Розділ № 4 Гарно йшли, красиво, шкода не тудою

Цим світом правлять рослини. Ні, не ті, що лопухи чи кульбабки обабіч стежини ростуть і максимум мріють потрапити у відьомські зілля, а не в паскудний гомеопатичний сироп від кашлю. Тутешня флора пристойно розвинулась. Мова, суспільний лад, всі діла. Навіть столиця, де живе, охороняє і доглядає сакральну Сферу вся із себе Альфа. А в Сфері ще одна, але менша. І от вона вже повна енергії. Як біогодинник доцокає Альфа жертвує себе Сфері, звідти виходить нова Альфа. Баш на баш. Нічого наче не мінялось, а ні – живуть собі файно далі.

За ясні очі землянам те чудо природи ніхто не віддасть. Петя пообіцяв файно порозпинатися, як він може. Пі підтримав ідею. П’ять хвилин у діалозі з Петьою і всяка мало мальські розумна істота зробить усе, щоб здихатися селищного Геродота.

Як на зло, майбутній шлях пролягав жахливо густими куширями з високих чагарників. Пі не вірив туземцю, тож розмістив його в ар'єргарді, сигналити куди рухатись. Роботу час від часу доводилося прорубувати ходи вбудованими мотокосами. Петя розкручував Пашу на нові відвертості. Той у відповідь ніс ахінею. Здавалося, що цей світ марудний і тюльку про нього довго не потравиш. Густина хащів хаотично мінялася. Ділянки, де можна йти вільно, а де треба чекати на доки робот почикриже затори, змінювалися одна за одною кожні кілька чиюсь неньку поминальних метрів.

Перед стіною з особливо принципового чагарнику Петя наздогнав Пі і випадково бемкнувся об нього шоломом. Пі вже хотів почати розбір польотів. Так, від нудьги аби помилуватися розгніваним Петею, але за мить під ними розверзлася земля, і вони полетіли донизу осібними слизькими кишками. Вхід у номер, не комфортніше двозіркового напівлюксу на азовському побережжі, замкнувся швидше, ніж підлетів Паша.

Робот не зміг затриматись могутніми руками. Петя теж спробував, але не через те, що фаталіст, а просто щоб не стерти мерзотний костюм припинив. Хоч це і падінням не назвеш. Швидкі та міцні відростки виринули гурбою нізвідки та без добридень повідбирали у падаючих зброю настільки хутко, що і робот не встиг відреагувати.

Коли покатушки скінчились, вони досягли дна з в’язкою і смердотною жовтою рідиною, якої до візиту хтось напустив на рівень щиколоток. Оглядівшись, і чітко уяснивши, що це не Монте-Карло, кожен у особистій камері дотумкав, що місця навколо не більше квадратного метра. З перестінків долу стікала аб`юзерськи налаштована волога. Першим озвався хлопець:

- Пі, а нас їдять.

На диво, звук і світло, на відміну від гостювальників, легко долали ці мембрани.

- Ви помітили, що стіни зволожуються? Схоже на шлунковий сік. Я спробую вогнемет.

- Лише на пів шишечки давай. В моєму напрямку. Костюм захистить. Має. Або ні і на сніданок їм дістанеться копчений сільський хлоп.

Розвернути руку Пі не міг, тому втягнув її до кистей, благо конструкція дозволяла та витягнув у напрямку Петі. Мембрана піддавалась тиску, проте не рвалась. Пі не мав в настройках вогнемету потужності рівня "Ви бозна де, вам не холодно, не темно, але хочеться ватри для нотки інтиму", тому трохи перестарався. Вжарив як Торквемада по маврам, але не так сильно як Сталін при Червоному ренесансі.

Дарма вони втнули цю витівку. Мембрани витримали, а рівень їдкої речовини швидко зріс. За розрахунками Пі, його роз'їсть відразу як здасться верхній броньований шар, а це за сім хвилин. А Петя? Хлопця не стане дуже скоро.

-Пі, нам хана? Пахне як оцет.

-Так. Ви що живі? – мовив Пі, вивівши перед собою лазерну проекцію відліку часу до миті «Приїхали зайчики».

- Не дочекаються. Я кар’єру космонавта не для смерті у ямі задумливості починав. Є ідеї?

- Помоліться, як вірите в бога.

- Ти що вже скис? Така сильна кислота?

- Як є план, кажіть відразу, не час жартувати.

- Сміх продовжує життя, чув?

- Не у кислоті!

- Ну, тут ти правий. Кароч. Тобі потрібно мене сильно вдарити…

- Залюбки!

- Та дослухай. На костюмі ззаду, справа зверху випирає капсула. Там запаси для фільтра. Така жостка щьолочь, що капець. Я хочу, щоб ти мене жахнув туди …

- І?

- Побачиш, що «і». Видно, що духовку вдома від витяжки не відрізниш.

Петя почав задкувати, з усіх сил протискаючись через мембрану до Пі. Робот відвів руку аби завдати найбільш амплітудного удару. Зближались повільно і з потугами, але от ще пара секунд і Пі ударив чітко по інструкції у помітний горбик на спині. Пролунав тріскіт скла, капсула взялась радіальними тріщинами, а Петю відкинуло в протилежний бік плазом з головою в кислоту.

Він швидко випурнув, а рідини вже по пояс.

- Пі зберись, твою робомать і засади нормально. Кислота вже лоскоче там, де я цього не люблю.

Повторна спроба минула на ура з плюсом. Капсула зі свистом розлетілася на друзки. Бранців миттю з шипінням оточила цитринова піна, мембрани між ними поволі роз'їдало. Озброєний інфрачервоним зором, Пі схопив з дна лежачого Петю, струсив, і той отямився.

- Що далі? Аналіз показує велику частку легкозаймистих газів навколо.

- Можеш трошечки вогнику дати? Наче на підкурить.

-Ні. Вогнемет не має таких налаштувань. І я перекрив всі отвори для уникнення корозії. Ця піна не кислотна, але також нас роз’їсть. За три години.

- І на що ти тільки годний, скажи? Потримай фляжку.

Робот з відразою прийняв ношу, а Петя не пойми звідки дістав запальничку.

- Де ви її взяли?

- Батя підігнав. Гарна, скажи?

Пі не встиг повторити питання чи насолодитися дизайнерською вигадливістю моделі «BNL» від «Zippo», бо Петя крутонув кремнієве коліщатко, породив букет іскор, які без вагань нагадали піні її суть. Вона - нестійкий горючий газ. Газ – птиця вільна, поверхонь не жалує, заповнює увесь доступний простір і при найменшому блищику зачинає ворушкий броунівський вальс.

А тут безвідмовне фірмове «Zippo». Газ запалав і не захтів ділити пастку з космонавтами, тож жовтогарячим стовбуром кинувся догори до інертних родичів. Насправді засяяло більше кольорів: білий, жовтий, червоний, блакитний, фіолетово-рожевий, та навіть зелений, але в ці не калінікулярні часи, невимовна краса палітри оминула зорові сенсори землян. На відміну від ударної хвилі, яка дуже швидко навздогін вижбурнула невільників. Літати приємно, але Пі хотів, щоб його некріпкий тілом, та певно і розумом, компаньйон ще трохи попереводив кисень.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Скрипка
14.05.2022 08:13
До частини "Розділ № 4 Гарно йшли, красиво, шкода не тудою"
Ахахах, ну тут вже орнула вголосину, не витримала🤣🤣🤣