Важка вода

Біля дверей зупинилися важкі кроки. Марія завмерла, її серце дрібно забилося. Заскреготів ключ і лунко, наче пересмикування затвора, брязнув замок.

— Марія!

Вона вже поспішала до дверей. Чоловік швиргонув їй у руки пакет із брудним одягом, скинув важезні, вкриті мастилом та іржею, чоботи, які вона чиститиме ввечері. Іван височів над нею, розглядаючи дружину з гидливістю. Марія в цей час тривожно вивчала вираз його обличчя. Губи, наче вирізьблені ножем просто в шкірі, міцно стиснуті, в очах сірий туман, а не ясна блакить. Жінка непомітно зіщулилася.

— Їсти давай.

Іван відіпхнув дружину вбік і пройшов до ванної. Заревіла вода, почулися звуки плюскання та кректання.

Марія на мить завмерла, потім кинулася на кухню. Усе було майже готове — глибока миска з борщем, у якому темною горою здимався шматок м’яса, хліб, сметана й чекушка. Жінка дістала з буфету чарку й налила в неї по вінці горілки. Борщ парував — чоловік любив, щоб той майже кипів. Собі вона кинула один-два ополоники та присіла з краєчка стільця.

«От якби ти з ванної не повернувся, — думала Марія. — Наприклад, послизнувся і гепнувся головою об стіну». — Вона побачила, як Іван заточується, безпомічно хапається довкола руками, з дзенькотом зриваючи клейончаті штори з гачків, і гепається на плитку. — «Чи щоб на заводі тебе затягнуло в механізм. Хоча ні, ти можеш скалічитися і мені доведеться тебе доглядати. Краще, щоб ти провалився в піч і згорів».

Марія раділа, що ніхто не може прочитати її думок, навіть чоловік. Єдине, що він не може контролювати, як уже контролює гроші, з яких їй видавалася сума на тиждень на закупівлю продуктів для смачних обідів. Якщо їй це не вдавалося, її карали.

— Ти зовсім тупа? Чи спеціально? — нависав тоді над нею Іван, щільно скручуючи руркою журнал із кросвордами. — Може, тобі подобається, коли я караю? Бо мені не подобається, але інакше ти ніяк не навчишся.

По очах Івана, у яких пломеніла лють, вона читала інше — йому подобалося. Він брався до покарання неспішно, смакуючи. Спочатку — голосом, щоб відчути її страх та покору. Дружина сама мала підійти та обрати скільки разів він має її вдарити. Потім у хід йшла газета. Для особливих ситуацій — важка і тверда, як залізо, рука.

Вода перестала шуміти. Марія застигла в кількох хвилинах болісного очікування. Двері розчинилися і з ванної кімнати вийшов Іван, шльопаючи по лінолеуму босими ногами. Він критично оглянув стіл та хмикнув. Важко всівся на табурет, зі скреготом підсовуючись ближче до столу, і взяв ложку.

Марія чула, як Іван їсть розпечений борщ, щедро поливаючи його сметаною, як випиває першу чарку й із задоволенням крякає. Її обличчя було незворушним, вона дивилася у свою тарілку, соваючи там ложкою. У голові, куди не мав доступу чоловік, дружина бачила, як він давиться шматком, хрипить з виряченими очима, соває руками, перекидаючи сільницю та чарку, доки не падає обличчям у тарілку.

— Сьогодні на роботі один загинув, — з насолодою сказав Іван, дивлячись Марії у вічі. — Впав прямо в піч, згорів майже миттєво. Майже, — додав він.

— Ти, мабуть, хотіла, щоб то був я, ге? — хрипко засміявся він, розпльовуючи червоні краплі борщу.

Марія мовчала.

— Не дочекаєшся. Спершу здохнеш ти. Потім я собі знайду нову. Я вас усіх переживу.

Марія мовчки совала в тарілці ложкою, перекидаючи картоплю з одного боку на інший.

«Зачекай, вода камінь точить», — сказала вона собі, як казала вже п’ять років.

Саме стільки вони були разом, її строк у пеклі. Звісно, коли починали зустрічатися, Іван був сама чарівність та уважність. Високий, дужий, він нього аж пашіло чоловічністю. Після весілля він показав себе справжнього. Контролював, із ким вона спілкувалася, куди ходила, що купувала, поки її існування не обмежилося квартирою, а точніше, кухнею та коморою для швабри. У його уявленні це було ідеальне подружнє життя. Чоловік приносить гроші, жінка забезпечує побут. І, звісно, в усьому слухається. Коли вона сказала, що хоче розлучення, чоловік із напрочуд ласкавою посмішкою пообіцяв її вбити. Марія йому повірила.

Іван доїв борщ, ригнув і з гуркотом встав з-за столу. Він нічого не сказав, навіть не глянув у її бік, і пішов до дверей. Марія почула, як він бере запальничку та сигарети, щоб викурити на спільному балконі.

Вона встала, вилила свій недоїдений борщ у раковину та почала мити посуд. На плиті закипів чайник. Марія дістала з глибини шафи трилітрову банку з кип’яченою водою і долила туди нової. Потім заховала назад.

Думка про вбивство чоловіка з’явилася рік тому й Марія здивувалася, наскільки звичною та комфортною вона була для неї. Без жодного відчуття сумніву чи жалю, ця думка звучала напрочуд логічно й рятівливо. Вона багато разів обдумувала як це зробити так, щоб її не запідозрили. Отруїти їжу? Знайдуть сліди отрути під час розтину і її посадять. Хоча чи буде у в’язниці гірше? Зарізати? Знов таки в’язниця. Підлаштувати нещасний випадок? Але в їхній квартирі ніщо не могло вбити її чоловіка. Тим більше, що вона була впевнена, що з ним ніколи нічого не станеться і він щасливо доживе до ста років.

Одного разу в газеті з кросвордами її чоловіка Марія побачила коротеньку статтю про шкідливість повторного кип’ятіння води. «Внаслідок цього утворюються небезпечні сполуки, які мають накопичувальний ефект і можуть призвести до захворювань», — писав автор.

Іван пив лише кип’ячену воду й біля ліжка завжди мав стояти повний стакан. Ідея пронизала її блискавкою. Вона наливатиме йому не просто кип’ячену воду, а кілька разів кип’ячену. Багато-багато разів кип’ячену. Ця важка вода підточуватиме його здоров’я, поки він не зляже, і ніхто, навіть розтин, не доведе, що винна в цьому дружина. Відтоді Марія щодня перекип’ячувала воду, доливала нову, тримаючи в голові, скільки кіл кип’ятіння та пройшла. Цю воду з потаємної банки вона наливала Івану. Щоночі дружина прислухалася до його дихання, намагаючись упізнати симптоми небезпечного захворювання. Тиждень тому він почав хрипіти уві сні. Чоловік сипів, наче чайник, який ось-ось закипить, судомно підіймаючи та опускаючи широкі груди. У ту ніч вона заснула з легким серцем.

«Не поспішай. Вода камінь точить», — сказала собі Марія.

Коли вона несла важку воду до спальні, у квартиру повернувся Іван. Він побачив стакан у руках дружини і схвально кивнув.

— Молодець.

Марія широко усміхнулася у відповідь. Сьогоднішня вода була закип’ячена в сімдесят п’ятий раз.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анатолій
27.02.2023 17:12
До частини "Важка вода"
Оповідання сподобалось, особливо назва, бо я знаю, що таке "важка вода" - це дейтерій і тритій - начинка водородних бомб. Марія була на вірному шляху.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше