Володар Фатального Інтелекту (I Акт)

(Маркош, розплющивши очі, почав вдивлятися в дах намету).

Маркош: Все-таки... Це не сон...

(Можливо, він би так й лежав весь день, але до намету зазирнула Інга).

Інга: Привітик, чекає вождь тебе таки.

Маркош: Он-Вальдо? Він говорив, що йому потрібно?

Інга: Щось важливе є для тебе. Подробиць не знаю таки я.

Маркош: Ох морока... Скоро буду.

(Маркош змусив себе встати. Зробивши невеличку зарядку, він пішов до річки. Річка була ні широкою, ні вузькою, та починалась водоспадом, котрий впадав у низовину де й було містечко. Закінчувалась вона десь вже у лісі за кущами. Берег був з гравію.

Маркош присів та почав вмиватися. Також він зняв свою улюблену жовту краватку та помив її. Це єдине що лишилося у нього від сім'ї –– краватка яку подарувала йому Ярослава на день народження, за свої власні, перші зароблені гроші. Вона була у клітинку: жовто-золоті та темно-жовті клітинки, а по центру був малюнок атома. Маркош знов поринув у спогади, тримаючи краватку... І знов сльози пішли у нього... Можливо, він би й сидів так та плакав цілий день, але хтось штовхнув його у спину. Маркош впав лицем у воду та випустив краватку з рук, котру течія почала нести за собою).

Маркош: Що, в біса, коїться? Трясця! Навіщо?!

(Коли він оглянувся, то побачив двох дітлахів-лисів, котрі показували йому язика та зі сміхом почали тікати).

Маркош (Сердито): Гівнюки малі, найду вас, то таких підсрачників дам!!

(І тут Маркош відчув як чогось бракує в руках).

Маркош: А де краватка?..

(Панічна пустота всередині Маркоша охопила його. Він неусвідомлюючи цього побіг за течією річки, глибокою вона не була. Промоклий до нитки, Маркош продовжував бігти, шукаючи свій найцінніший скарб у воді. Навіть не помітивши як він покинув межі містечка, він продовжував бігти...

Як раптом, він вдарився об щось, через що впав. Прийшовши до тями швиденько, він поглянув, це була лисиця. Що цікаво, забарвлення було не таке як в решти: чорні "рукавички" від ліктів до рук, та чорні "шкарпетки". У руках вона тримала кошик з ягодами та дивилась на Маркоша зацікавлено своїми жовтими очима).

Лисиця: Будь більш обережненьким ти, а то мало не впала я таки.

Маркош (Дивлячись на краватку у руці лисиці): Ага... Цейво, можеш повернути мою краватку?

Лисиця (Оглядаючи краватку детальніше): Це твоя річ? Я подумала що це золото пливе.

Маркош (Стурбовано): Так, моя... І вона дуже цінна для мене...

Лисиця (Зацікавлено): Хм-м, ну добренько, віддам тобі це я. Але ким будеш ти? Я вперше бачу когось без шерсті таки?

Маркош: Я Маркош, ну і я людина. *Вона ніколи людей не бачила? І не чула що я гість, швидше за все, роблю припущення що вона живе далі від племені* А тебе як звати?

Лисиця (Усміхаючись): Малу‌ра я таки-так.

(Малу‌ра була високою, як решта лисів, та зі стрункою, витонченою фігурою. Гамма шерсті також незвична як для решти лисів, якщо у більшості це помаранчевий та білий, вона ж має чорні "рукавички" та "шкарпетки" та кінчик хвоста також.

Що цікаво, усі жіночі особи одягнуті у певні сукні з льону, котрі починаються з грудей і спадають до ніг. Але вона була одягнена у штани з льону та сорочку, що характерно для чоловіків. Мала при собі кошик з малиною, котрий мало не впав, за її словами, коли Маркош наткнувся на неї).

Маркош (Протягуючи руку щоб познайомитися): Малура значить, радий знайомству.

(Малура не зрозуміла рух Маркоша, тому просто віддала у простягнуту руку краватку).

Малура: Весь мокренький ти у нас, давай вийдім на берег ми, висушу швиденько тебе я.

Маркош: М? Ну давай... *І як вона мене зібралась сушити?*

(Коли обоє вийшли на берег, Малура направила руку в сторону Маркоша та мовила).

Малура: Войдеус Сейке.

(Вся вода якимось чином стала покидати одяг Маркоша, і той став сухим в мить! Перед Маркошем у повітрі зависла сфера з води).

Маркош: Це магія?

Малура (Усміхаючись): Таки так. [Мовою іншого світу: Лі парі]

Маркош (Із захопленням в очах): М-м-м... Також так хочу...

Малура: Навчити цьому тебе може Олунак таки, друїд наш.

Маркош: Вождь згадував його.

Малура: Ооооо, то у татуся бував таки ти?

Маркош (Здивовано): Стоп, що? Он-Вальдо твій батько?! *Не думав, що у вождя діти, в принципі, є. Ну, нічого таки не рівно 0%.*

Малура (Усміхаючись): Таки так. Вчора вечором згадував він, що гість у нас таки. Та те, що потрібно зустрітися завтра буде з ним.

Маркош: Є таке... Стоп... Я ЗАБУВ, ЩО МАЮ ЗУСТРІТИСЯ З НИМ! ВИБАЧАЙ, МУШУ БІГТИ, ЯКОСЬ ЩЕ ЗУСТРІНЕМОСЬ!

Малура: Хі-хі, щасти там тобі таки.

(Маркош хутко побіг в сторону центрального дерева та одночасно з цим рефлекторно зав'язував краватку. Він часто бував спізнювався на роботу, то таке вміння з часом й виробилось.

Добігаючи до воріт, котрі вже були відчинені, Маркош зайшов всередину захеканим).

Маркош: Доброго часу доби, шановне панство... Фух, я на місці...

(Нарешті Маркош підняв голову та побачив що сидів лише Он-Вальдо. Позаду нього було двоє елітних вартових).

Он-Вальдо: Сподіваюсь, що була поважна причина, що затримався ти.

Маркош: Та-а-а, була одна біда, але ваша дочка допомогла.

Он-Вальдо (Здивовано): Малура? Ох, завжди носить де попало її. Ладно таки, хоче бачити тебе друїд наш Олунак.

Маркош: А причину не називав?

Он-Вальдо: Лише говорив він, що хоче розпитати за світ твій таки.

Маркош: *Ну, цікаво. Можна теоретично буде обміняти мої знання на його по магії.* Добре, я тоді піду до нього. Не підкажете де він проживає?

Он-Вальдо: Коли вийдеш з племені ти, рушай наліво, та йди стежиною з грибів.

Маркош: Дякую, бувайте, шановне панство.

(Маркош вийшов із зали вождя та направився до виходу. Що цікаво, він пройшов магічну невидиму стіну, але назад потрапити вже не міг).

Маркош: М-м-м... Ну, це ще один повід вивчити ту вашу магію. Ще бісить факт, що не бачу я логіки тут ніякої... Магія в принципі річ не логічна. Трясця, я з того друїда все лайно виб'ю.

(Повернувши наліво, Маркош рушив в дорогу. Через кілька хвилин він вийшов на протоптану стежину. Ще через декілька хвилин, на узбіччі стежини почав формуватися певний бордюр із синіх та зелених грибів).

Маркош: М-м-м-м, невідомі гриби... 0% схожості із Земними... Якщо я поки що зустрічав рослини з певним відсотком схожості, то тут чисто новий геном. Тобто це може бути й не гриб...

(Маркош бурчав собі під ніс всю дорогу. Нарешті він дійшов до крученого дерева, з котрого росло багацько великих гілок. На верхівках тих гілок була зведена двоповерхова хатина. 

Хатина була із дерева та місцями вкрита зеленим мохом, мала вікна, що здивувало Маркоша після наметів племені та певної відсутності технологій. Вікна, до речі, – мозаїчні, зелено-червоні. Є драбина та димар, з котрого валив рожевий дим).

Маркош: Рожевий дим... Був би ще зелений, я б подумав що він оксид міді спалює, але ні... РОЖЕВИЙ...

Добре... Де цей ваш Друїд...

Агов! Пане друїде!

(Тиша стояла після оклику, але через декілька секунд знов почали співати лісні пташки, котрих настрашив Маркош).

Маркош: Може, залізти постукати?

(Маркош, довго не думаючи, зробив це, але ніякого звуку зсередини не було чутно).

Маркош: Смішно буде якщо дідок відкинувся у лісі, від синього гриба.

(Раптом Маркош відчув чиюсь руку на своєму плечі).

(Жартівливий голос): Відкинутися це ще має тут хто?

Маркош (Неочікувано): А-а-а-а! Не лякайте так!

Друїд: Ох-ох-ох... Вибач, затримався я. Зламався місток, обходити довелось мені таки.

Маркош: Буває... То вас звати Олунак?

Друїд: Олунак Абкехок VII. Ну, або просто Олунак для тебе таки я, ох-ох-ох.

(Олунак це старий лис, через те й низький порівняно з іншими лисами, його зріст ±188см. Трохи горбатий та має тростину з покрученого дерева з червоним каменем зверху. 

Хутро місцями вже сиве вперемішку з помаранчевим, котре втратило свою насиченість. Біле хутро, в принципі, усе сиве. Цікавим атрибутом зовнішності були невеличкі вуса та довга тонка борідка, також сиві.

Носить мохову накидку та одяг також з нього, тільки шапка із шапочки синього гриба, котра має прорізи для вух лиса).

Олунак: Вождь розказував мені про тебе. З іншого світу, людино, ти... Але факт той, що сюди потрапив сам ти, зі світу без магії ще й, заганяє в роздуми мене таки...

Маркош: *Бачу, рознюхав він багато про мене.* Ну, просто якщо я буду пояснювати вам принципи мого світу, то я думаю, ви не доживете до кінця розповіді...

Олунак: Ох-ох-ох, нічого незрозумілого нема Великому Олунаку. До речі, як звуть тебе-то?

Маркош: Маркош Морейський, ну, або просто Маркош. *Як швидко він на “Ти” перейшов.*

Олунак: Ох-ох-ох, дивне ім'ячко твоє таки, проте й з іншого світу людина – не буденність.

Добре, заходь, зараз розкажу про все тобі що знаю, часу вистачить мені таки, не те що тобі ох-ох-ох.

Маркош: *НУ НАРЕШТІ. Можливо, він дасть пояснення того, що таке та магія. Але, знаючи феодальні часи, доведеться ±70% додумувати...*

(Піднявшись по драбині на перший поверх, Маркош зайшов у хатину. Там йому відкрився вид чи то на кухню, чи то на лабораторію. Був сильний запах якихось трав, можливо, але Маркош чує такий вперше. На диво, запах був доволі приємним. Також на першому поверсі були ступи, різні порошки та кам'яні миски, ножі для різної роботи, сушилися різноманітні гриби та трави, в'ялилось м'ясо. 

Маркош та Олунак не стали затримуватися та вирушили на другий поверх, скориставшись драбиною поруч. Другий поверх виявився кімнатою, поділеною на три певні зони: справа, в кінці, було ліжко, дуже оригінальне: з моху. Ковдра та подушки також, та й стіни були з моху, але коричневого.

Зліва була бібліотека, напхана кучею різноманітних книг, деякі стояли стопками поруч, бо не було місця. Також був робочий стіл, де було декілька чорнильниць, горнятко з пір'ями та розгорнута книга. Під столом було глиняне відерце з купою випалених свічок.

А попереду обох кімнат була простора зала з місцем для медитації. Кімнати розділяла звисаюча густа ліана, з сяйнистими маленькими фіолетовими ягідками, котрі давали достатньо приємного світла).

Олунак (Показуючи на місце для медитації): Сідай таки.

(Маркош сів. Мох був дуже м'яким та приємним на дотик, немов пелена. Тим часом Олунак пішов до столу, взяв декілька книг та люльку, і сів навпроти Маркоша та почав закурювати люльку вогнем зі свого пальця).

Олунак (Видихаючи тютюн та зробившись серйозним): Ну, так що хотів би взнати ти? Але міняю знання на знання я, та щоб цінність їх однакова була таки. З іншого світу ти, а означає це, що як велика ніколи раніше не читана книга ти, котру потрібно прочитати, ох-ох-ох.

Маркош: *Хм-м-м, цікаво, мені подобається його гра, поки пограю в неї.* Кхм-кхм... Я б хотів дізнатися що таке магія та як нею користуватися. *Якщо така людина з іншого світу як я, зможе, в принципі... Та після чудес Он-Вальдо та Малури, мені ще більше захотілося дізнатися як тут все працює. А особливо дізнатися логіку цього всього дійства, бо мене курвить що я поки нічого не розумію.*

Олунак: Ох-ох-ох, нічого складного немає таки тут. Магією можуть користуватися з самого народження усі. Це дар Богів, котрий може використовувати на благо кожен...

Маркош: Ну, як ви знаєте, я з іншого світу і поняття зеленого не маю як нею користуватися.

Олунак: Зеленого? Ох-ох-ох-ох, фразочки то хороші у вас таки. Як і говорив я, нічого в цьому складного нема. Займи зручну позу спочатку ти, закрий очі та спробуй заснути ти. У такому стані відчуєш потік магії ти, яка всюди є та оточує нас.

Маркош: Зараз спробую. *Як же соромно це все робити. Мене б колеги засміяли за цей увесь містицизм... ТА ЗА ЩО МЕНІ ЦЕ ВСЕ?!*

(Маркош прийняв позу для медитації, за стандарт взяв позу схрещених ніг. Закривши очі, він почав спроби відчути магію).

Маркош: *М-м-м-м... Нічого... Нічого... Нічого... І що я маю відчути? Добре, посиджу декілька хвилин, можливо я чогось не розумію...*

(Пройшло декілька хвилин та Маркош схоже що почав таки дещо відчувати).

Маркош: *Що це за відчуття? Немов течія... Ніби я у річці або потоці, котрі течуть, але... Це... Я відчуваю це... Теплий потік якоїсь сутності... Неможливо... У мене галюцинації від запаху трав... Ні-і-і... Воно справжнє... Це відчуття... Ця енергія... Немов хоче увійти в моє тіло? Я відчуваю як вона намагається... Але її щось стримує. Хм-м-м... Поки розпитаю Олунака.* Я відчув потік енергії що є навколо, який немов хотів увійти в мене.

Олунак: Ох-ох-ох, у тебе є певний талант бачу я, відчув магію доволі швидко ти таки. Також відчув ти як вона хоче взаємодіяти із тобою, ох-ох-ох. Тепер потрібно впустити магію у тіло своє лиш тобі та наповнити його.

Маркош: *Легше сказати, ніж зробити. Добре... Вдих... Видих... Такс, я знов відчуваю потік енергії. Хм-м-м-м... Спробую уявити певний резервуар всередині себе і наповнити його цією енергією, ідея божевільна та нелогічна, але тут логіки в принципі немає.*

(Коли Маркош уявив те, що він хотів — магія хлинула у нього та почала його заповнювати).

Маркош: *Воу-у-у-у... Не думав, що все так швидко відбудеться.... Я відчуваю... Неможливо..... Це точно галюцинації... Відчуваю енергію усередині себе. Вона немов… тихо та спокійно кипить?* Це неможливо...

Олунак: Що неможливо?

Маркош: А-а-а-а, думки вголос, кхм-кхм... Здається, що я наповнив своє тіло енергією.

Олунак: Ще раз святу магію назвеш єнерхією, кину у тебе книгою.

Маркош: *Релігійна агресія, воу-воу, по легше.* Добре, добре, запам'ятав.

Олунак: Добренько, тепер розкажу як використовувати її тобі. Спочатку цього торкнися ти. Покаже він до котрої стихії талант у тебе є.

(Олунак дістав з кишені невеличкий прозорий куб, котрий був пустим всередині).

Маркош: *Цікаво, як їм вдалося створити настільки ідеальну річ зі скла? Та ще й пусту всередині!* Що це?

Олунак: Передається він від найдревніших предків наших. Вже як тисячі років кубу цього є таки. А називають його Кубом Рюнея. Торкнись його долонею ти, а зробить за тебе куб усе таки.

(Маркош торкнувся кубика та відчув що невеличка частина покинула резервуар та пішла через руку до куба. І в цю ж мить він наповнився коричневим та червоним димом водночас).

Олунак: Ох-ох-ох, талант до землі та вогню у тебе є, дві стихії, пощастило тобі таки. Наприклад, три стихії: вода, природа та повітря, у мене є.

Маркош: *Земля та вогонь... І що це, трясця, означає?!* А скільки всього є стихій?

Олунак: Ох-ох-ох, багато їх у світі в нас, з часом можна й інші вивчати, але це займає років з десяток таки. Стихії, про які знаю я, це: Земля, Повітря, Вода, Вогонь, Природа, Світло та Темрява. Але ще більше є їх, доходили чутки про стихію Холоду з далеких Снігів Е‌йзара мені, Ох-ох-ох. До речі, набір стихій твій нагадує дворфів мені, здебільшого земля та вогонь у них таки.

Маркош: *Ще мене до дворфів прирахуйте... Стоп... Тут ще й дворфи є?! Згадав! Їх Ґрінд та Жохо згадували, здається у горах вони живуть. Скільки взагалі тут рас?* Кхм, То як використовувати магію?

Олунак: Створити землю спробуй ти, або вогонь, уяви це явище, а далі піде усе саме воно таки.

Маркош: *Він хоча б не загадками говорить, тішить те, що він пояснює адекватно. Хм-м-м, уявити... Вогонь — це плазма, яка виникає в результаті окиснення продукту горіння киснем... Хм-м-м-м... Ідея божевільна, але якщо теоретично... Нє-нє-нє-нє-нє, дурна ідея... Але все ж таки.... Як Жохо тоді вогонь зробив без джерела пального..? Потрібно спробувати, незважаючи на божевільність цієї ідеї... Використати магію... Як джерело пального?! Трясця... Соромно... Експеримент №1: Спроба створити вогонь з магії. Три... два... один... Старт!*

(Маркош уявив собі магію, у вигляді певної рідкої матерії, котра у нього виходить з кінця пальця та реагує з киснем в повітрі, утворюючи вогонь).

Олунак (Немов побачивши друге пришестя Ісуса Христа): ЙОХ-ХО-ХО!!! РОЖЕВИЙ ВОГОНЬ ТАКИ ЦЕ!!!

Маркош (Не розуміючи чого Олунак кричав.): А? Що? МАТИ АНАРХІЯ МОЯ РІДНЕСЕНЬКА!!!! ВОГОНЬ З ПАЛЬЦЯ!!!

(Олунак та Маркош спостерігали високий та тонкий стовп рожевого вогню, який виходив із пальця самого Маркоша).

Олунак (Захоплено): Вогонь Рожевий — це найчистіший із всіх можливих вогнів! Отримати можна тільки спалюючи чисті кристали магії його таки. Але вийшло його створити напряму у тебе! Як, розкажи мені ти?!

Маркош (Хитро): Тихо-тихо-тихо! Це буде нерівноцінний обмін знаннями.

Олунак (Розлючено та незадоволено): Ах ти ж... Гр-р-р-р... Ладно... Давай знання якесь зі світу свого, рівноцінне, тому що навчив магії тебе я.

Маркош: Дай подумати... Хм-м-м... *Я СТВОРИВ ВОГОНЬ, Я СТВОРИВ ВОГОНЬ, Я СТВОРИВ ВОГОНЬ ІЗ НІЧОГО!!!!!! ДОКАЗИ Є, ЦЕ МОЖЛИВО, ЦЕ.... Це ще досі, курво, не піддається адекватній логіці... База є, тому далі дослідження я сам зможу провести. А тепер потрібно щоб він відчепився від мене... Що ж йому дати в обмін?...* Не могли б ви мені дати чисту книгу?

Олунак: Тримай ти, якраз для схожого випадку взяв я таки.

(Маркош почав розписувати та малювати технологію найпростішого парового двигуна. Коли закінчив, він глянув чи все правильно і помітив одну цікаву річ, котру не помічав із самого початку перебування у цьому світі).

Маркош: *КОЛИ Я, ЛЯТЬ, ПЕРЕСТАНУ ДИВУВАТИСЯ ЦЬОМУ УСЬОМУ?! Я ПИШУ МОВОЮ ЦЬОГО СВІТУ БЕЗ НІЯКИХ ПРОБЛЕМ! МОЇ ДУМКИ ТАКОЖ ЦІЄЮ МОВОЮ!!! І Я НЕ ПОМІТИВ ЩО ТЕТРИЖКИ ТАКОЖ МОВОЮ ЦЬОГО СВІТУ?! ЯК ЦЕ В ПРИНЦИПІ МОЖЛИВО.... ЧИМ, ТРЯСЦЯ, ПОТРІБНО ВОЛОДІТИ, ЩОБ ПЕРЕПИСУВАТИ У МОЗКУ МОВУ ЙОГО НОСІЯ?! Спокійно... Фух, потрібно до цього поставитися з терпінням та певною дякою. Ще плюс одна загадка, котру мені потрібно вирішити.*

(Через зміну мови думок та внутрішнього голосу це не було помітно, як змінилася мова Маркоша. Допоки він не зауважив як він пише інші символи).

Олунак: Зрозуміло нічогісінько мені... Малюнки деталей ще тут є?... Цікаво... Паровий двигун... Потім дам гномам на вивчення я таки.

Маркош: *Бачу, знання рівноцінні. Файно є. Думаю, потрібно прощатися та вже почати робити свої власні дослідження з цією енергією. Енергією, а не магією, думаю так буде її доречніше називати, вже певна логічна ланка у цьому лайні з'явилась.* Ну що ж, мій любий друже Олунаку. Думаю, потрібно прощатися. Спасибі за все, за ваші знання та гостинність. Я піду вже сам пізнавати вашу "святу магію", до зустрічі.

Олунак (Ніби хотівши, щоб Маркош надовше залишився): Ем-ем-ем, сті... Кхм-кхм... Добре бувай, зустрінемось ми ще таки, ох-ох-ох...

(Попрощавшись, Маркош вийшов із хатини. Стояв вечір... Він вже хотів вирушити до племені, але з вікна його гукнув Олунак).

Олунак: Щоб зайти у плем'я — направ магію на браму Ен-Холе‌, і скажи: Ха-Кар-Іл-Бакун. Тоді вона відкриється!

Маркош: О-о-о-о, дякую що сказали!

(Маркош із задоволеним виразом обличчя йшов до племені).

Маркош: М-м-м, цікаві речі творяться тут таки. Таки... Тьху, я скоро почну говорити як лиси... Ну, думаю, нічого страшного у цьому нема. Магія значить? Цікаво, які чудеса можливо з нею творити? Мммм, на це питання я вже дам сам собі відповідь завтра. А зараз би поїсти чогось смачного, та на бокову.

(Маркош прийшов до брами Ен-Холе. Заблудитися у лісі доволі важкоколи тобі тетрижки малюють мапу).

Маркош: Ну що ж, Хакайр Іл Байрох.

(Брама відкрилась і Маркоша поглинув звук співів та музики. Пройшовши коридор з дерев, він побачив немов якесь святкування у лисів.

Посеред певної площі, котра знаходилася у центрі території племені, були столи з їжею, музики на барабанах та якихось духових та струнних інструментах, котрі Маркош бачив вперше. Звучали вони разом усі дуже жваво та весело, під таке лиш танцювати.

Ззаду підійшов Покутек, тримаючи кружку з якимось напоєм).

Покутек: Ми-и-ир тобі, брате Маркоше, гик... Давай, приєднуйся до свята нашого таки ти! Святкуємо день народження вождя ми! Будьмо!!!

Маркош: Чекай, чекай, куда ти мене потягнув?!

(Покутек не чув Маркошата просто взяв його під плече і пішов разом з ним до застілля. Там Маркошу вручили кружку малинового вина, смаженого м'яса та різних закусок з грибів та ягід. Сам Маркош не зрозумів як напився).

Маркош: Потрібно до хати мені таки... Гик... Дякую за все!..

(Але Маркоша ніхто не чув через шум гомону та музики. Він тихенько пішов до свого намету, розпалив вогонь вже магією, та ліг смачно собі спати).