Розділ № 1 Не послані долею

Стрибок – це рішуче і завжди в невідомість, тим паче на опецькуватих космольотах. Небовид розбурхує уяву, нашіптує відкриття та колись всіх нас трудящих порішить. Як рипнемося. Історія саме про це.

ЯТ-14, достобіса ошатне судно з усіма своїми системами,важелями, кнопочками, датчиками, комфортно злетіло (головне догори), побалувало виходом під трафаретку з атмосфери. Дупця розпочалася, як судно гіперплигнуло по ще не обкатаній технології. Не вірте папірцям. Перший раз – завжди боляче. У космосі теж. Але як завше, дехто переконливий і при посаді напередодні запевнив – це дуже безпечно, а ще більше треба.

Хмара часточок, розбурханих судном «made in Earth», молочним киселем засвітила чорнену пустку космосу. У хайтек-чортопхайці все дзижчало, тряслося та дзілінькало. Хвилі нищівних частот, з якими в лова чи піжмурки не побавишся, блукали коридорами ласо вистежуючи здобич. Два кандидати на поцілунок з безносою рятувалися пасивно – у захисних барлогах кіперсну, надійно пригвинчених у вантажному відсіку.

Найперш ЛітоПК запустив системи, а потім взявся за екіпаж. Всупереч плану затійників з Землі, спочатку увімкнувся робот і грякаючи покинув затишну капсулу. А мала людина.

Просто сталевий ще з фабрики тихесенько стояв в коробці, не пив і не гуляв з дівулями. Хоча хтозна. На мізерній від вуха дистанції, громохким синтезованим чоловічим голосом, з потайною відразою, робот виконав перший

пункт протоколу Пробудження.

– Вітаю на борту ЯТ-14.

Людина без настрою залаялась крізь бухикання, спльовуючи на підлогу бридку кашицю з мокроти, зубного нальоту та їжі.

– Відповідно до даних приладів, корабель перебуває у спіральній галактиці М-65, найближче до системи зірки Альджеба.

– Як голова болить. Ооо. Кажи, яке то сузір’я, бо я Лєв по гороскопу і якраз хотів сюди мотнуться.

– Відповідно до дан…

– Та всьо, всьо, тихо. Я, он, вже бачу. Точно. Льова!

Жилавий хлопець, десь - шось 25 рочків, з борідкою «аля місяць на жнивах» вдивлявся в ілюмінатори, які від напарафінених хекань вмить запотівали. Він спробував їх відтерти картатими рукавами уніформи, обійшовши усі 8 штук. Марно, навіть з плювачками не зарадило.

ЛітоПК розпізнала повітряну загрозу та підсилила вентиляцію, а робот продовжив:

– Альджеба входить до сузір’я Лева. Сузір’я - одна з ділянок умовного поділу небесної сфери. Як і астеризми не є науковим…

– Що ти мелеш? Якийсь в рейку бахнутий. Їй, богу. Ми пуд солі, бачу, не з’їмо.

– За моїми розрахунками, міра маси «пуд» у 65,5 разів більше за Вашу летальну дозу. Смерть через …

– Послав же Бог мені чорта звивини крутити.

– Відповідно до …

– Слухай ти, я три минути як очнувся, а вже хочу назад. Можна без оцих твоїх «відповідно»? І шо ти, як не людина? А, так. Мійпровтик. Звешся як карабашка?

– Я експериментальна антропоморфна модель D1, автономний робот п’ятого покоління мілітарного призначення, споряджений для освоєння космічних об’єктів.

– Ясно, що нічого не ясно. Чим відрізняєшся від інших?

– Серійним номером: 3.14.15

– Ні слова більше. Ти – Пі, а на свята ПіD1.

– Пункт 2.17 Правил польоту зобов’язує роботів з рівнем доступу «Дослідник» підкорятись члену екіпажу-людині з аналогічним статусом. Приймаю кодове ім’я. Відомості щодо Ваших даних відсутні у ЛітоПК. Вкажіть…

– Для тебе Пі, це раз кажу. Я - Людина.

– Вкажіть ім’я.

– Лан. Петя Шпатель я. Водички принесеш?

– Пункт 2.17 Правил зобов’язує роботів підкорятись людині з аналогічним статусом лише у місіях, а не в обслуговуванні.

– Ага. Слухай мою, - очі Петі, оцінюючи реакцію, заблищали, - Пі, знач, команду. Перевірити працездатність усіх систем, а спершу проконтролірувати запаси їжі, доставити сюди зразки на дослідження.

Робот підкорився. Та, повівся. Задоволений Петя розминався ходінням та потряхуванням затерплих членів. Ех, відчуття зовсім

не ті. Через бухіч? Невже старість вже постукала з ноги і в його хвіртку?

Чудасією, не інакше, двохметровий робот на гусеничному ходу безшумно ковзав космольотом, одно обертаючи болтовидну

голову на Петю. Він якраз влаштував імпровізаційне шоу «Видлубати пискіт із вуха» з перервами на зиркання втіхаря в бік

напарника, то на здобич непудрушника і мадзільника. Суцільний вороний окрас, загрозливі щупи з втроє довшими за людські

пальцями, личили цій купі металу. Безлік мигаючих, стобарвних індикаторів на корпусі, що сперечалися за увагу з дефіле зіроньок,

не позбавляли відверто погрозного враження.

З ним на плантаціях Венери лєчощурів пахкати, чи по Херсонщині вовчар

кавунових. Ні, то жорстко. Туди, артилерію бажано. Знову цей погляд переважання, він що направду заноситься?

– Та живий я, живий. Що з їдою? Ціла? Не злигається з хробаками? Не кружляє увиванець з цвіллю? Я то коли перевірю? Мені, до речі, всьо ясно. Ми злетіли в понеділок і тому все ракеті під хвіст.

Пі лазив в датчиках на протилежному краю рубки, навмисне ігнорував Петю та повідомив через репродуктор:

– Виявлена помилка. Координати стрибка не співпадають з базовими. Стороннє втручання у систему координування гіперстрибком. Збиті налаштування сповіщення Центру. Сигнал про допомогу після налагодження дістанеться найближчої колонії

Землі поза межами строку експлуатації корабля.

– По-людськи можна? Ну, шоб я догнав? – крикнув Петя.

– Місія провалена. Енергії на стрибок немає. Де ми ніхто не знає.

– Хочеш сказати, що я запіздаю на космобол наступної неділі? Ти шо? Я ж форвард вообще-то. Без мене, нашим, кубка не видіти як фізруку кубиків на пузі – занепокоєний Петя врешті підійшов до робота.

– Пункт 9.14 Правил польоту зобов’язує екіпаж при втраті спроможності виконати місію направити сигнал про допомогу

протокольної форми J.O. та перейти у кіперсон до прибуття рятувальної місії.

– Та нє, Пі. Ти щось путаєш. Чи баняком своїм не розумієш. Я не запізнюсь на матч. Я маю виграти, щоб Настюху вернуть. Ти знаєш, яка вона в мене красива? Отак дивися і пензель сам у руки проситься, щоб намалювати. А я ж не художник. Дивися і пісню хочеться написать і відразу заспівать, а з моїм голосом, люди відразу проситимуть Бога наслати десять кар єгипетських. Ти ж мусиш мені підкорятися, та?

Робот кивнув.

– Ну, то віник... Тю, тебе. Вінець еволюції наказує перестать нить і знайти поруч підходящу планету. Щоб затариться пальним і

ніштяками. А взагалі, взагалі, я зара баті наберу, всьо порішаю.

– Неможливо здійснити дзвінок. Неможливо через закони фізики порішать на цих відстанях.

– Ти батю просто не знаєш. Знаєш, як я сюди потрапив? По дзвінку! Сидим такі на днюхі, з сім’єю п’ємо, всі діла. А він такий: мій сто

вісімдесят другий сину, який хочеш подарунок? А я тоді з бабою поспорився, візьми і ляпни: в космос і подалі, світ побачить і себепоказать. А він: зара рішим. Альо, Космодромич привіт. Ти там кораблі з моїх полів десять років вже відправляєш, можна одну просьбочку? І всьо, Вупсєнь мені на грядки, я тут.

Пі демонстративно різко розвернувся та пішов у робо-справах, тихо декламуючи розділ Правил щодо корупції.

Ясна річ, не додзвонившись, Петя задрімав на кріслі, закинувши ноги на монітор, який як раз показував передачу «Пошуки місця посадки» на каналі «Нам всім Звізда». Через неспокійний сон, Петя випадково ногою щось там збоку натиснув, чим змінив алгоритми пошуку підхожої планети.

Як отримати неймовірне? Захотіти, пара смикань на зустріч. Туди, назад, і вуаля – у долі в бюстику рученята грієш. І це найлегше, за інше годі й братися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.