Володар Фатального Інтелекту (I Акт)

(Серед ланів широких, та на пагорбах одиноких. Перед Рікою, у шир що берегу іншого не видно, сидить собі особа. Вона сиділа на невеличкому камені, тримаючи книжку з вичурною палітуркою у лівій руці, та білосніжне перо у правій. Вона довго вдивлялась у велич красот перед нею, але раптом вирішила у голос щось записувати у ту книжку).

Особа: Запишу таки я, цю книгу, і мертвим, і живим, і ненарожденним... Для обох світів, аби знали усю правду та неправду. Усі святості та гріхи кожного. Аби не повторили помилок таки наших та навчили не повторювати дітей своїх цьому також. Ця книга, про одного вченого, та не тільки його, а й багатьох інших. Ця книга про те, як все може мінятися, від людей аж до світового порядку. Ся історія... Мабуть, ліпше розпочати сю історію, а не покладати їй тисячі лаврів. Все почалося в одному звичайному світі, де не існує нічого цікавого. Ніяких чудес, див, чи чогось надприроднього. Нічого аби було цікаво жити. Нічого, заради чого жити. Світобуття сего світу, тобі прямо у лице каже: Страждай. Мабуть, це і є релігійне пекло, просто, у красивій обгортці. Звичайно, сей світ, має власні красоти, але, сі красоти має й інший, уподібнений до нього. У світі сему, все й почалося, з одного експерименту, який проводив вчений, який змінить долі, мільярдів. Долі, обох світів. Долю, самого світобуття...

31.12.2139; 21:24. Галактика Молочний Шлях, Рукав Оріона, Сонячна Система, Планета Земля, Міжморська Конфедерація, Штат Україна, місто Корускон, Закарпатська провінція, Лабораторія імені Коперника №9358, Кімната поруч з Адронним Колайдером.

Вечір перед Новим Роком

(Довгий та темний коридор, по боках багацько дверей з різними табличками. З однієї з них через шпарину просочується світло. Збоку висіла табличка кобальтового відблиску. Жовтими, немов неон, буквами, хоча вони й були неоновими, було написано:

Експеримент №43628-QW-272-L

Назва: Хибний Вакуум

Мета: Перевірка вірогідності створення хибного вакууму та пізнання його можливостей.

Шум та гудіння техніки в кімнаті. Чути розбирання або збирання чогось за столом, а в кімнаті сидять дві постаті у лабораторних халатах схилившись над ним).

Постать із зеленими окулярами (Ковиряючи дивний пристрій інструментом схожим на викрутку): Фу-ух, замахався я з цим прискорювачем частинок, а ще з приладом квантового тунелювання возитися. Ну йопересете...

(Цього чоловіка звати Маркош Морейський. Йому 36 років, він високий, звичайної статури, має чорне як вугілля волосся та видну небритість через запрацьованість, також мішки під очима. Очі як два сапфіри: сині. Носить окуляри, але з трикутними зеленими лінзами, обличчя приємне та звичайне.

Одягнутий у білий лабораторний халат, під ним фіолетова жилетка. Носить жовту краватку, чорні звичайні штани та біле, немов сніг, взуття.

Великий вчений, який продовжив справу свого батька Калуша Морейського. Характер: добрий, жартівливий, деколи суворий. Запеклий перфекціоніст та атеїст, ба навіть вірить в науку як у релігію. Як він любить говорити: "Наука то також віра, от тільки замість заповідей – формули, а замість ікон – великі вчені".

Має певні лідерські зачатки, люди часто до нього прив'язуються. Може легко пояснити квантову теорію найпростішими словами, так, що навіть дитина з дитсадка зрозуміє. Має сім'ю: дружина Катерина та дочка Ярослава. Дочці чотирнадцять років, але вона вже в одинадцятому класі. Через певну систему та легкі пояснення Маркоша, додавши ще й генетичний розум, дівчинка виросла дуже розумною та обігнала всіх своїх однолітків.

Багато країн світу фінансують у працю Маркоша, було вкладено тонни грошей у різні проєкти по створенню деталей для SFV. Як, наприклад, мікро чорна діра, генератор нейтрино та пристрій квантового тунелювання, який Маркош зараз налаштовує. Третій у світі Адронний Колайдер, котрий став найбільшим у світі – також наслідок праці Маркоша та усіх вчених містечка Корускон. Завдяки цьому всьому Маркош продовжив працю свого батька, теорію хибного вакууму. Десяток років безперервної праці та робіт, та ще близько п’ятдесяти років роботи теорії самого батька, Калуша Морейського).

Постать із круглими окулярами (Огдялаючи високий пристрій овальної форми): Прекрасно вас розумію... Я рамку для SFV налаштував. Як Ви й просили, налаштування проведено за даними з Колайдера.

(А‌нджі Різо є вченим початківецем, років десь так двадцять сім, та ученем Маркоша Морейського. Вчиться та працює з ним чотири роки. Виглядає він, ну, як звичайна людина науки яких у Корусконі багацько. Одягнутий у лабораторний халат, під ним в'язаний светр синього кольору. Носить окуляри, одна лінза прозора, друга жовта, самі ж вони круглі.

Волосся розтріпане в усі боки, таке враження що його пів року не зачісували. Та й светр з одного боку торчить з чорних штанів, а з другого заправлений. Також має на собі лабораторний халат та біле, як у Маркоша, взуття. Видно певну небритість, котра вже більш стає схожа на бороду).

Маркош (Відкинувшись на спинку крісла, та глянувши на Анджі): Дякую, мій любий друже... Можеш іти додому, до сім'ї. Я тут ще трохи побавлюсь з тим всім.

Анджі (Визираючи з-за рамки пристрою): Дякую вам, пане Маркоше. Ви впевнені що бажаєте провести експеримент без детальної підготовки, та із заходами безпеки?

Маркош (Говорячи надзвичайно сухо): Я власноруч повинен переконатися у всьому. Я відповідальний за безпеку усіх хто буде на презентації цього дива. Най краще я помру один, ніж ціле покоління великих вчених Землі…

Анджі: У ваших словах немає ні краплі сумніву… А вас сім'я дома не чекає?

Маркош (Спираючись на руку): Чекає... Але цікавість це така річ, немов... опіум... Я не можу... Я мушу закінчити те, що покладено на мої плечі. Через три дні перша презентація, і мені потрібно запустити спершу пристрій, а потім показувати його публіці та решті вчених. А то мало що, не запуститься й з двох варіантів даних... Нічого ніколи не дорівнює нулю та сто відсотків…

Анджі (Оглядаючи пристрій): Хех, як завжди ви обожнюєте власну фразу, та віддані їй на повну.

Маркош: Є таке... Я попередив сім'ю що мене не буде, тому Новий рік вони проведуть, на жаль, без моєї присутності…

Анджі (Пішовши до шафи з одягом, та щось дістаючи звідти): Зрозуміло, тільки вот, передайте цей подарунок Ярославі від мене. Гравітаційний скейт, остання модель. Вона давно хотіла його. Іноді приємно бути Святим Миколаєм, а не вченим.

Маркош (Очі у котрого почали заливатися сльозами): Йой Анджі... Мені й самому дуже приємно... Дякую... У мене й слів нема... *А мені йому нічого подарувати... Дурень ти Маркош, ДУРЕНЬ!!!*

Анджі: Та годі вам... А то я зараз тут розплачуся...

Маркош: Щиро дякую за подарунок дочці. Я пізніше передам, як вона зрадіє... А сам я, з пустими руками для тебе...

Анджі (Сором'язливо): Та годі вам, пане Маркоше. Мені нічого не потрібно... Лише посмішка Ярослави коли та отримає мій подарунок.

Маркош: Йойки... Ну добре тоді. *Пізніше підберу йому щось, а то дуже ніяково...*

Анджі (Зиркнувши випадково на годинник який висів на стіні): Ох... Засидівся я тут, добренько тоді, я збиратися буду, та й додому.

Маркош: Давай, удачі там.

Анджі (Одягаючи пальто): Взаємно, думаю вона вам потрібніша. Та й не засиджуйтесь тут краще, а то ще від перевтоми вколишетесь.

Маркош (Усміхаючись): Ти з рахунків мене не списуй, я тобі не дідок сімдесяти років. До речі, тільки парасольку не забудь, бо передавали зливу, та +35 градусів на завтра. Є шанс що злива вночі почнеться.

Анджі: Йой, пане, ви наперед все прораховуєте, так би й стояв під пальмовим листям від дощу.

(Анджі зібрався та вийшов з кімнати експерименту. Маркош сидів ще п’ятнадцять хвилин, збираючи прилади для запуску пристрою).

Маркош: Нарешті! Скільки часу було витрачено, ще мій батько будував теорії по темі Хибного Вакуума! Лишилось тільки перевірити їх на практиці, прогнозують, що шанс на успіх за даними мого батька аж 72,128%, з чим я погоджуюсь. Чого тільки коштує мініатюрна чорна дірка, розміром з кварк в пристрої квантового тунелювання, цілий світ скинувся на створення цього дива!

(За допомогою величезного Адронного Колайдера із надважких елементів Ніхонія та Оганесяна вийшло створити на 0,003 секунди Чорну Діру, розміром десь як кварк. Експеримент проводили багато разів, для виявлення фактору стабілізації мікро дірки, через що було витрачено тріліарди доларів.

Маркош підійшов до рамки для створення хибного вакууму та почав під'єднувати додаткові пристрої).

(Табличка на пристрої: "Simulator of False Vacuum" SFV, або ж Симулятор Хибного Вакууму був високою овальною конструкцією, десь три метри заввишки, також важить близько тридцяти тонн. Що кидається в очі, так це багато додаткових пристроїв по боках та зверху рамки).

Маркош: Такс... здається, оп, так... Закрутив... Готово! Лишилось увімкнути!

(Маркош підійшов до вмикача, та клацнув його. Далі стоячи декілька хвилин та вглядаючись у пустий простір рамки, він зрозумів що щось тут не так).

Маркош: Так, трясця... От я дурбецало, до електромережі забув під'єднати... Ще ж до Колайдера віднести, для калібрування, йой, скільки роботи… Терпіння мені не завадить...

(Маркош розібрав SFV, завантажив його на пристрій для перевезення. Вийшовши з кімнати, він повіз усе обладнання по довгому коридору. Декілька поворотів, і ось. Величезні ворота та охоронець котрий щось розглядає в телефоні).

22:17

Охоронець: О-о-о, доброї ночі, пане Маркоше, до Колайдера?

Маркош (Закочуючи очі): Йой, та годі формальностей Золоше.

Золош: Ну, такі правила встановив ваш батько, я нічого поробити з цим не можу.

Маркош (Дістаючи якусь скляну картку): Тримай-тримай.

Золош (Вставляючи картку у якийсь пристрій, а Маркош торкнувся сканеру для відбитків пальців): Ну вибачте мене, все добре, проходьте.

(Зо‌лош Премишло‌вич видно що людина спортивної культури, висока гора м'язів та вираз обличчя сповнений рішучості.

Одягнутий в спец форму охорони: темні штани, куртка та кепка. На поясні видно збірку ключів у вигляді карток, електро палку та пістолет Ейшріца).

Маркош: Дякую. До речі, ти можеш йти додому, твоя зміна, здається, вже закінчена. І годі звертатися до мене на «ви», ми знайомі з самого народження.

Золош (Здивовано): Ой, та я щось задивився серіал... Та й мені не звично на робочому місці звертатися на “ти”, ще й коли я охоронець лише.

Маркош (Помітивши на планшеті Золоша не поставлений на паузу серіал): Та годі тобі, а що ти там такого дивишся?

Золош: Та, не думаю що тебе таке цікавить... Серіал "Знищувачі світів"...

Маркош (З цікавістю): О-о-о-о, там часом немає героя Бердо Вана, з нанітовою катаною?

Золош: Та-а-ак! Він нею уміє розщеплювати матерію на її просту форму, та виграв тим самим Кантона Фео з механічним роботом!

(Двоє чоловіків... ні... двоє хлопчиків стояли та декілька хвилин обговорювали їх улюблений серіал. Сміх та гомін... Ось чого не вистачало цим безлюдним синтетичним коридорам зі сталі та пластику).

22:49

Золош (З цікавістю): Я навіть... й не знав що ти, людина науки, таким цікавишся. Думав у тебе більш серйозні заохочення.

Маркош (Усміхаючись): Та йой, усі ми люди. Незалежно від професії та певних світоглядів.

Золош (Починаючи збиратись додому): Ладно тоді... Буду збиратись. Було приємно провести з тобою час.

Маркош (Практично зайшовши у кімнату з колайдером, та мовив підсмішкуватим тоном): До речі, парасольку не забудьте.

Золош: Ой, дякую що нагадав.

(Маркош зайшов у простору кімнату з купою техніки та комп'ютерами. У кінці було видно частину колайдера, десь з двадцять метрів заввишки. Маркош розвантажив пристрій для перевезення, відкрив коробку з інструментами та зібрав SFV назад. Залишивши інструменти на підлозі, Маркош під'єднав SFV до мережі для зарядження конденсаторів. Після чого пішов до комп'ютера для того щоб розпочати калібрування.

Взявши диктофон по дорозі, він почав запис).

Маркош (Захоплено): 22:55 Здається, що все готово до запуску SFV! Калібрування за першим варіантом теорії мого батька, шанс успіху прогнозують 72,128%...

Батьку! Ти завжди був мені не лише батьком... А й великим вчителем! Вчителем, котрий навчив мене усього що знав сам, та навіть більше!... ЦЕЙ МОМЕНТ ДЛЯ ТЕБЕ!

ІСТОРИЧНИЙ МОМЕНТ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА!!! Три... два... один... Пуск!!!!

(Нічого не відбулося... Лише тихе гудіння техніки дратівливим фоном нагнітало атмосферу...)

Маркош (Здивовано та розчаровано): Не зрозумів... *Я здивований що перший варіант калібрування не спрацював... Такий великий шанс успіху прогнозували всі вчені планети! Еххх, доведеться спробувати мій власний, другий варіант калібрування, не думав що він знадобиться... Все-таки нічого у світі не дорівнює нулю та ста відсоткам!* Шмарклі в сторону!!! Потрібно ще декілька раз спробувати дані батька, можливо щось по-просту не так…

(Маркош скільки не пробував разів запускати SFV, стільки разів нічого і не відбувалось).

Маркош (Засмучено): Батьку, нажаль… Нажаль ваші дані виявились невірними… Залишились лише мої власні розрахунки, які не до кінця ще перевірені. Шанс успіху мого другого варіанту калібрування десь 67,146%. Сподіваюся що хоча б у моїх даних вийде запустити цю кляту рамку… Ох батьку, твої дослідження... Не думай про це, надія ще є! Твої старання по моєму навчанню не були даремними!

(Маркош, повернувши впевненість замість розчарування на своє обличчя та увівши інші значення калібрування, знову спробував запустити SFV. Взявши диктофон, він продовжив запис далі).

Маркош: 23:04, Спробую дані другого варіанту, про які дізнався сам з недавніх експериментів та розрахунків. Вони сирі, але прогнозують шанс успіху 67,146%. Я сподівався, що пристрій запуститься за даними батькової теорії та досліджень... Але не сталося як гадалося...

Сумніви у бік, починаю відлік... Три... два... один... ПУСК!

(Здається, що SFV видав якесь потріскування на пару секунд, проте... Це були звуки синтезатора нейтрино... Сам пристрій, нічого не зробивши, продовжував стояти далі, посеред гнітючого фонового гудіння техніки....)

Маркош: ????

(Маркош, зрозумівши що нічого не дало результату, почав відчувати повний відчай... Холодний піт виступив на всьому його тілі... Надія трималась на волосинці...)

Маркош: Як... Як... Як... Цього... Не може бути... Я-я-я... Я…я не здамся просто так...

(У поривах останньої надії, Маркош почав вводити випадкові значення калібрування, але.... Безрезультатно... Після тридцять сьомої спроби у Маркоша підкосилися ноги. Спершись спиною до комп'ютера, з відчуття повного провалу, відчаю та розуміння безвиході, він почав ридати як ніколи у своєму житті... Знявши трикутні окуляри, він поринув у свої думки...)

Маркош: *Усі роботи мого батька, роботи вчених світу, мої дослідження... Усі ті теорії та матеріали котрі ледве вдалося отримати... Усі десять років моєї праці та шістдесят років праці мого батька, по суті своїй, ціле століття праці великих розумів нашої планети... Триліарди доларів, котрі у нас інвестували... Все це пішло в ніщо... На красиву рамочку зі стабілізованого флеровія... За такий провал... Я втрачу все... Репутацію мого батька та свою... Репутацію моєї держави... Ще й засудять на довічне, через не виправдання сподівань, котрі були положенні на мої плечі... Мені кінець...*

(Маркош з повною пустотою в душі ридав, так голосно, в надії що його хтось почує та підтримає... Але...Нікого в лабораторії не було...).

00:00 01.01.2140

(Дивне потріскування почулося зі сторони SFV, потім пішло гудіння та дивні звуки, котрі Маркош ніколи не чув у своєму житті. Спершу він подумав, що йому вже чудиться, через повну розбитість... Проте... Обернувшись, Маркош побачив як пристрій, сам запустившись, формує в центрі своєї рамки область Хибного Вакууму...

Маркош у шоці почав спостерігати за дійством).

Маркош (Підіймаючи заплакане обличчя в сторону пристрою): Що в біса… Ех-ехех... Я звичайно чув... Що коли в людини тяжка депресія, то вона може бачити ілюзії... Але не до такої степені...

(Маркош взяв та одягнув свої окуляри, з останньої іскри цікавості увімкнув аналізатор).

Маркош (З повним нерозумінням нічого): Аналізатор... Повідомляє... Про створення... Сингулярності... У мене... Перед очима..... ЩО-О-О-О-О?!?!?!?!

(Маркош різко підвівся та почав спостерігати за феноменом котрий він бачить вперше.

Область темного чогось розширилась до кордонів рамки, та не вийшла за її межі).

Маркош (З надзвичайною науковою цікавістю): Срака мотика!!! Без калібрування, без пуску, без нічого. SFV Просто так запустився!.. Я в чудеса не вірю, звичайно, але тут реально сингулярність... Не у рамці... А в принципі, по факту свого існування!..

(Маркош, взявши диктофон та витерши соплі та сльози рукавом, хутко почав запис).

Маркош: 00:07 SFV сам запустився в районі 00:00, обладнання та техніка були увімкнені, калібрування не було застосовано, була можливість виходу області хибного вакууму за межі рамки, проте, на диво, все під контролем! Не думаю, що атомний годинник якось сприяв запуску, але... Я підійду для того, щоб роздивитися...

(Підійшовши, Маркош почав роздивлятися сингулярність зі всіх сторін, область овальної форми, чорна, без ніякого натяку на об'єм, просто існує в рамці пристрою).

Маркош: Як цікаво... Хм-м-м, я сподівався що вона буде об'ємна та матиме стан рідини, але вона абсолютно статична! Потрібно хутко записати побачене до бази даних!

(Маркош пішов назад до столу для того, щоб записати спостереження до бази даних, проте... Відбулось те, чого він, та й інший інший, не очікував, дія, котра змінила життя великого вченого назавжди... Він наступив на викрутку... Так, викрутку. Викрутку, якою він збирав SFV та котру забув поставити на місце через порив цікавості...

Маркош зрозумів що почав падати... Але... Усе відбулось настільки швидко, що він встиг вимовити тільки останнє своє слово).

Маркош: Що???

(Нічого не встигнувши зрозуміти, Маркош упав в область та зник зі світу, залишивши тільки диктофон із записами та згорівший пристрій Хибного Вакууму...)