Шлях Сну. Ліс

Сон не знав скільки пройшло часу з тих пір, як чорні руїни дивовижним чином перетворилися на зелений пагорб. Він дивився як давні дуби хитають кроною і всередині відчував лише спокій та радість.

Раптом гарчання Сріблястого змусило його відволіктися від споглядання і збагнути, що часу пройшло таки багато, бо сонце було вже високо. Він поглянув на вовченя і спробував зрозуміти, що його так сполохало. Хлопець роззирнувся навкруги і майже одразу відчув чиюсь присутність. Вовчик в свою чергу почав помалу задкувати в кущі.

– Не хвилюйся, Сріблястий, це друзі! – спробував заспокоїти його Сон.

Та Сріблястий схоже не поділяв його впевненості, тому продовжував крастися до найближчого куща, з якого власне нещодавно й виліз.

Хлопець встав й обернувся у бік, з якого відчувалася присутність. Він прислухався, але почув лише звичні звуки лісу. Інший на його місці вирішив би, що здалося, але Сон давно довіряв своїм відчуттям більше, ніж тому, що чув та бачив. Тому мовчки очікував, і чекати довелося недовго.

На галявину вийшли двоє чоловіків і молода жінка. Життєтворців Сон впізнав одразу, а жінка була йому незнайома.

– Невже це вовченя ікластого вовка? – здивовано спитала вона.

– Не знаю, – задумався Тис. – Ікласті вовки стороняться навіть вільнодіїв, а для людей зустріч з ними стає останньою.

– То може все ж звичайне вовченя? Поки мале, хутро може бути схожим, – Ясен повернувся до хлопця. – Не засумував?

– Ні, – впевнено сказав Сон. – Зі мною був Сріблястий.

– Ти так назвав того вовчика, що втік?

– Так. Він хороший. Просто злякався, що нас стало багато.

– Зрозуміло, – життєтворець з цікавістю подивився на хлопчика, а тоді додав: – Познайомся, Соне, це майстра Ялиця.

– Ясний день, майстро!

Хлопець був задоволений, що тепер вміє вітатися, як вільнодії.

– Ясний день, Соне. Рада, що ти з нами.

На обличчі життєтвориці з’явилась ледь помітна усмішка і Сон одразу відчув тепло всередині, що дарувало спокій та затишок.

– Я теж, – щиро відповів він.

Ясен лише всміхнувся. Він взяв хлопця за руку і вони всі разом попрямували вниз до річки.

Стрімка тепер не здавалася Сону такою великою і шаленою, як три дні назад, коли він мало не потонув у її водах. Виявилося, що за пагорбом ховалася невелика переправа всього з одним плотом. Мовчазний чоловік вклонився вільнодіям і вже за хвилину маленький пліт загравав з кудлатими хвилями.

Вільнодії зійшли на берег у тому місці, де починалися луки з високим різнотрав’ям. Ліс був зовсім близько і, трохи нижче по гирлу, підходив до самої річки.

Життєтворці зупинились і почали уважно вдивлятися кудись у бік Лісу. Здавалося, вони шукають якусь стежину. Але пройшло зовсім небагато часу і з-поміж дерев вийшло три олені. Вони гордо прямували до вільнодіїв, а Сон затамувавши подих спостерігав, що ж буде далі.

А далі сталося неймовірне. Олені підійшли зовсім близько і підігнули коліна перед вільнодіями, а тоді стали чекати поки ті сядуть верхи. Ясен підсадив враженого хлопця на спину одного з красенів, і тільки Сон подумав, що не зможе сам керувати, як відчув на своєму плечі легку руку життєтвориці.

– Що, не доводилось їздити на оленях? – весело всміхнулась вона.

– Не доводилось, – на обличчя Сона теж засяяла усмішка.

На душі раптом стало легко та радісно. Здавалося, що все це неймовірно гарний сон. Олені гордо йшли луками, а направляли їх вершники у брунатних плащах. І на тих плащах сонце висвічувало Зелене Дерево…

У Сона обертом йшла голова від нових вражень. Та раптом всередині виник страх. Що як все це лише сон? І зараз він прокинеться десь під чорними руїнами Краю...

– Руїн вже давно немає, – життєтвориця поклала руку хлопцю на груди, де шалено калатало маленьке серце. – І більше ніколи не буде, – рішуче додала вона.

Сон одразу відчув спокій. Все, що сталося в Краї, тепер здавалося жахливою марою. Страшним сном, якому більше немає місця в цьому світі. Він відчув, що справжній світ, наповнений красою та спокоєм. А ще дивовижними людьми, всередині яких завжди світить сонце.

Луки закінчились і почався Ліс. Сон вже встиг звикнути до оленів, які в лісі виглядали значно природніше. Хлопець почав розглядати все навкруги. Його увагу одразу привернули вільнодії, які розмальовували дерева. Деякі виписували символи, інші малювали складні візерунки, а були й ті, що пов'язували на гілки нитки і створюваали дивні плетіння.

– А що роблять ті вільнодії? – нарешті поцікавився Сон і показав у бік двох майстрів, що оздоблювали старий дуб.

– Готуються до свята Місячних Шляхів, – відповіла життєтвориця. – В Краї теж мали святкувати це свято.

– Так, мабуть святкували… – замислився хлопець. – Тільки я нічого не пам’ятаю.

– Не дивно, – всміхнулась майстра. – Тобі тоді мало бути роки два чи три. Та й святкування у людей і у вільнодіїв сильно різняться. Проте впевнена, що тобі буде цікаво.

– Мені вже цікаво, – щиро сказав хлопчик.

Він хотів спитати більше про це свято, але не наважився турбувати вільнодію. Ялиця лише всміхнулась.

– Свято Місячних Шляхів дуже старовинне, – почала розповідати вона. – Святкується у наступну ніч після Ночі Трьох Місяців, коли всі місяці уповні. Вважається, що місяці спочатку сходяться, а потім йдуть кожен своїм шляхом наступні п’ять років.

– А я чув тільки про свято Трьох Місяців, – здивувався Сон.

– Так, люди його більше люблять. Для них це час загострення відчуттів та зростання фізичної сили, тому святкування завжди бурхливе і з безліччю змагань. Та для вільнодіїв більш важливе Свято Місячних Шляхів. Це ніч сили, в яку кожен вільнодій може ясно побачити і зрозуміти свій шлях. Наміри, надумані в цю ніч, назавжди вплітаються в нескінченне мереживо буття.

– Точно, – зрадів хлопець. – Мені казали, що в Ніч Трьох Місяців всі загадують бажання.

– Бажання людини і намір вільнодія – то різні речі, Соне, – всміхнулась життєтвориця.

Ясен, що їхав поряд на своєму олені, теж всміхнувся.

– Вже час відпускати оленів, – сказав він і життєтворці легко позістрибували з величних тварин, цього разу не просячи їх прихилити коліно.

Йти пішки Лісом Сону подобалось не менше, ніж їздити на оленях. Проте прогулянка була недовгою і вони досить швидко опинилися в Серці Потоку.

На галявині було кілька вільнодіїв і Ясен підійшов до одного з них.

– Ясний день, Самшите. Чи не відведеш хлопця до Барвінка на обід?

– Ясний день, майстре. Звісно відведу. Може й сам пообідаю, раз є нагода, – всміхнувся вільнодій. – Хоча після відновлення Краю сили стільки, що можна тиждень не їсти.

– Краще витратити силу на щось більш корисне, – спокійно сказав Ясен, а тоді ледь помітно всміхнувся і додав: – Наприклад, на гарне святкування Ночі Місячних Шляхів.

– Як завжди, мудра порада, майстре, – засміявся вільнодій.