Розділ № 2 Любиш падати – додай у друзі постачальника соломи

Жодною мікросхемою Пі не міг допетрати. Аналіз! Аналіз ситуації! Як?

– Виявлено невідому планету, відстань півтора мільйона кілометрів, орієнтовний час прибуття дві доби на четвертій космічній швидкості За попереднім аналізом атмосфери є придатною для людей.

ЛітоПК не Петя, баляндрасами не нагодує.

Все ж, ця набридлива, бісяча людина корисна. – ЛітоПК, змінити курс! Відкриємо планету - гучно відтараторив Пі над вухом Петі.

І юнак як бухнеться з крісла! М’яко, як кішечка, але з грацією мішка буряків. Робот очікував безмежжя мату, але ні. Завбачливо, непомітно і загодя Петя наклюкався. І хропить. Не так гучно як ревуть воли про дефіцит у яслах чи двигуни при гіперстрибку, але досить, щоб розізлити Пі. Навіщо встановлювати дорожезний емоційний модуль та слати на шість літер з дурбецалом?

Вже як планета замаячила невідпорною колодою в оці, Петя прокинувся. Три супутника-близнюка оточили колом Альмаматер і обдаровували її віддзеркаленням сяйва двійка сонць, влаштувавши на планеті-знайді NONSTOPtheSUN-вечірку.

Їй личили безмежна зелень, густо посічена витинанками рукавів річок. Може і городина файно візьметься. Вишнєбанани, на крайняк. Монолітний лазурний океан суцільно простирався на колосальні простори, поцупивши у лісів більшу частину планети. Спершу атмосфера стрінула їх м’яко. Пі метався, звіряючи показники датчиків. ЛітоПК повідомила про пошкодження вірусом модуля автопілоту та увімкнула ручне управління.

– Пі, я за руль. Час знайомить з планетою. Сядемо,он, в ту яму.

– Це кратер.

– Кратер-шматер. Зара долечу і зависну. А ти кинь віброзондаж. Не стартувать же отпуск з лікувальних грязєй. Оппа,оп.

Корабель затрясся.

– Доводжу до вашого відома Петю, що ви зіткнулися з метеоритом.

– Та нічого ж не літало! Стука. Чуєш, обшивку здерло. Так, ти тут за старшого, а я піду огляну масштаби трагедії. Чорт, а в нас є захисне поле?

– Поле є, і навіть захисне. Тільки енергії на нього нема.

Чортихаючись Петя мотнувся все перевірити. В коридорі його наздогнала здогадка. Робот, що почав жартувати? Так сталося, що картина пошкодження відігнала ту думку, саме перед народженням якогось логічного з неї висновку, а тим паче інсайту, тож юнак не зупинявся як личить таким митям.

Місце пошкодження гарно проглядалося у вікно. Велике чорне коло як намальоване мазками гарі по вертикалі обрало собі

за середину дірку, до півметра в діаметрі. По ній, як по барабану бахкала залізячка, що трималася на парочці дротів. Шуміла

паскуда, щоб заявляти про своє існування. По краям діри зовсім трохи сочилась рідина. Але впізнати її, чи бодай кольору розгледіти, він не зміг. В місці пошкодження приладів нема,

зсередини ще купа шарів обшивки. Жити можна, звісно як обережно. Наскільки це дозволяє малокероване падіння без

захисту на чужу планету. Головне, є причина вижити, а інше пилючка. Повернувся до Пі із задоволеними очима.

– Фігня, кароч. Починимо. Вперед, моя дівчинко!

– Заспокойтесь. Керування не буде простим. Атмосфера тонше Земної. Хоча за складом ідентична. Це означає сильні вітри на

висоті.

– Та гуд всьо. Я в жнива на агрольоті і не так віражирував. Впораюсь.

Двигуни напружено ревіли. Система контролю пришвидшення не справлялася з компенсацією різких коливань

курсу. За штурвалом Петя рухався все швидше, ноги невпинно вовтузились по педалям. Ох, як він матюкався. Він бував в історіях і погірше, як тоді в кукурузнику, ще не перелампіченому на агрольот, умудрився потрапити у торнадо. Дотрясло, аж в Бога

повірив. Після відразу освідчився. А Настя йому гарбузямбу на! Сказала: ти гарний, багатий і веселий. Но вавка в голові і вічні

пригоди в графіках. Ше понаблюдаю за тобою, сказала. Стука, як же сильно стука та обідрана обшивка!

Миттєво лавіруючи при найменших заносах, Петя стійко тримав курс. До кратера вже не долетіти, мусять сідати у лісі. Он,

галявина. Робот завмер біля пульту з дренажем. А він міцний хрін! Е, ні. Закрив очі. Що це? Страх? Жашківських алкашів йому в

трактодронну бригаду. Очманіти. Подумати тільки: він вважав, що знає роботів. Спрацюються. Або ні. І вже скоро він жахне лазером по гордовитому жерстяному кумполу.

Від жорсткого приземлення потріпані перекриття жахливо заскрипіли. Зовні байдужий, Пі аналізував пошкодження.

Петя хвацько налаштував камери на круговий огляд, озброївшись примруженням та колесиком наближення обревізував околиці. Нікого. Прилади казилися. Втім, зарані правити заупокійну. Повітря просочилося назовні, але запаси це швидко компенсували.

Обшивка корабля десь трісла. Автоматика ще паше. Без ремонту не впоратися. Серйозніша проблема - силове поле, яке двома

ополониками живо їсть енергію, а її чортмає. А ще освітлення, опалення, вентиляція і купа приладів.

– Пі, приглянь за камерами. З пікаючого поки нічогосмертельного.

Оглядаючи машинний зал, Петя гучно цикав в уявному діалозі з конструкторами. Згоден, гіпердвигун – неабиякий, викруткою туди не полізеш. Але, але. Тут точно нагайдамачили

пару скирт бабосів. Він в полях пахав на надійнішій техніці. Та справе він все. Треба час, матеріали. Можливо він навіть пару

разків і наклюкається. До біса невизначеності! Останні напасті трапились, коли він не пив. Добре, фляжка з семом при собі. Смашний! От, казьонка, не то. Витерши губи, почухмаривши як мудрець бороду,

вдоволений станом справ, Петя повернувся до стернової рубки.

– Шо по тєліку? – на вході поцікавився Петя, втопивши очі в підлогу та витаючи в думах. Дуже даремно. Горе з тими думами завжди.

Пі крутився біля центрального столу з всім арсеналом:рушниці, гармати, розпилювачі і випалювачі. Крім бозонного пістолета, дуло якого зара Марсом гляділо на Петю.

– Ти шо твориш? Хто з нас п’яний? - хлопець ступнув ближче, але Пі демонстративно натиснув кнопку підготовку заряду.

«Завжди є час на вазелін», - любив при усіляких кіпішах казати Петін дід після видалення осколку міни внизу спини.

Повторюючи подумки цю банальщину, Петя трохи наблизився. Робот наказав стояти.

Петя слухняно підняв руки, а в думках помахав хустинкою затії полупаситься. Місця для маневру як льоду на тих двох сонцях, ще до кінця кроку робот вистрілить. І так прикро стало на Петіній душі, що без матюків марно описувати. Наче вилами поялозили по нетронутому кришталю на самій верхній полиці серванту душі.

Емоційний модуль шкодив. Страх спотворив бойову машину. Мертва блідість металу нині виблискувала тремором паніки.

– Мої наміри законні. Пункт 12.1.4.6 Правил польоту зобов’язує знищити корабель у разі неможливості захистити технологію

Гіперстрибку.

– Та ми вернемся. До неділі. Космобол, діваха. Я ж казав.

Пі покачав головою.

Відчувши вагання, Петя уповільнено зблизився, вторячи:

– Нам довго не протягнути. Усьо за бортом вказує на наявність життя. І хтозна, чи переживемо ми зустріч з тубільцями. Тебе

розберуть на намиста чи котеки, а мене з’їдять чи пустять на ліки для геморою. Або навпаки. Або навіть спитають куди хочеш.

– Коли людський ентузіазм вичерпається, доведеться думати про реальність. Ми жертви обставин. І хакерів. Хоча Ви тут лише посвоїй дурості.

– Розклад такий, що ти завжди можеш підірвати все, як наш план

піде чорту під кілт. Ідеальна істота, прийми природню ходу світопорядку.

– Ви готові передати право на експлозіціювання? Протокол 18?

– Та хоть 19.Усі забирай, але вислухай план!

– Спершу передача.

Під рясним дощем чітких вказівок, на трьох панелях керування Петя засвідчив біометрикою та промовив у трубочки

щось схоже на присягу у РАЦСі. Такає, що при пам’яті. В курсі про ризики і клянеться… А, ні, то зайве.

– Тепер о, всемогутніший, слухай план. Зара чинимо обшивку.

– Неможливо, відсутні запасні деталі.

– Обідремо зсередини. Потім я шаманю по сімейному рецепту певну комбінацію спиртів і сивушних масел, що здатна…

– Звучить як самогон.

– І смакує, і пахне, і дід назвав так, коли вигадав. При сильному обертанні вивільняє до 30 % потенціальної енергії. Ця, що Е=mc квадрат. Але краще уран чи плутоній. Бо пилять і пилять додому. Знаходимо, мутимо і зовсім скоро я на полях, а ти на іншому

космольотику бозна-де і бозна-навіщо тицяєш в когось пукалкою.

– Слушні аргументи, хоч їм і місце в аматорській фантастиці.

ЛітоПК перервала їх радісною новиною про відсутність довкола корабля загроз. Зафіксовано лише рослини.

– А це вже стрьомно – оцінив звіт Петя і вимкнув затратний моніторинг.

Нутро Петі прохало активностей і він швидко заарканив Пі затією пошаритись. Одягнутий у свій, як він виразився, парадно-вихідний костюм, Петя, разом з Пі, який начепив зброю та інструмент на магнітну пластину справа на корпусі, вирушили назовні. Здобутий по ланах всієї Сонячної системи імунітет захищав Петю надійніше склерозу від образ на колишніх.

Владущу тишу порушували попсові пісеньки вітрів з листвою на бек-вокалі, та інші звуки стривоженої першим візитом землян

планети. Петя швидко здався внутрішнім поривам. Він - син полів.

Розчепіривши пальці грабельками, присівши, він із зусиллям волочив ними по ґрунту, зарослому невисокою густою травою,

схожою на мишій чи пирій. Потім як ковшем екскаватора загріб пухкий кавалок землі - весь пронизаний однаковими пучками

тонкого коріння. Пі кликав рухатись далі, а Петя не міг струсити з руки настирливого корінця. Як кавунець причепився, їй Богу. Він

швиденько обстежив траву і та теж не захтіла вписуватися в рамки, розставлені в голові землянською своячкою. Не хтіла пружинити під ногами. Травинки слухняно припадали до ґрунту, але кількоро митей і вони знову по стійці «смирно». Нагадавши з

інтонацією «рвати-метати-тобі далеко іти» про ремонт, Пі відвадив юнака від дзен-ігрищ з травою.

Вони знайшли в обшивці декілька пошкоджень, водночас з обережністю вишукували в горизонті ознак життя.

Призвичаївшись, парочка почала ремонт.

Спершу виходило багато заминок, через недовіру робота до ідеї лагодити все у нехитрий спосіб. Перші звершення переконали Пі, і все пішло жвавіше.

Через шість годин кипучої роботи Петя оголосив перекур і почимчикував на камбуз обідати. Пі залишився. На невисокій гірці, з чудовим оглядом, тримаючи напоготів рушницю, він якнайкраще розставив панелі сонячних батарей і запустив на всю алгоритм прогнозування місії. Шістдесят на сорок шансів, що місія пройде успішно. Прийнятно.

Зарядившись на повну, занепокоєний шкідливим впливом етанолу на орієнтування у часі людей, Пі зібрав інструмент та повернувся на корабель. Гармидер всередині кричав: щось не те. Клятий аватар

розібрав обладнання, тут і там, але навіщо? І де сам? ЛітоПК підказала шукати біля двигунів. Неприємні прогнози. На максимальній швидкості Пі дістався машинного відсіку. Над розібраним вручну ядерним двигуном, у гамаку з переплетених товстезних силових кабелів, прямо у скафандрі Петя давав знатного хропака, перевершуючи навіть гучне фуркотання невідомого приладу у формі як бублик, що лежав прямо під гамаком і з нього сяяло чимось радіоактивним. І то не пусті слова, вбудований лічильник Гейгера співав як сильно тут поруч не можна хропіти людям.

Різноякі думки роїлись у робота. Він хоч рукавички одягав? Чи з іонізуючим випромінюванням батя теж колись порішав? Ага, в період зачаття. Виміняв у долі захист замісто манер та інстинкту самозбереження. Цей модуль емоцій так дивно працює. Але з ним явно веселіше. А от з розібраним двигуном вони нікуди не злетять,

тому … сто із ста, місія провалена. – ЛітоПК, запустити систему самознищення.

10,9,8,7,6,5…

Відлік потужно лунав приреченим кораблем. Петя дрихнув.

4,3,2,1.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.