Володар Фатального Інтелекту (I Акт)

Маркош (Йдучи до вождя): *Минуло 2 місяці, 6 днів, та 11 годин 34 хвилини. Або 53,79 місцевих днів з моменту моєї появи тут. Тетрижки давно вирахували що день тут триває 30,105 годин, з цього випливає, що 3 місцевих дня, це 4 земних. Ще це означає що клімат тут повинен бути теплішим та стабільнішим ніж на Землі до глобального потепління. Літочислення у лисів немає – ні тижнів, ні місяців. У книгах також ніякої інформації, бо здебільшого вони про алхімію та магію. Тому, дізнатися скільки тут триває рік я поки ніяк не можу.*

(Маркош встиг за цей час повністю освоїтися у племінному устрої. Вже усі до нього з усмішкою вітаються, він також у відповідь махає рукою. Вчить дітей різних наукових явищ та пробує навчити їх науці, поки прогрес певний є.

Маркош зайшов до залу, де йогов же очікував вождь).

Он-Вальдо: Вітаю таки тебе. То про що поговорити хочеш таки ти?

Маркош: Ну, подивіться спочатку самі.

(Маркош показав цеглину, червону гладку та ідеальну, навіть здається що вона наче тонким шаром скла вкрита. Он-Вальдо дав знак сторожу, той підійшов та взяв цеглину. Уважно роздивившись, він передав її вождю, той з цікавістю також почав розглядати).

Он-Вальдо: І що таке це є? Виглядає цікаво, ніколи нічого подібного не бачив я таки.

Маркош: Це цегла. З неї можна будувати будинки замість ваших наметів.

Он-Вальдо: Хммм, з оцього каміння, будинки? Щось розказував про будинки нам Покутек таки. Хвалився що декілька сімей жити може там таки.

Маркош (З завзятістю): І не тільки, дайте мені дозвіл на проведення показу вашим будівельникам як робити цеглу та будинки з неї. Я про все подбаю.

Он-Вальдо: Хм-м-м, добре таки.

(Вождь подав знак рукою, такий самий як вперше, але вартові розуміють усе, немов до них словами звертаються. Вартовий пішов в одну з кімнат та прийшов з дерев'яною дощечкою та куском вугілля. Вождь взяв та написав дозвіл).

Маркош: *Ну, хоча б якась тут юрисдикція існує, прогресивненько.*

(Раптом краєм ока Маркош помітив якийсь рух збоку, вождь також, але він відразу повернувся до написання).

Маркош: *Хм-м, доволі швидко було. Вождь також помітив, але не придав ніякого значення... Іноді жалію, що не завжди окуляри надягаю, а ношу на голові. Але здалось, ніби хтось вийшов з кімнати поруч).

Он-Вальдо: Усе готово, передай це нашим будівельникам таки.

Маркош: Красно дякую вам. Ви врятували мене від нудних днів.

(Вождь нічого не мовив у відповідь, лише взяв люльку та затягнувся. Маркош все зрозумів та вийшов із зали. Перед ним відкрилось наметове плем'я, і він зразу почав малювати в уяві).

Маркош: *Ух, тут була б красива площа для ярмарок та розваг. І від неї йшли б вулиці у вигляді променів сонця. А замість наметів –– красиві цегляні будиночки, з вікнами та черепицею... Годі мріяти, потрібно діяти!*

(Маркош прийшов до головного з будівельників – Бенле. Давши йому дощечку, той все зрозумів та попросив прийти завтра. 

Цікаво, що більшість лисів знає як читати, що здивувало Маркоша. Але тут доволі усе просто, шкіл у них нема, а навчанням займаються батьки. Система проста як дві монети по гривні, але тут є нюанс. Щоб усі були навчені, значить мав бути хтось, хто повинен їх цього навчити. Маркош потратив решту дня на пошуки здогадок, питався в Олунака та старійшин що вони пам'ятають. Але на жаль, мало що вдалося дізнатися, тільки лише що лиси та решта племен живуть тут понад 2000 років, що було раніше – загадка. Писати та читати вміють, але записувати свою історію – ні.

На наступний день Маркош прийшов до намету будівельників, їх було всього лиш четверо. Усі сиділи та очікували. Думаю, що важко назвати їх будівельниками. Вони лише ставлять намети та ремонтують їх при необхідності. Це не та праця, котра була відома Маркошу, як, наприклад Єгипетські Піраміди або Велика Китайська Стіна.

Маркош вийшов перед ними, прочистив горло. Трохи хвилювався, бо давно не виступав перед людом, навіть чотири особи трохи спантеличили його).

Маркош: Ну що ж, сьогодні у нас перший урок. Поділюся знаннями зі свого світу, та й вашого скоріш за все кхм-кхм... Це цегла.

(Маркош показав яскраво помаранчеву цеглину та передав її спочатку Бенле для розгляду, а той передав решті).

Маркош: Це універсальний матеріал для будівництва будинків!

Бенле: Будинків?

(Бенле: бригадир будівельників наметів племені Йохотон. Має бригаду із чотирьох лисів включно із ним. Займаються поставленням нових та ремонтом старих наметів. Лиси живуть приблизно 150-170 років. Йому десь 71, що приблизно 44 людських літ. Хорошої спортивної статури та високий як і усі лиси. Характер, ну, простецький? Робить те що попросять, ні в чому не відмовить. Але Маркош помітив, що очі лиса сповнені жаги до чогось нового, тому він рішив використати цей шанс).

Койне: А цегла та твоя краща чим за шкіри тварин?!

Маркош: Перше, її можна зробити із глини, котрої у вас до біса. Друге, процес виготовлення доволі простий. Третє, вона у 5,6 разів краще зберігає тепло. Четверте, можна будувати будинки... Хє-хє... Вищі десяти кроків! Де можуть проживати декілька сімей!

(Будівельник зрозумів, що на всі його питання попросту дали відповідь, тому сів з незадоволеною пикою.

Після уроку, Маркош зібрав будівельників за містечком, біля відкритого родовища високоякісної глини).

Маркош: *Дуже файна глина, ліс все-таки. Але досі дивує її якість, щоб настільки був збалансований склад, та утворювалась тонка скляна плівка на поверхні... На Землі таке б давно задокументували...* Такс народець, показую вам як з цим потрібно працювати!

Бенле: Так це проста земля...

Маркош: Шановний пане Бенле, ви глибоко помиляєтесь, зараз вам покажу вам як будувати будинки з цієї, на вашу думку, "землі".

(Маркош взяв глину, надав їй форму цеглини із прорізами усередині для майбутньої однієї дії. Магією звичайного вогню, щоб не дивувати народ рожевим, він почав сушити прості форми. З декількох висушених він склав маленьку піч, де вже почав процес виготовлення цегли. Взявши ще одну висушену заготовину, він поклав її у наперед прогріту піч і запустив потік вогню усередину. Пройшло декілька хвилин, енергія Маркоша практично на нулі, але... Маркош не такий простак як може здатися на перший погляд. Він наперед тестував чи досить йому енергії для створення цегли, і так, йому хватає. У пічці знаходилась ідеальна цеглинка, не тріснута, гладка немов порцеляна. Чому Маркош попросту не створив цеглу? Ну, тут двоє факторів: 1. Цьому ремеслу потрібно навчити лисів. 2. Створення чогось з нуля забирає набагато більше енергії: закони збереження енергії ніхто не анулював. На створення однієї цеглини з нуля піде енергії як на створення 50 цеглин методом вогняного прожарювання).

Маркош: Фух, як бачите, це цегла. Вона вже охолола, тому можете подивитися.

(Лиси уважно почали досліджувати цеглини та піч котрі зробив Маркош. Магією лиси також володіють, але по більшій частині лише однієї стихією, і це переважно вогонь або вода. Олунак зі стихією природи унікальний у цьому плані).

Бенле: Хм-м-м, те що річ така цікава вийде із землиці нашої, не знав я. Але як так звані будинки то робити твої?

Шонем (Зухвало): Вистава то хороша, але достойного ніц поки помітив я...

Маркош: Спокійно, зараз усе буде.

(Маркош наповнив свій ловай. Наповнювати він його може три рази на добу, далі – відключка. Що цікаве помітив Маркош, так те що кожне поповнення ловаю дуже втомлює його організм, ну і після третього разу організм попросту не витримує та вимикається. Під час сну тіло відновлюється, і що цікаво, ловай під час сну також наповнюється, без усіляких дій. Тому зараз Маркош наповнив ловай вперше за день.

Створення цеглин зайняло трохи часу, ну і піч була зразу готова. Вийшло у сумі 100 цеглин, зайняло це два поповнення Ловая у Маркоша).

Бенле: Бачимо ми, що куски червоного каменю створюєш поки ти...

Маркош (Задихаючись): Зара... Усе... Буде, фух... Тепер нам потрібна смола. Я бачив як ви використовуєте дуже липку смолу із якогось дерева, мені потрібне відерце...

Бенле: Ловен, смолу Дойре, дерева того принеси.

Ловен: Слухаюсь.

(Через пару хвилин з'явився Ловен із відром смоли).

Маркош: *Я помітив що вони використовують цю смолу для скріплення різних деталей у наметі або побуті. Вона дуже липка, на Землі навіть найкращий наш клей і рядом із нею не стоїть... Стидно якось... Дізнався що при +750° смола плавиться та втрачає липучі можливості, але при охолодженні знов повертає свою мега липучість. Цікаво, що після нагріву вона міняє властивості, стає твердішою та хоче вже +1300° для розплавлення, але далі без змін. Плавив шість раз, тетрижки фіксували плавлення на ±1300°. Буде хорошим замінником бетону, та й доволі екологічненько, хє-хє.*

(Маркош взяв дерев'яний псевдошпатель разом з відерцем. Розплавивши смолу над першою цеглиною, він почав заливати її у прорізи в цеглинах. Це зроблено для монолітності стіни та кращої теплоізоляції. Сама смола вистигає на диво довго, тому часу вистачає щоб поставити зверху цеглину та залити її. За декілька хвилин Маркош створив стіну із віконним отвором).

Маркош: Готовенько... Фух...

(Бенле та бригада із цікавістю почали роздивлятися стіну).

Бенле: Цікаво... Спробувати на удар можу я? 

Маркош: Пфф, бий зі всієї сили.

(Бенле ударив зі всієї своєї сили, стінка просто впала, але ніде й тріщинки не з'явилось. У самого Бенле кулак був у крові).

Бенле: Мгм... Агнео Кан!

(І тут Бенле випустив з рук кулю вогню. Від здивування Маркош аж сів. Куля прилетіла в стіну з гучним вибухом та лишила чорний слід сажі. Самій стіні нічого не сталося).

Маркош: *Йопересете... Я розраховував стінку на удар з кулака, а не пострілу з магічної пушки лять вашу.* Кхм-кхм... Як бачимо, стінка ціла та неушкоджена!

(Бригада із подивом присвиснула від побаченого та підійшла щоб вивчити конструкцію після попадання по ній вогняної кулі).

Маркош: Пропоную вам зробити один-два будинки, схеми я вам лишу та розкажу що вони означають.

Бенле: У шоку я...

Шонем: У шоку поголовно тут усі...

(Маркош накреслив, за допомогою створеного маленького шматочка графіту, малюнок триповерхового будинку на перший час.

Пояснив про лінії та метрову систему. Перевірив чи зможуть лиси створити цеглу. Також попросив найняти більше робочих рук, бо чотирьох будівельників буде замало. Для першого разу добре було мати десяток людей, порадив Маркош.

Попрощавшись, він пішов назад у містечко. Маркош дізнався що живе тут приблизно 1372 лисів. 857 лисів середнього віку, 417 дітей що здивувало Маркоша трохи, народжуваність тут висока... Та 98 старців. Звичайно, він розбив категорії згідно з середньою смертністю лисів 150-170 років.

Сам Маркош сидів під деревом біля струмка, у зубах тримаючи рослину, подібну на колосок, та переглядаючи щось у тетрижках).

Маркош: *М-м-м... Народжуваність тут дика, пару століть, і тут Китай №2 буде... Та й молодість у них швидко настає як для їх віку, 24-25 років зі 150... Страшно їм давати знання про медицину...

Цієї ночі я хочу подивитися на зоряне небо. Нарешті вперше за два місяці... А то вже й забув за астрономію...

І знов вона тут... Замахала мене чесно кажучи...*

Давай виходь, де ховаєшся...

(Зверху дерева граційно зістрибнула лисиця).

Маркош: Малура, може годі за мною ходити?

Малура (Усміхаючись): Розумничок, цікавий у нас таки ти.

(Після знайомства з Малурою на річці, вона почала стежити за Маркошем. Спочатку непомітно, ховаючись серед інших лисів, і тетрижки не помічали її, хоча можуть ідентифікувати різних осіб по біоритмах. Пізніше почала спостерігати за ним коли той бував один. Маркошу терпець в один момент увірвався. І так почалися хованки Малури від Маркоша. Чого за ним Малура бігає, Маркош гадки не мав. Та й не мав часу на роздуми для таких дрібниць.

Також Малура була дочкою вождя Он-Вальдо. Але стосунки якісь у них натягнуті, через що Малура не живе у племені, а має намет за ним. Маркош не став лізти у цю справу, щоб не каламутити воду.

Ховається Малура декілька раз на день десь поряд з Маркошем, але тетрижки звичайно ж знаходять її. Через це вона прозвала Маркоша розумничком, тому що він її найбільше разів находив, як вона не старалась би ховатися. Сам Маркош називає її дурбецалом. Тому що вона його дратує часто дурними питаннями, на котрі він давав відповідь по п'ять разів...

Характер веселий та грайливий. Сама ж висока для її віку. Як визначив Маркош, гамма шерсті Малури незвична як для решти лисів, але й не виняток).

Малура (Досі з усмішкою на усе лице): Чого сидимо та думку гадаємо?

Маркош: Та думаю вночі на зоряне небо глянути.

Малура: Цікавого, чого такого таки там? Зорі як зорі, місяць як місяць...

Маркош: Хех, якби ж ти знала які таємниці приховують зорі та що можна дізнатися, якщо тільки один раз глянеш у небо, про весь цей світ...

Малура: І що можна таки?

Маркош (Вглядаючись в небо): Практично усе... Та-а-а-ак.... Практично усе...

Малура(З цікавістю): Розумничок ти наш, поясни, будь ласка, таки.

Маркош: Щоб ти усе зрозуміла, тобі потрібно буде розказувати базові принципи хімії та фізики, воно тобі потрібно?

Малура: Гіміі та візики? Що за магія така то?

Маркош: *Бачу, потрібно буде починати все з нуля…* Ну і я про що. То не магія, а наука. Як-небудь, та й розкажу.

Малура: Хм-м-м… До речі, у роті тримаєш Цот траву ти, німіє язик від неї таки...

Маркош (Виплюнувши траву, та відчуваючи оніміння усього язика): Лярво, не подумав про це... *Хм-м-м-м, цікавий момент, трава має речовину, котра викликає оніміння, але не схожа із земною. Можна з трави цієї файне таке знеболювальне робити, якщо сконцентрувати речовину. Назву її поки – Цотаріум.* О, мало не забув доробити...

(Маркош дістав з кишені халата телескоп невеличкого розміру та червону прозору лінзу, котрій не хватало матеріалу для того щоб бути круглою. Сконцентрувавшись, він створив ту маленьку частину лінзи, котрої бракувало).

Маркош: *Нарешті він готовий. Я витратив два тижні на нього. Все-таки лінзи точні потрібні, з певними домішками та ідеальною структурою для переломлення світла. Бром-Гасієве скло із добавкою срібла, найкраще переломлює світло для погляду на дальні об'єкти. Десяток лінз дозволяють бачити на 50 світлових років. І це ще малий телескоп! Я б міг подивитися собі у потилицю, якби не округлість планети... 

Цікаво як ця планета називається...*

Малура: Вє-е-е-еу... Що це? Артефакт Магічний таки?

Маркош: Дурне... Це телескоп, пристрій котрим можна дивитися на зорі...

Малура: теле... Що?

Маркош: Телескоп! Дурбецало...

Малура (Розчаровано): Скопом цим хочеш на зорі дивитись ти?... Скучненько щось таки...

Маркош: О-о-о-ох... Давай тебе візьму із собою та покажу як ця річ працює. І розкажеш, було тобі скучно чи нє.

Малура: Уря-а-а-а, біля виходу із племені після заходу сонечка зустрінемося таки ми.

(Малура моментом зникла з очей Маркоша в бік селища).

Маркош: Звалилась морока на мою голову... Я звичайно усе розумію, але не до такої степені...

Ну, показати дива науки, благе діло як ніяк. Хоча для них то "магія", м-м-м...

*Зате у мене з'явилась мета у цьому світі. Та-а-а-а-ак, ідея-фікс, так би мовити. Утопія, наукова утопія. Мрія більшості вчених Землі: технократична держава. Та-а-ак, якщо постаратися, можна побудувати її. Звичайно, як варіант можна і тут, але-е-е тут доволі консервативна влада... Трясця, я випендрююсь на консервативну владу у феодальному світі, Маркоше, втрачаєш хватку.

Але все-таки. Тут її не варіант будувати, корисних копалин крім тонни вугілля та нафти немає, як добувати те ж вугілля та нафту без інструментів зі сталі... Звичайно, можна закупити залізо... Але кому ця нафта крім нас потрібна буде... Навіть не так нам, як мені...

Ох трясця, складно це усе з вашою економікою... Це ж потрібно буде всю планету індустріалізувати для попиту таких товарів. Так би мовити, економіка це також наука, та усі науки єдині між собою.*

(Маркош ще годинку літав у хмарах...)

Маркош: *Цікаво, наскільки ця енергія вплинула на хід еволюції цієї Планети? Висуну теорію! Згідно з нею, тварини також можуть використовувати магію, або вона вплинула на них, або усе разом, через те вони стали розумними та отримали свідомість. І як результат, наприклад, оці Лисо-Люди? Чесно не знаю ще як їх називати, можна звичайно від імені їх племені: Йохотонці. Але скоріш за все, на Планеті крім них ще є представники такої ж раси, або схожої. Можна як варіант назвати їх латинським словом: Вульпуси. Як на мене, звучить краще, але це лише варіант.

Можливо, їх якось називають люди, але самі вони звуть себе ніяк, що цікаво.*

(Сонце вже заходило за горизонт – смеркало. Хоча у лісі цього не видно, через густі крони дерев, але по відтінку променів, котрі проходили у певних місцях і так все стає зрозуміло.

Маркош провів залишок часу, збираючи гриби та рослини. Більшість для того, щоб обміняти на їжу та деякі на дослідження, звичайно ж. Серед найцікавіших були рослини Життя та Магії.

Маркош: *Рослина Життя, або як її лиси прозвали: Сайкен, пришвидшує регенерації тканин шкіри. Цікавий феномен... Потрібно набрати десь десяток кілограм трави для дистиляції речовини на майбутнє. Трава "Магії", або Тейшес, дозволяє, якщо зробити із неї відвар, поглинути на один або декілька разів більше енергії. Якщо у мене ліміт три рази, відвар збільшує до чотирьох. Але є певний побічний ефект: якщо від трьох разів я почуваюсь дуже втомленим зразу, то після чотирьох, через дію відвару, виснаженість настає не зразу, а через три-чотири години. Удар для тіла не дитячий, сон на добу забезпечений. Мені нагадала ця трава дію енергетичного напою, котрі я часто пив щоб бути бадьорим за роботою.*

(Здавши трави, він як завжди отримав миску наваристого супу з куска кролятини та певних лісових трав. Повечерявши, він направився до виходу з племені, де його вже чекала Малура із посмішкою на усю мордочку).

Малура(З цікавістю та махаючи хвостом туди-сюди): Підемо то ми куди?

Маркош: За ліс, в Долину Фендре. *Де я з'явився...*

Малура: Ой... Ще не виходила ніколи за лісу межі я таки. Мені у дитинстві виходити забороняли. Також рідко виходять і дорослі, і то не далеко. Поруч ця долина є?

Маркош: *Ой морока...* Поруч, поруч, не переживай, нічого там страшного за лісом немає.

Малура: Добренько...

(Маркош та Малура йшли вечірнім лісом. Тихий шелест листя височенних дерев. Звуки бігу дичини. Через годину вони були на виході із лісу).

Малура: Вийти точно можна таки нам?

Маркош: Ну не тягни ти гуму...

(Маркош вхопив Малуру за руку та потягнув з лісу).

Маркош: Щось страшне сталося?

Малура: Здається...(Оглянулася по сторонах) Ні...

Маркош: Ну файно, йди за мною.

(Маркош рушив убік високого пагорба, біля якого він практично поряд з'явився. Коли вони прийшли, Маркош побачив те, що не помітив зразу: гори. Гігантський гірський хребет, який простягався за горизонт як і ліс. Верхівки гір були вкриті снігом, та й висота найвищої гори за даними з тетрижок здивувала Маркоша: 31207 метрів. Але це ще не найдивніше що він побачив).

Маркош: *Гора лярно 31 км… Це вище ніж гора Олімп на Марсі, яка є найвищою горою у сонячній системі. Ба навіть файт того що середня висота цих гір 15км… *

(Маркош стояв, та милувався красивими горами, раптом тетрижки повідомили про нові дані).

Маркош (Який окам'янів): *Тетрижки намагаються мені сказати те, що від лісу до гір понад 1650км?! ПРИПУСТИМО… А куди дівся фактор викревлення планети, через що повинен утворюватися горизонт?! Невже ця планета плоска? Тьху, не неси несенітниці Маркоше, яка ще в дупу плоска планета… Хм, моря також видно біля гір. Невже сам ліс Фенлосквен розташований на гігантському високому пагорбі, а долина спускається аж до гір? Точно, ріки, вони течуть від лісу до гір, а далі натикаючись на них, впадають у море. Що за дивакувата та надзвичайна геологія? Наскільки таке трясця можливо? Тепер ясно чому я бачу гори, через те що долина спускаються в низ, вона ігнорує вигин планети, тим самим даючи бачити далі ніж дає горизонт. Але зачекайте, навіть якщо взяти наш Земний горизонт, пагорб повинен бути на висоті понад 150 км… Невже це не пагорб, я надзвичайно рівна ділянка на цій планеті, яка знаходиться над рівнем моря? Лише над рівним, то такі рівнини мали б затопитися, неймовірно! Patet Impossibile – або ж Неможлива Рівнина, це найкраще що спадає на думку… Умовний центр надзвичайно плавно спускається до моря, далі неймовірно різкий обрив на півдні, а на півночі на оборот, гладкий та пологий спуск до моря. Сама долина також спускається плавно до гір. Деякі невеличкі річки не впадаються у дві головні ріки які йдуть з лісу, а здається утворюють надзвичайно широкий каскад водопадів на береговій лінії, це лише моє припущення, але як це б надзвичайно виглядало б…*

Малура (Водячи рукою перед Маркошем): Агов, чому застиг таки ти?

Маркош: А..? Я, я, я тут думав над дечим…

Малура: І над чим?

Маркош: Коли небудь, та й поясню тобі. Ми до речі прийшли.

Малура: Вєу-у-у-у... А що у далечіні то є таке?

Маркош: Гори... *Дитині вперше показали світ за лісом, звичайно буде така реакція. Хоча, хто б говорив, побачивши таке чудо тектоніки…*

Малура: Вє-е-еу, вперше бачу їх я. І цю долину бачила з лісу тільки таки я, гігантська таки вона, та гори ті також! ВЄ-Е-ЕУ! Мало що чула, лиш певні фрази про гори сніжні, та краї безмежні я таки.

Маркош: Такс, Сонце майже зайшло. Захід у нас зі сторони лісу, значить гори на сході, мгм-мгм...

Малура: Красивий захід Сонця тут таки у нас...

Маркош: Ну... Є таке трохи...

(Здійнявся легкий вітер, шелест лісу було чути здалеку. Красивий захід Сонця над лісом...)

Маркош: *Тільки зараз помітив як красиво переливається шерсть Малури від променів Сонця котре сідає... Ляпота...* Такс...Чого це... А.

(Маркош дістав телескоп та почав його налаштування).

Маркош: Такс, кратність 32 най буде. Градус... Зара на ніжки його поставлю, такс. Най для початку буде 50°, далі по цікавості. Мгм, мгм... Готовенько.

Малура: З цим предметом страждаєш багато таки ти...

Маркош: Зараз ти усе побачиш.

(Сонце нарешті сіло за горизонт. Але, Маркош знав що хвилин десь так вісім ще не буде ночі. Перше вирахування пішло: тетрижки зафіксували коли сіло сонце та почали відлік часу допоки не настане повна темрява. Так Маркош дізнається відстань від Планети до Сонця та прикине як те впливає на клімат.

Нарешті повністю стемніло, і як по клацанню пальця, усі зорі різко загорілися. Так яскраво, наскільки це можливо. Місяць ще був за горизонтом. Тому зорі зараз керують парадом небес.

Через світлове забруднення Землі та велику кількість викидів в атмосферу CO² та метану, Зорі вже ніхто у містах, ба навіть у селах не побачить. Єдиним місцем де їх можна побачити лишається Антарктида. Маркош вперше побачив настільки яскраві зорі. Він бував в Антарктиді, але тамтешні зорі у ніяке порівняння не йдуть із цими... У селищі Йохотон через густі крони дерев їх практично не видно.

Темне полотно було заповнене цятками всесвітньої білизни, та не тільки: сині та червоні зорі переливалися у жовті та фіолетові.

Десь пролетіла падаюча зоря, Маркош у бажання не вірить, але залишки метеорита хотів би дослідити. Зоряний парад повільно плив на фоні гігантського золотого фону галактики: величезного скупчення зір, систем, планет. Усе це переливалось усіма барвами світу...

З гіпнотичної краси зір Маркоша витягнув звук повтору результатів тетрижок: 8 хвилин 03 секунд та 61 мілісекунду).

Маркош: Ааа... А? 8 хвилин та 03 секунд, ого. Від Землі до Сонця 8 хвилин та 17 секунд в середньому. Ця Планета трішки ближче до своєї зорі ніж Земля, цікаво, цікаво...

(Малура продовжувала вглядатися у зоряне небо, усе бормотіння Маркоша проходило крізь неї. Маркош ліг на землю та почав дивитися у свій саморобний телескоп).

Маркош: *М-м-м-м-м, з наявних сузір'їв тут: ні-чо-го. Хех... І на що я надіявся, бачачи саму галактику жовтою, не білою як Молочний Шлях. Зазирну далі... М-м-м-м-м, нічого не вказує на Молочний Шлях. Такс, а якщо взяти, м-м-м, он ту зорю. Хм-м-м, звичайна зоря класу А, біла, нічого незвичайного...* Не бажаєш глянути на зорю?

Малура (Досі спостерігаючи за небом): А? Що? На зорю глянути мені таки? Так далеко дуже є вони, не можливо це для нас...

Маркош: Лягай сюда, та дивись он сюда.

Малура: Добре, добре...

(Малура лягла біля Маркоша та з обережністю глянула у телескоп. Від побаченого, Малура не могла відійти пару хвилин).

Малура: Це... Справді... Зоря?

Маркош: Агась. *Справжня термоядерна фабрика по виробництву більшості елементів, хє-хє.*

Малура: Подібна на діамант живий... Жива вона тут у нас таки?

Маркош: Ну... Для тебе жива най буде.

Малура: Усі вони такі у нас?

(Маркош знов взяв телескоп та навівся на синю зорю класу О, фіолетово-синього кольору та дав подивитися Малурі).

Малура: Вєу-у-у-у... Вони й синіми бувають тут у нас... Подібна на очі таки твої, Розумничку...

Маркош (Ніяково): А... Справді... Кхм-кхм... Мгм... Ще, цейво... Є жовті, помаранчеві та червоні зорі.

Малура: Ого... 

(Із-за гір почав потихеньку виходити величезний повний місяць. Немов король небес, він вмить освітив усе довкола та своїм сяйвом втихомирив зоряний парад).

Маркош: Ого, у вас тут місяць гігантський...

Малура: Два є тут у нас таки.

Маркош: Два? Цікаво, а де другий?

Малура: З'являється з іншої сторони він у нас. Міняються декілька раз в рік обоє з них. Рідко, але буває в одну мить двоє з них, тоді починається свято таки у нас: Міляйо.

Маркош: Цікаво, цікаво... Потрібно буде дослідити цей момент... Хочеш на Місяць глянути?

Малура: Тє-е-ек!

(Маркош навів телескоп у бік місяця. Сам його оглянув, він був не білим як Земний, а жовто-білим. Не знайшовши нічого окрім кратерів, він дав подивитися Малурі).

Малура: Вє-е-еу! Бачити камінці на Місяці можу я! Це справді неймовірної сили артефакт! Думаю, був би радий таке отримати Олунак.

Маркош: Е-е-е, цейво... Олунаку ні слова про артефакт та що ми тут робили...

Малура: Чому?

Маркош: Тому, що закінчується на "У", питання?

Малура (Показуючи язика): Зануда...

(Суперечка тривала недовго та пізніше змінилася сміхом. Обоє сиділи та гляділи у зорі та місяць. Кожен думав про своє.

Малура заснула на плечі у Маркоша. Сам Маркош зрозумів наскільки милі вушка у Малури.

Хорошу мить роздумів перервав звук тетрижок. Хтось наближався зі сторони гір. Малура вже спала на плечі у Маркоша, та також проснулась від цього звуку).

Малура (Позіхаючи): Сталося щось у нас таки?

Маркош: Хтось або щось наближається зі сторони гір...

(Нарешті, при світлі Місяця, Маркош та Малура помітили постать, котра біжить у їх бік. Декілька разів зашпортавшись, вона продовжувала свій біг...

Маркош узяв телескоп та глянув хто біжить: це був чоловік, дуже низького росту навіть за мірками Землі. Але з хорошою комплекцією, довгою бородою, якимось шоломом та кольчужною бронею. В його очах...

Виднівся страх...)

Маркош: Біжить до нас переляканий карлик, у броні та з довгою бородою...

Малура: Це ж дворф, що так далеко від гір своїх він забув таки у нас?

Маркош: Дворф, значить. *Щось Олунак згадував за них.*

(Дворф помітив Маркоша та Малуру на пагорбі та почав щось кричати. Але він ще був далеко, щоб його почути).

Маркош: Він кричить... *Таке враження, ніби він від чогось біжить, але його ніхто не переслідує...*

(Нарешті Дворф добіг достатньо близько щоб Маркош та Малура почули що хотів донести їм він своїми криками).

Дворф: ЧУХРАЙТЕ НАХУЙ ОДСЮДА!!!