Шлях Сну. Ліс

Перше видіння про зелену квітку найбільше зацікавило Мелісу.

– Схоже на знаки Зеленого Духа, – замислено сказала вона. – За легендами, це вільнотвориця, яка колись була вільнодією Потоку, але потім усамітнилася і досягла найвищого розуміння сили Життя. Кажуть, що дуже рідко вона являється вільнодіям і дає їм частину своєї сили, закарбовуючи у своїх символах. Але підтверджень цьому вже давно не було, тому більшість вільнодіїв вважає це лише легендою.

– Але ти так не вважаєш? – Верес уважно подивився на подругу.

Вільнодія деякий час мовчала.

– Я бачила у майстри Ялиці квітку, подібну до тої, що описала Вільха… – нарешті сказала вона. – Але це могло бути щось інше.

– А ти не питала, що це за квітка?

– Не питала, – відповіла Меліса, а тоді з усмішкою додала: – У Ялиці на тілі немає жодного місця без візерунків. Якщо про кожний запитати...

І вільнодія красномовно подивилася на майстрів.

– Ну, вибач, нам пощастило бачити майстру лише в одежі, – весело всміхнувся Терен.

Верес теж всміхнувся, а тоді знову задумався.

– Тобто виходить, що у Вільхи є потенційна можливість підтвердити легенду, – вголос розмірковував він.

– Це не обов’язково було її майбутнє, – заперечила Меліса. – Їй могла відкритися пам’ять Потоку. А свідомість може показувати знання в різних формах.

– Може… – погодився вільнодій.

Друге видіння про пораненого Вереса, яке Вільха вважала найстрашнішим, нікого особливо не схвилювало.

– А яка саме червона квітка була у візерунках, – допитувався Терен.

– Я не роздивилася, вона дуже швидко перетворилася на пляму.

– Зрозуміло.

Терен задумався. Вільха не втрималась і спитала те, що бентежило її найбільше.

– Невже вас не хвилює, що Верес буде поранений?

– Чому ти думаєш, що це майбутнє? – спокійно спитав Терен.

– Дійсно, це може бути минуле... – погодилась Меліса і багатозначно поглянула на Вереса.

– Або символ, – додав Терен, а тоді іронічно всміхнувся. – Наприклад, одна відома нам червона квітка.

Проте Вільсі щось не давало спокою.

– Але ж там була я, – врешті сказала вона.

– Дійсно, моє минуле не повинно стосуватися Вільхи, – задумався Верес.

– З іншого боку, вона бачила суть всього, на що дивилась, – розмірковувала Меліса. – А дивилася вона на твою руку і візерунки твого Шляху.

– У будь-якому разі хвилюватися за мене точно не варто, – спокійно сказав Верес, звертаючись до Вільхи. – Щоб це не було, я не відчуваю нічого страшного. Але дякую, що розповіла.

І в останній фразі була не просто тактовність. Вільха відчула, що вільнодій мав на увазі, що вона могла нічого не говорити і це було б її право.

Щодо видіння з фортецею та хмарним небом, майстри мали схожі думки.

– Тут все вказує на розвиток талантів Повітряного Шляху, – першим висловився Терен. – Сірий плащ... В Шляху є багато технік керування повітряними масами. Правда ж, Вересе?

– Правда, – неохоче погодився вільнодій. – Тільки от для того, щоб повністю очистити небо від хмар, потрібен рівень не менше майстра Повітряного Шляху.

– Але ж я не можу стати майстрою Повітряного Шляху, – розхвилювалася Вільха. — Я вільнодія Потоку...

– Вільнодії можуть змінювати напрямки, – спокійно сказав Верес, думаючи про щось своє.

– Але я не хочу змінювати напрямок! – майже вигукнула Вільха, відчуваючи, що у неї забирають щось цінне, а вона, як дитина, тримається за нього і не хоче відпускати. – Невже я маю кинути Потік тільки через те, що в мене проявилася сила Повітряного Шляху? – з відчаєм додала вона.

– Не маєш, – відповів Верес. – Але якщо сила Повітря стане в тобі сильнішою за силу Життя, то в цьому є сенс.

– Але ж... – Вільха не знайшла що сказати.

Вона не розуміла, як маленький клаптик ночі міг так різко все змінити. Ще сьогодні вдень вона раділа новим здібностям, а тепер виявляється, що вони можуть стати приводом покинути Ліс, друзів... Вільха подивилася на Аїра, що сидів поряд. Він з розумінням дивився на неї, намагаючись якось підтримати.

Ще годину назад вони зухвало вирішили стати майстрами і єдине що їх хвилювало, як знайти сили це зробити. А тепер мрія про майстерність зовсім не тішила. Вона подивилася на Вереса. Він про щось думав. Але його спокій, який завжди допомагав у складних ситуаціях, тепер швидше лякав її. “Він мав би сказати щось заспокійливе, як завжди”, – по-дитячому ображено подумала вона. – “Хоча б, що все буде добре...”

Верес різко перервав роздуми і поглянув на Вільху.

– Вибач, ми занадто занурились у твої видіння, – сказав він. – Вони складні і неоднозначні. Але тобі варто пам’ятати, що будь-які знання про власний шлях тільки розширюють можливості. Вони не можуть обмежити твою волю і свободу вибору.

– А ще згадай, що вільнодії мають шукати силу, а не тікати від неї, – з усмішкою додав Терен.

– Тим більше, що це тільки одне з можливих тлумачень, а є ще багато інших, – Меліса теж вирішила заспокоїти дівчину. – І єдиний, хто може правильно зрозуміти справжню суть видіння, це той, хто його бачить. Тобі зараз бракує досвіду і тому нові знання та їх форма тебе лякають. Але дуже скоро ти навчишся правильно розуміти своє бачення і тоді твоя мудрість буде заспокоювати не тільки тебе, а й інших.

Вільсі одразу полегшало. Навіть стало дивно, що вона так розхвилювалася. Це ж, навпаки, дуже цікаво. Кожен, хто хоче знайти силу, має бути готовий до її появи будь-коли та у будь-якій формі.

Терен побачив, що Вільха збадьорилася, і перейшов до наступного видіння. Тепер всі міркували про дівчину з синіми очима.

– Синьооких дівчат я щось не пригадую, тому мабуть ця красуня чекає на тебе в майбутньому, – почав зі шпильки Терен.

– Нас має цікавити, як ця вільнодія пов’язана з Вільхою, а не зі мною, – спокійно відповів Верес, а тоді поглянув на Вільху і спитав: – А що ти відчувала до цієї дівчини?

Питання виявилося несподіваним. Вільха навіть не думала про це під час видіння.

– Не знаю... мабуть нічого... Просто спостерігала за вами. А потім мене вразила її сила...

– Вона ж не з Потоку, вірно? – уточнив Верес.

– Так, – впевнено відповіла Вільха. – Вона зі Спокою Води.

– Логічно. Могли б і самі здогадатись. – всміхнувся Терен.

– Сині очі це не завжди Спокій Води, – замислено сказав Верес. – Але згоден, тут можна бути певними, що в Спокої з’явиться сильна вільнодія. Або вже з’явилась, – додав він. – І мабуть у них з Вільхою перетнуться шляхи.

Ніхто не заперечував, тому перейшли до останнього видіння, в якому був хлопець.

– Про це треба розповісти життєтворцям, – одразу сказав Верес. – В цьому видінні є щось дуже суттєве.

– Порятунок світу, то завжди суттєво, – легковажно сказав Терен, але його погляд став гострим і пронизливим. – А цей хлопець тобі точно незнайомий? – спитав він у Вільхи.

– У видінні він здавався дуже знайомим, але насправді я його ніколи не бачила.

– А чому ти хотіла його зупинити?

– Так відчула… – розгублено відповіла Вільха.

– Зрозуміло, – замислився Терен.

– Тут мабуть не варто робити поспішних висновків, – виразно глянув на нього Верес.

– Згоден, – одразу всміхнувся вільнодій. – Ми вже й так Вільху замучили. Тому пропоную відпоїти її гарним вином і продовжити святкування, – додав він вже у своїй звичній манері. – До того ж, скоро зійде Срібний Місяць...

Ковток густого темного вина дійсно надав усім сил і вільнодії пішли утворювати третє місячне коло.