Ціна бажання

Богдан із задоволенням простягнув натруджені ноги та щільніше вкрився ковдрою. Вона пахла старим ганчір'ям, та добре, що в дешевій орендованій кімнатці вдалося знайти хоч таку. Як почався карантин, компанія Богдана залишила головних працівників, а іншим вказала на двері, у тому числі і йому.

Він пропрацював там лише три місяці й вельми радів, що потрапив у таке класне місце. Стажист в інвестиційній фірмі посада скромна, проте перспективна. Амбіцій йому було не позичати, тож Богдан не сумнівався, що з часом досягне тут довгожданого успіху.

Коли в дитинстві його запитували, ким він хоче бути, Богдан, не змигнувши оком, відповідав: «Мільйонером». Неважливо, як саме, але йому завжди хотілося мати багато грошей, щоби дозволити собі все, що заманеться. Наприклад, не випрошувати три місяці машинку на радіокеруванні, а відразу піти на ринок та купити. Не чекати на свята, щоб отримати солоденьке, а їсти шоколадки та цукерки, коли забажаєш.

Але найбільше хлопця мучила зверхність та зневага однокласників. Коли бачили його в одному й тому ж одязі цілий рік, чи коли він отримував у шкільній столовці безкоштовний обід, тоді як інші діти купували те, що хотіли. Ось тоді Богдан і заприсягнувся, що неодмінно досягне успіху та всім покаже, чого він вартий.

Скорочення застало його зненацька. Збережень вистачило лише на два місяці, та й то в режимі суворої економії. З гарної квартири довелося з'їхати, власник і слухати не хотів про скрутне становище хлопця та знижки, які роблять інші орендодавці. Буквально за кілька днів Богдану пощастило знайти підхожу за бюджетом халупу. Він ділив трикімнатну квартиру, що давно не знала ремонту, з іще двома хлопцями. Йому дісталася кутова кімната з облізлими шпалерами, радянською шафою, рипучим диваном, підпертим з одного боку книжками замість зламаної ніжки, та жовтою плямою на стелі.

З роботою було ще гірше, ніхто не хотів брати юнака з таким скромним досвідом. Він потикався по вакансіях та співбесідах, і лиш зневірився у власних здібностях. Богдан намагався поводитися впевнено та рішуче, наче герої голлівудських фільмів. Натомість рекрутери бачили його схвильоване обличчя, на якому вдавана усмішка змагалася зі страхом в очах. Вони ввічливо дякували йому й обіцяли передзвонити, але відповідей не було. Час стрімко минав, як і жалюгідні залишки грошей у гаманці. Тому, коли один із нових сусідів за келихом дешевого пива на кухні запропонував роботу кур'єром, Богдан радо вчепився в цю можливість.

«Нічого, це все тимчасово, — казав він собі, закидаючи на плечі об'ємний рюкзак. — Іноді сходинки йдуть униз, але потім завжди йдуть угору».

Та підбадьорювати себе ставало дедалі важче. Намагаючись заробити якомога більше грошей, Богдан брав усі замовлення, які міг. Бігати містом, мерзнути, мокнути, вислуховувати скарги клієнтів було важко. Він повертався додому виснажений і сил залишалося лише на те, щоби вкинути щось до рота та впасти на рипучий диван.

Ось і зараз шлунок приємно обтяжувала порція гарячих пельменів, запита пляшечкою пива. Через аварію в ЖЕК опалення виключили й, щоби зігрітися, Богдан купив собі маленький обігрівач, що мирно гудів на підлозі.

Працюючи кур'єром, хлопець паралельно продовжував шукати кращу роботу. Та кількість відмов росла, а декому відмовляв він сам. Розносити замість їжі наркотики йому не посміхалося, хоч і гроші пропонували добрі. Тому він дедалі частіше лежав на дивані та втикав у телефон, хоч інтернет тут був поганенький і часто підвисав. Богдан відкрив для себе нову соціальну мережу Тікток і міг запросто просидіти там кілька годин. Перегляд історій тисяч людей з усього світу робив його життя стерпнішим. Незнайомці подорожували, показували свої будинки, співали, танцювали, жартували, лаялися, і спостерігати за цим було цікаво.

Проте останнім часом Богдана непокоїло неприємне відчуття, що охоплювало його, коли він переглядав нескінченну стрічку контенту. Він проаналізував думки й зрозумів, що це заздрість. Він щиро заздрив гарним, успішним людям у Тіктоці, що жили в зручних апартаментах, їли смачну їжу, подорожували та могли собі дозволити годинами робити дублі, щоб отримати гарне відео.

Якщо спочатку такі люди його бісили, то згодом він відчув до них справжню ненависть. Вона посилювалася, коли Богдан помічав власні облізлі шпалери та тісну кімнату, що, наче труна, стискалася навколо нього. Але відмовитися від перегляду цих відео він не міг. То було життя, про яке він завжди мріяв: розкішна квартира, крутий автомобіль, обіди в ресторанах та дорогі покупки. Це перетворилося на свого роду мазохізм — з якоюсь збоченою насолодою він дивився на успішних людей, заздрив і не міг відірватися.

Богдан запевняв себе, що займається візуалізацією — уявляє своє майбутнє життя й тим самим робить його реальнішим. Він прочитав це у якійсь із десятків книг із саморозвитку. Та поки що нічого не мінялося. Сьогодні, коли замовник відкривав двері, на Богдана накинулася здоровенна вівчарка. Власник тварини вибачливо посміхався й запевняв, що Альма просто хотіла погратися, але дрижання в колінах хлопця зникло ой як не скоро.

«Так я починаю свій ранок, — невиразно розповідає юна мільйонерша. — Їм сніданок, який для мене приготували, приймаю душ (тут були кадри шикарної ванної кімнати), сідаю в авто (загарчав БМВ останньої моделі) та їду за покупками».

Богдан скривився, наче в нього заболіли зуби, та відкрив коментарі, щоб відвести душу. Так і є. На дівчину накинулися сотні користувачів, змагаючись у тому, хто дотепніше пожартує з її багатого життя.

«Не один я такий», — криво посміхнувся хлопець.

Йому стало трохи краще. Він змахнув це відео й оторопів. Замість наступного йому показали так званий лайв — коли хтось в прямому ефірі демонструє своє життя. Богдан не любив лайви. Зазвичай, люди творили всякі дурниці і йому це не подобалося.

Але цей лайв був іншим. Хлопець бачив напівтемну кімнату. Спиною до камери стояла людина й писала маркером прямо на шпалерах. Дивні значки вкрили майже всю стіну, оточуючи намальовану червоним чудернацьку зірку.

«Та це ж пентаграма! — здогадався Богдан. — Чого тільки не роблять люди, щоби привернути увагу».

Він перегорнув на наступне відео та трохи посміявся із котів, що падали з ліжок. Потім були танці, побутові сценки, ще один «успішний успіх» та фокуси. А далі йому знов попався той дивний лайв. Хоча, цей ще був і не дивний. Одного разу Богдан бачив, як двоє хлопців за гроші обмазували один одного сметаною, розбивали на голові яйця та обсипалися борошном.

Позаду камери, очевидно, стояв червоний ліхтар і кидав на стіну нервове світло. Поєднання темряви та червоного кольору пригнічувало. Загадкова особа продовжувала малювати на шпалерах, майже все вкривши дивними символами. Богдан уже потягнувся пальцем, щоби змахнути цю маячню, коли людина припинила писати й обернулася. Замість її обличчя Богдан побачив маску, зроблену напрочуд майстерно. Це було демонське обличчя, відразливе та гидке. Воно було темно-червоним, із, як здалося хлопцю, вирізьбленими на шкірі знаками. Очі горіли вогнем, а глумлива посмішка дратувала та лякала.

«Припини, це лише дешева маска з Аліекспресу та лінзи», — сказав собі Богдан, і це подіяло.

Звісно, що це була ще одна нещасна людина, яка заради уподобайок готова одягтися як демон і зіпсувати стіну.

«Ото батьки тобі зададуть», — зловтішно подумав хлопець.

Демон тим часом дістав з-за кадру аркуш паперу, на якому було щось написано. Наблизив до камери, і Богдан зміг розібрати закарлючки: «Здійсню одне бажання в обмін на вашу душу. Напиши в коментарі «Я продаю свою душу»».

«Яка дурня! — застогнав Богдан. — Ну ви б хоч щось цікаве придумали. А то продайте душу, напишіть коментар».

Він уже продав душу й тіло різним банкам, які свого часу люб'язно пропонували кредитні картки на вигідних умовах, а потім менш люб'язно вимагали погашення заборгованості. Він же не винен, що в нього тоді якраз зламався телефон, тож довелося купувати новий. Айфон, звісно, штука дорога, але це ж скоріше інвестиція, ніж витрати.

Демон тим часом лукаво посміхався і крутив перед екраном аркушем.

«Здійснити бажання - це добре, — зітхнув Богдан. — Покінчив би з клятою роботою, тісною комірчиною, яку здають, як кімнату, і зажив би новим життям».

Він мрійливо подивився у вікно, бачачи за темним туманом білі піски Балі та ласкаві хвилі океану. Сусіди вже, мабуть, вклалися спати, бо телевізор за стіною припинив нерозбірливо гомоніти. Богдан поглянув на час у телефоні й здивувався. Початок другої ночі, добре ж він засидівся за цими тіктоками.

Хлопець усвідомив, що через п'ять годин йому знову вставати, повертатися в мерзенну холоднечу, і його пересмикнуло.

«Все б віддав, щоби цього не робити», — застогнав він.

Демон тим часом тримав свою пропозицію та тицяв пальцем у слово «бажання».

«Чи справді продати душу?»

У душу та релігію Богдан не вірив відтоді, як у підлітковому віці побачив шикарний мерседес батюшки місцевої церкви, до якої разом із бабусею ходив святити паски. Тоді він зрозумів, що той священник теж хотів забагатіти, як і Богдан, лише йшов іншим шляхом.

«А що втрачати? Душу, якої немає? — запитав себе хлопець. — Невелика втрата, зате потенційний виграш надзвичайно вигідний».

Повертатися в реальність і готуватися до наближення ранку йому страх як не хотілося, тож Богдан відкрив коментарі. Аудиторії було небагато й ще ніхто не погодився на незвичну пропозицію.

«Що ж мені забажати? — міркував він. — Бажання лише одне, треба використати його розумно».

«Знаю! — хлопець аж підстрибнув на дивані, що невдоволено заскрипів. — Хочу, щоб усі мої бажання збувалися!»

Богдан засміявся.

«Як тобі таке, га? — подумки звернувся він до демона. — Шах і мат».

Хлопець мить зволікав, а потім швидко написав у полі для коментарів: «Я продаю свою душу».

Та поки його повідомлення відправлялося, під відео висвітився коментар від іншого користувача. Під ним відразу з'явилася відповідь від автора: «Прийнято».

«А ну ж, глянемо, що буде», — завмер в очікуванні Богдан.

Червоні сполохи стали сильнішими, вирізаючи глибокі тіні на обличчі демона. Глумлива посмішка розтягнулася до вух, очі загорілися пекельним полум'ям. Він клацнув пальцями.

«І це все? — здивувався хлопець. — Без ритуалів, без жертв? Ну так не цікаво».

І тут пентаграма на стіні спалахнула вогнем.

«Як ти це зробив?» — вражено вигукнув Богдан.

Тьмяне червоне мерехтіння, палахкотіння проклятої зірки почали лякати хлопця. Хоч він і запевняв себе, що це лише фокус чи якісь фільтри, йому стало незатишно й жарко. Він відкинув ковдру.

«Ну вас із вашими приколами. — подумав Богдан. — Я хочу, щоби це припинилося!»

Демон наче почув його, бо полум'я зникло так несподівано, як і з'явилося. Він ще раз клацнув пальцями, тепер обох рук, і лиш тут Богдан зрозумів, що чоловік (чи жінка) не відкидає тіні. Він ясно бачив червоні сполохи на стіні від невидимого джерела світла, але сам невідомий тіні не мав. Не встиг хлопець як слід здивуватися, як поряд із демоном з'явився срібний туман, що ставав дедалі щільнішим, доки не перетворився на примарну людську фігуру. Вона із беззвучним плачем підійшла ближче до демона й за мить всоталася в чорну каблучку на його довгому пальці.

Все це відбулося у цілковитій тиші. Демон переможно шкірився, а мерехтіння чорного та червоного діяло на нерви. Хлопець відчув, як йому стисло у грудях. Стало важко дихати, а серце заторохтіло, як тоді, коли на нього напала вівчарка.

Богдан із жахом кинувся до свого коментаря. Під ним червоніло повідомлення про те, що через технічні проблеми його не вдалося відіслати. Хлопець знеможено видихнув. Хто зна, що то за дивний лайв, але це було зовсім не смішно.

Богдан кинув телефон на підлогу та втомлено витягнувся. Дивно, але від хвилювання в нього дрижали руки. Як виявилося, він не був готовий продати душу, у яку не вірив. Чи вірив? Після того, що він побачив, хлопець уже не був таким впевненим. Він так яскраво уявив, як демон забирає частину самого Богдана, його особистість, що захотілося заплакати. Добре, що повідомлення не відправилося. Отже, у нього є ще один шанс на повноцінне життя, а цей лайв стане гарним уроком.

Богдан вимкнув світло й за хвилину заснув. Він не бачив, як на телефоні загорівся екран, як повідомлення про технічну помилку замінилося іконкою «Відправлено».

Під ним негайно з'явилася відповідь: «Прийнято».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.