з мого місця де я досліди проводжу. Ти ще мені стола допомагав тягнути.

Покутек: Ааааааа, згадав таки. Досліди значить... Другий Олунак бачу що з'явився таки у нас. А що це за світіння у кишені твоїй?

Флавіксія (Виставивши голову): Я Флавіксія!

Покутек: Ухти, фея говорить!

Малура: Це навчив її Маркусик таки...

Покутек: А чого невдоволена ти якась таки?

Малура (Надувши щоки ще сильніше): ...

Покутек (Звертаючись до Маркоша): Щось трапилось?

Маркош: Та ні здається. Ну, не суть. Ти щось можеш розказати про фей?

Покутек: Про фей таки... Нууу, часто вони люблять збиратись у певних місцях. Рідко, але співають красиві пісеньки. Найбільш активні в ночі вони таки. Є історії що допомагають діткам знайти дорогу додому, якщо ті загубились таки.

Маркош: Цікаво, але вони до вас не люблять наближатися?

Покутек: Ооо ні, добрячу дистанцію вони тримають таки. Бояться вони розумних створінь, і вперше бачу я, як близько до когось фея таки.

Маркош (Розглядаючи Флавіксію): Цікаво-цікаво... Ну, щасти тобі на варті, ми далі підемо.

Покутек: Дякую, до речі там прийшов до тями Ен'їл таки.

Маркош: Опа, треба буде провідати, ти не проти Малура?

Малура: Та що хочеш роби таки...

Маркош: *Та що з нею?*

(Була на диво приємна, свіжа та прохолодна ніч. З наметів по черзі вже починав йти дим з димарів. А трійця не спішно йшла та насолоджувалась прогулянкою.)

Маркош: Здається нам сказали що десь тут повинен бути Ен'їл...

Малура (Вказуючи рукою): Там...

Маркош (Розглядаючи невдоволену мордочку Малури): Ммм, ну пішли.

(Спершу зазирнув до намету Маркош, там лежав Ен'їл, а його спину промивала лисичка. Та помітила гостей, та попросила зачекати трішечки.)

Маркош: Малуро, що сталось?

Малура (Розглядаючи щось в далечині, не дивлячись на Маркоша): А що статись повинно таки...?

Маркош: Ти весь час з надутими щоками ходиш від моменту коли ми пішли до Йохотону.

Малура: І що таки...?

Маркош: Ну так що-що, ти ніби образилась на мене через щось?

Малура: Та ні.

Маркош: Та так.

Флавіксія (Висунувши голову з кишеньки): Вона також хоче до тебе у кишенькочку!!!

Малура: НІ!

Маркош: Емммм...

(Флавіксія підлетіла до Малури, та почала щось їй шептати на вушко. Маркош спробував зрозумів що таки сталося.)

Маркош (Пильно розглядаючи Малуру): *Та що в біса сталось з Малурою від коли ми покинули мою лабораторію? Тетрижки ніких захворювань не показують, дивно це усе звичайно… Ще й Флавіксія почала їй щось нашіптувати, і фіг ясно що. Не має мені діла до цього, тому не буду підслуховувати тетрижками.*

Медик (Визираючи з намету): Усе готово таки, можете заходити.

(Медик вийшов, а трійця зайшла всередину. На ліжку з моху лежав Ен'їл на боку, в кутку знаходились його речі, і найбільше виділялась саме цікава скрипка.)

Ен'їл: Здрастуйте, ше разочок спасибі шо провели до ваших друїдів. Хотя, якби не Божа ласка, то мене б тут не було…

Маркош: Як почуваєшся?

Ен'їл: Та хріново, осе должен лежать на боку, шоб спина загоїлась. А то не так і вдобно.

Маркош: Нуууу, час для тебе поки найкращий лікар. Я взагалі здивований як ти зміг добігти з тих далеких гір, аж сюда.

Ен'їл: Магією витреввлости зветься се. Вот би ше разочок зіграть на моїй боріцовіні, аж душа скавчить по ріднесенькій.

Маркош (Вказуючи на скрипку): На оцій причуді?

Ен'їл: Причудою ти був, коли тебе мати творила, а це виробок артизму: Боріцовіна.

Маркош (Іронічно): Можна глянути, на цей ПРЕКРАСНИЙ витвір мистецтва під назвою Боріцовіна?

Ен'їл (Самовпевнено): Та можеш спробувать, но не зіграєш. Мистецтво гри тобі не зрозуміть, тут нада вдаться в батька-дворфа, прочуствувать інструмент.

Маркош: Ну, мені для початку цікаво зрозуміти принцип її роботи.

(Маркош взяв боріцовіну до рук, та увімкнув тетрижки для детального її аналізу.)

Маркош: *Цікаво, вона вся зроблена з надзвичайно якісної бронзи, струни це взагалі цікавий сплав різних металів. Хмммммм, і дещо навіть невідоме... Тетрижки змогли обрахувати 98,74% маси струн, але решта, це невідома речовина, яку неможливо вирахувати... Аномально... Смичок також цікавий, замість дерева бронза, але замість кінського волосу , тут чорні залізні нитки…* А з чого зроблені струни в смичка?

Ен'їл: Ти первий раз бачиш обсидіанови срібло? Та ти мира білого в очі не бачив?

Маркош: Без жартів, але я не з вашого світу.

Ен'їл: Огооо, а я думал, що ти як буфон урядився... Твою обув видно здалеку, наче то сходєння самого П'якоса!

Маркош: Мгм... Обсидіанове срібло значить...

Ен'їл: Да, се магічне срібло яке має інші властивости, ніж звичайне.

Маркош: Ну, просто я з світу де магії не існує, тому у нас нічого магічного не існує.

Ен'їл: МИР БЕЗ МАГІЇ? Ви там чим знімаєтесь от скуки?

Маркош (Розглядаючи далі механізм дії): А для чого цей важіль? Хоча більше як ручка для обертання чогось.

Ен'їл: Не задавай ослячих питань, мислиш я возьму та просто усе тобі оповім?

Маркош: Ну тоді ти не проти якщо я покручу її?

Ен'їл: Та нічого з нею не станеться. Я вот Велета бахнув, так нічого не сталось. І од твоїх дівочих руць тим більше.

(Ручка для обертання знаходилась знизу, але був ще й важіль на грифі самої боріцовіни. Маркош поставив ручку у робоче положення, і в центрі де був виріз з'явилось невеличке колесо.)

Маркош: Це чимось нагадує колісну ліру у моєму світі...

Ен'їл (Невдоволено): У вас там дворфи всенькими тайнами повідують?

Маркош: Здивую, у нас не існує інших рас крім людей.

Ен'їл: Який скучний мир: Без магії, без рас, без пива.

Маркош: Ну пиво у нас є.

Ен'їл: Ну хоть шось хароше, а то паскудським був би мир.

Маркош: Я так бачу можна грати або ручкою якою обертати колесо можна, або смичком.

Ен'їл: Щось ти бардзо вумний яко на людину.

Маркош (Роздивляючись важіль на грифі): А це значить перемикає лади. А ну спробуємо.

(Маркош взяв боріцовіну у зручне положення, та почав по черзі програвати усі можливі ноти.)

Маркош: *Колесо обмотане таким же матеріалом як і смичок. Робота надзвичайно якісна, у нас думаю навіть таке з труднощами зробили б. Найчистіша бронза яку я коли-небудь бачив, красиві узори на самому корпусі. Таке на вагу маленької країни це вже точно.

Важіль на грифі притягує струни у певні визначенні положення. Немов готові акорди, які лиш потрібно програти. Але його можна й відключити, та награвати лади своїми пальцями. Струни надзвичайно приємні, пальця об них не поріжеш.

Але звучання... По даних з тетрижок таке звучання не можливе ні одним інструментом що існує на Землі. Лиш можна створити таке за допомогою електронної апаратури, і то, то таких хвиль та їх гармонійного накладання одна на одну ще потрібно додуматися...*

Ен'їл: Довго ще гарюватись з цим будеш, либонь малий дітвак?

Маркош: Зараз, до кінця програю усі ноти та акорди, та спробую щось зіграти.

Ен'їл: Пффф, ахахах, ноти й акорди? Поумнічай тут. Хотя вміння грать нотами вже заслуговує поваги серед вашої породи.

Маркош: *Я б хотів ще заспівати, але боюсь що не вийде. Для мене моя рідна мова стала немов якоюсь далекою та чужою... Я по трохи її згадую, але тепер вона мені здається здебільшого іноземною, що відчувається надзвичайно дивно.

Що цікаво, я помітив що слів яких не існує у мові, вимовляються мною такими якими вони були на Землі, або об'єднуються два слова в якесь одне. Деякі слова взагалі не схожі на більшість, немов діалектичні. І деякі слова схожі на викривлені або повні слова дворфа. Ніби у певних народів та рас є дещо що вони можуть назвати, а в інших нема... Ще рано мені вивчати парадокс мови цього світу, спочатку потрібно з велетами розібратися. Я лиш хочу підбадьорити Ен'їла грою на боріцовіні, але що б такого заграти... Щось просте та народне думаю. Хммммм, можливо народну класику штату де я провів більшість свого життя, "Червону Руту"?. Зараз і ноти знайдемо, та переведемо для боріцовіни.*

(Маркош декілька секунд вглядувався у свої окуляри, та спробував заграти те що він обрав. Він має досвід гри на гітарі, але тут зовсім інший інструмент, та ще й з іншого світу. Спочатку були помилки, але далі все стало надзвичайно гармонійно, ба навіть колоритно. Немов електроні, міфічні та народні звучання злились в один гармонійний та неймовірний потік...

Флавіксія тим часом вискочила з кишеньки Маркоша, та почала танцювати у повітрі. Це справді було цікавим видовищем, бо у повітрі нема ніяких опор, але вона танцювала ніби вони були…)

Ен'їл (З закритими очима, та насолодчуючись грою на боріцовіні): Ооооооох, яка охвітна музика... Липець для моїх ух... Се з твого миру?

Маркош: Звичайно.

Ен'їл: А слова єсть?

Маркош: Є, але є проблема з мовою, тому поки без них. Я коли потрапив у цей світ, ніби забув рідну мову…

Ен'їл: Чесно, се саме хуже шо я міг уявить. Забуть мову, якою ти говориш з самого дитинства. Якою до тебе звертаються мати з батьком. Якою ти молишся до богів та мислиш про світле майбутнє... Но шо хочу харошого сказать, шо твоя музика дійсно красиво звучить. Не думав, шо такий простофіля як ти, зможе зіграть на боріцовіні.

Флавіксія (Досі танцюючи): Ти нібки співаєш моєю мовою!

Маркош: Справді!?

Ен'їл (Очі якого стали як два повних місяці, після того, як почув незнайомий голос): Їомітка!?!? Я вперве їх вижу, лиш у книгах бібліотеки читав що ведуться вони у лісі цьому.

Маркош: Їомітка? Це на дворфській?

Ен'їл: Ну, да. Ми мало що відаємо про метелицю.

Маркош: Метелицю?

Ен'їл: Ну ти воістину якийсь чудакуватий. Ти же на ній балакаєш!

Маркош: Метелиця значить, цікаво.

Ен'їл: Нею на ділі десь усіх континентах балакають, ну, людська раса ваша в переважности.

Маркош (Дивлячись на Малуру): А вони чого її знають?

Ен'їл: Та звідки мені знать? По по-твоєму сіхон чи шо?

Маркош: Сіхон значить...

Ен'їл: Мені ще скілько раз повторить шо ти якийсь чудакуватий? На вашій мові, Сіхони, се лисе викапані звіролюди.

Маркош (Міняючи тему): Ладно, давай трохи розкажи про себе та свою расу. Мені буде цікаво послухати.

Ен'їл: Ну ти направді чудацька людина єси чесно... Ех, ми дворфи вікуємо у горах весь час, та обрідно коли виходимо назовню. Бувають шо збираються групи урвиголів у пошуках пригод на свою гепаку. Але таких однаки, ну і ніхто за них не переймається єси з ними шось приключиться. Наші королівства, то як цілі сім'ї, де кожен має свою роль та довг, і всі норовляться на благо один одного. Кожен у ньому є рівним та кожен виконує свої власні довги. Іноді мені чуждо видіти у книгах, яко ваші людські пани жирують на троні, поки всі низи живуть у богості.

Маркош: *Якась планова економіка та комунізм по дворфськи виходить* Цікавенько, у вас до речі, зброю вогнепальну вміють робити?

Ен'їл: Яку-яку зброю?

Маркош (Показуючи ніби тримає автомат): Ну, яка стріляти вміє, робити ба-бах!

Ен'їл: Ти якісь нісенітниці несеш єси чесно. Я лиш чував вибухові посохи, але не те шо ти вказуєш.

Маркош: Ясненько, а виділяти магічну есенцію вмієш?

Ен'їл: Ти про шо?

Маркош (Який сконцентрувався, та виділив трішки магічної есенції собі на долоню): Ось таке.

Ен'їл: Ааааа, тьху, Дотон Кін Ґін звемо ми се. У нас такому хисту усі повинні відати, бо сим допомагають з запасами глибоко у лонах копалень.

Маркош: Це прекрасно, значить коли оклигаєш, допоможеш мені.

Ен'їл: Ей-ей, я на таке не вмовлявся!

Маркош: Знаєш, я також не вмовлявся бути з'їдений велетом, тому мені буде потрібна твоя допомога.

Ен'їл: Грррр, ладно, я помислю...

Маркош: Малуро, я пізніше тебе цьому також навчу.

Малура: А...? Добренько Маркусику.

Маркош (Здивовано): Ти вже веселою такою стала...

Флавіксія: Хі-хі-хі

Маркош: І що ти там Малурі наговорила?

Флавіксія (Хитро посміхаючись, але закриваючи посмішку руками) Ні-ні-ні, ніцього.

Маркош: Ох і звалюється морока за морокою мені голову... Ладно, від завтра розпочнемо вчитися виділяти магічну есенцію.

Малура (Усміхаючись): Добренько Маркусику.

Флавіксія: Уіііііі, Малурка радується!

Маркош: Та мені однієї радісної хватало, тепер вас дві. Ох, і настраждаюсь же я...

Ен'їл: Терпеця та удачі тобі. А я нарешті висплюся за решту 100 років.

Маркош: *100 років... У цьому світі жарти з роками не жарти, тому можливо тут все серйозно таки...*

(Малура покинула Маркоша, та пішла в сторону свого дому. Маркош тим часом пішов до річки, та сів на її гравійному березі.)

Маркош: Важкі часи, і все після того, як я потрапив у цей світ...

Флавіксія (Вилетівши з кишеньки, та зависши в польоті перед Маркошем): А розкажи про свій світ.

Маркош: Хех... Щоб усе розказати, мені не вистачить цілого життя якщо чесно...

Флавіксія: Вау, знаєш, до зустрічі з тобою, я ніби не була собою. Я лиш робила те що на мою думку було правильним.

Маркош: Хмммм, невже ти підкорювалась інстинктам...

Флавіксія: Інсти..... Чудернацькі твої слова якісь.

Маркош: Це з мого світу слово, але не суть... Цей світ, має набагато більше історії та загадок ніж мій. Набагато...

Флавіксія: Ти так думкаєш?

Маркош: Я в цьому впевнений...