Шлях Сну. Ліс

Аїр та Вільха намагалися не відставати від Вереса.

– То наша практика на Кордонах закінчилась? – обережно запитав Аїр.

– Наша з вами – так, – спокійно відповів Верес. – Тепер там будуть тільки майстри. Ми маємо якомога швидше з цим розібратись. Але спершу приведемо до тями хлопчика і послухаємо, що він скаже, – вільнодій спохмурнів. – Якщо, звісно, він зможе розмовляти.

– Невже все так погано? – схвильовано спитала Вільха.

Вона уважно подивилася на малого.

– Він непритомний, але тіло не ушкоджене і срібна нитка досі міцна, – вона з надією подивилася на Вереса. – Йому ж тільки треба відновити сили. Хіба це складна задача для Потоку Життя?

– Не складна, – погодився Верес. – Але ти забуваєш про його природну силу.

Вільха лише запитально глянула на майстра. Верес думав про своє і найменше хотів читати зараз лекції, але розумів, що молодим вільнодіям потрібні хоч якісь пояснення.

– Його сила досить високого рівня, – продовжив він. – В такому віці свідомість ще не сформована, тому чим більша сила, тим важче передбачити, як вона себе поведе. Саме тому спочатку треба з’ясувати, що з ним сталося, а тоді вже вирішувати, як приводити до тями, щоб не пошкодити.

– Ясно, – Вільха задумалася і знову уважно подивилася на хлопчика.

Їй було видно лише обличчя, притулене до плеча Вереса, що йшов попереду. Зараз воно було спокійним та красивим, хоч і трохи блідим. Неслухняне каштанове волосся спадало довгими пасмами на плечі. Хлопчик був точно не з села. Там з довгим волоссям ніхто морочитись не буде, особливо з дитячим. Значить з міста... Невже з Краю? Думки Вільхи тонкими нитками потягнулися до свідомості загадкового малого...

Яскравий спалах видіння проштрикнув наче лезом… Страшний вогонь охоплював все навкруги. Чорний дим піднімався аж до неба. На землі повзали і стогнали понівечені люди. Вони дивилися небачачими очима і їхні обличчя спотворював неприродний жах... Цей жах пронизував все… Від нього не було порятунку… Весь світ поринув у нескінченний біль та вічне страждання... у вічну темряву...

– Вересе, швидше! – гукнув Аїр, кинувшись до Вільхи.

Дівчина так швидко знепритомніла, що він навіть не встиг підхопити її, хоч і йшов майже поруч. Вільха важко впала на землю, наче вдарена невидимою силою. Її тіло тепер лежало у неприродній позі, а розкриті очі були наповнені жахом.

Верес обережно поклав хлопчика на землю і швидко підійшов до Вільхи.

– Наглянь за малим, Аїре, – спокійно сказав він. – Одразу кажи, якщо щось буде не так.

Аїр кивнув і сів поряд з хлопчиком, схрестивши ноги. Він зробив зусилля, щоб вгамувати хвилювання, а тоді почав накопичувати природну силу так, як його вчили в Школі всі ці роки. Сталося щось непередбачуване, тому він має бути готовим.

– Що трапилося? – тихо спитав Ряст, нечутно випірнувши з хащів.

Вони з Очеретом щойно наздогнали майстра і ще здалеку побачили, як Верес схилився над кимось. Були певні, що це хлопчик. Аж раптом побачили Вільху.

– Що з нею, Аїре? – Очерет хвилювався найбільше і найменше з усіх вмів це приховувати.

– Не знаю, – повільно відповів Аїр, щоб не збити дихання. – Головне, не відволікайте Вереса.

– А з малим що? – тихо запитав Ряст.

– З малим все як і було, але Верес просив уважно за ним спостерігати, – Аїр помовчав і додав: – Думаю його стан якось пов’язаний зі станом Вільхи.

Тим часом Верес зняв з Вільхи все знаряддя та частину одягу. Поряд на галявині вже лежали її дорожня сумка, м’які чоботи, пояс зі знаряддям та верхній одяг. Прозору лляну сорочку вільнодій відгорнув так, щоб можна було розписати тіло. Це треба було зробити терміново, щоб закріпити свідомість.

Вільнодій дістав тонку дерев’яну паличку та невелику склянку з темною рідиною. Набравши на кінчик палички густу суміш, він глибоко вдихнув і почав виписувати складні візерунки на центрах тіла дівчини. Одразу після нанесення, вони починали мерехтіти зеленим сяйвом.

Через кілька хвилин захисні символи вже світилися на міжбрів’ї – в центрі Мудрості, на шиї – в центрі Розуму, на грудях – в центрі Душі та на животі – в центрі Волі.

Верес уважно оглянув свою роботу, а тоді трохи відгорнув білизну і додав ще один символ внизу живота, в центрі Творення. Цього мало вистачити навіть для найгірших випадків. Він обернувся до хлопців і неголосно сказав:

– Стежте за Вільхою. Якщо символи почнуть зникати – одразу кажіть.

Він піднявся і пішов до хлопчика, всередині картаючи себе за те, що не поставив на нього такий же захист з самого початку.

Троє молодих вільнодіїв мовчки сіли навколо подруги, схрестили ноги і поклали руки на центр живота. Їхні очі засвітилися рівним зеленим сяйвом, а погляди наче проходили крізь тіло дівчини.