Розділ № 5 Не людина кращий друг людини.

Аби на цій планеті будували хрущовки, то в польоті вони якраз би підлетіти до балкону третього поверху, де нині стовбичило не заспане падло в сімейках і алкоголічці з цигаркою, а парив Паша. Він перехопив їх сильними і слизькими щупами, посміхнувся та обережно спустив на землю.

На твердій землі врятованих чекала несподіванка. Цілих дві. Фігурки з рожевого матеріалу. Того самого, що точно не шовковиця. Петя вийшов краще, з глибокою деталізацією, а моделька Пі виглядала зловісно, через вирячені очі та великі гіперболізовані руки.

Тишу порушив Паша:

- Язв. Я зробив.

- Дуже мило - сказав Петя, стримуючи блювотні позиви.

- Дуже підозріло - прошипів Пі.

- Чуєш Пі, а де моя фляга?

- Випустив, коли схопив вас.

- Ти,ти… це зараз серйозно?

Пі кивнув. Паша теж, але просто за компанію.

Ошелешений Петя відкрив гермошолом, відвернувся від напарників, зробив три глибоких дихання з затримкою в пару секунд. Розкисати зараз не можна, він взяв себе у руки і став креслити на місцевості круги ногами. В десяти кроках зліва на дереві він надибав підхожу ліану, оперезався нею та вручив інший кінець Пі.

- Я в яму, а ти тримай. І зброю пошукаю. Не варто котити бочку на Альфу з попенгагенами наголо. Не вважаєш?

- Ваш план безглуздий. Я пропоную повернутися за зброєю. І знову рушити.

- Дурний твій план. А значить не обов’язковий для виконання. – наворотив юнак і пригнув спиною назад.

Петя поблукав ямою, в якій виявив купу неглибоких розгалужень з нерозчиненими до кінця мембранами. Минуло з півгодини і Петя вибрався з флягою, двома рушницями та гарним мотком порізаної стрічками мембрани. Чудовий привід порадіти - зброю не роз'їло. Мембрана та взагалі при світлі дня, скручена туго в багатошаровий рулон на цурпалок сала дуже схожа. Ще й з віддавала димком. Петя прицмокуючи приклався до фляжки, втримуючись аби не перекусити пахкою здобиччю.

- Може Вам не варто пити на місії?

- А хто буде нас спасати? Ти, Електронік? Чи наш гуру інсталяцій?

Пі мовчки відійшов витинати шлях. Він визначив собі не терпіти пиятики і кожного разу робити зауваження. Паша подався за ним, пояснюючи дорогу. А там і Петя рушив слідом, розглядаючи скарб.

Промайнуло не більше чотирьох хвилин і як по клацанню пальців, за наступним зрубаним кущем виявилася ріка. В центрі вона суцільно поросла пласкими лежачими овальними листками з салатовими пластинами та фіолетовими жилками. Пі обернувся, щоб оцінити пройдений маршрут, але вже на п’ятдесяти метрах позаду кущі повністю заросли.

Паша сказав, що треба перейти цю ріку вбрід. Ширина десь сімдесят метрів. Але як з течією чи глибиною не ясно. Ще загадковіше виглядав мерехтливий зеленкуватий туман, який звисав над гладдю ріки посередині.

Петя відламав патика з найближчого дерева і обережно поштрикав ним з берега в сіру воду, але та вперта, показувала не дно, а характер. Вода помітно роз’їла дерев`яшку.

- Язв. Отут я не пройду. Захисний слиз не врятує. Ваші оболонки може і впораються. Туман - це не пар, це продовження рослин. Ці тоненькі нитки з ядучим дотиком йдуть дуже високо. Мені не облетіти.

Перетирали план довго. Паша казав, що через водойму найкоротше. Земляни не хотіли втрачати броню перед боєм. Зрештою Петя витягнув з провідника, що як йти бережком - знайдеш і вужче русло. Ковиляти довше, але кислота не роз'їдатиме тебе як іржа кузов покинутої автівки. Так і порішили.

Валандати піщаним берегом значно легше. Петя запропонував роботу навзаєм перевіритися. Пі, після виходу з стану афекту, не став заперечувати. Пара мікротріщин в костюмі та пошкоджені датчики на гусеницях. Стан задовільний, але плескатись в кислотному тумані, то нині однозначно зайва косметична процедура.

Навіть біля води, жодних ознак життя. На фоні зелених масивів Пі углядів вершину гори. Звідти він точно огляне місцевість і вирахує короткий шлях. Компанія рушила туди, попри заперечення Паші щодо відхилення від маршруту і варіанту втрати його з кінцями. Рубати ходи майже не доводилось. Чагарники траплялись рідше, а ті хирляві, що перегороджували шлях, Пі легко зрізав.

Після чергового циркумцізіо кущику, посеред голої розложистої рівнини вони побачили на скелі здоровенний риб’ячий скелет, що боком лежав з хвостом плиском прямо до них. Метрів сто не менше. Два плавці зверху, чотири по бокам, ребра нічогенькими дугами окреслювали величінь хазяїна. Біля голови об’ємистий спинний плавець дивацької форми – прямокутна платформа вкрита шипами. Як і для чого таке створила природа? Атракція протилежної статі? Маршрутка тубільців? Від якої ДТП рибка відлетіла до сюди? Водні автобани дуже далеко.

Чітким колом під скелетом ріс високий чагарник з синіми рівними стеблами та чорними лискучими шипами. Він надійно захищав підступи до скелету та залишав лише один вузький прохід всередину.

Це точно вирощений зумисне полісад, а значить вони мають справу з розумними та злагодженими істотами.

Довкола панувала тиша, якій вдало акомпанували тертя віт дерев і загрозливе півголосне брязкання чорних шипів на кущах-охоронцях.

Паша стояв, а робот і Петя з зброєю наготові кинулись вивчати знахідку.

Нікого. Біля самого входу Петя вдарив краєм прикладу по стеблу з шипами, яке заважало пройти. Приклад відрізало чітко по лінії дотикання.

Вони зійшли по хвосту декілька метрів зовсім без пригод. На сьомій від початку кістці зліва, на висоті один метр сорок сім сантиметрів Пі натрапив на скупчені сліди від укусів, про що гучно повідомив Петю, який це проігнорував та пішов собі далі в пошуках цікавіших за сантиметри речей.

Зайшовши за ріг, перед головою Петя помітив різних розмірів собачі скелети чи подібних істот. Одне на одному, у великій жаскій купі. Але лише кістки, жодного шматка плоті чи шерсті. Гора, крім дихання Петі на коротку мить, цілковито перекрила вхід до голови.

Кістки без пошкоджень. Петя мав побачити голову зсередини, щоб зрозуміти навіщо жорстокість як на аутодафе. Хапав обома руками, брав цілі оберемки кісток та кидав у бік. Знову і знову. Потім розгрібав прикладом рушниці. Кістки цокались і хрустіли у страшній мелодії, жорстоко і безжально написаної партитури. Петя вже прокопав хід до голови, коли підійшов Пі і вирішив допомогти. Він глянув на робота з усмішкою, в якій намішалися вигук «Еврика» і бажання таліону. Пі наказав відійти, витягнув максимально руки, активував на пальцях гаки, швидко обертаючи які, розчистив хід.

На вході, зліва і на долівці вони виявили велику чорну пляму гарі з цятками прозорої рідини, що мутним холодцем ставила більше рясногранних питань ніж дохідливих відповідей.

Аналізатор Пі безпорадно пропікав мелодію капітуляції. Неабияк здивований робот знову і знову повторював даремний аналіз, а Петя ринувся далі.

Череп сягав розмірів двушки покращеного планування в столичних ЖК, але Петя не зайшов далі, ніж чув Пі. Оминувши кімнатку з копицею прілого сіна, пропахлою росою, сечовиною, димом та чимось відразливим, Петя потрапив у велику залу, центр якої прикрашала сповнена лише загадкової пустоти сфера. Вся у діромахах, вище нього. Відтінки нестійкої прозорості змінювалися при найменшому поруху очей. Воно точно живе. Величне. З тріпотливо пульсуючим обширом всередині. В центрі почався симетричний рух розмитих частинок рожевого і синього світла, які кружляли все більшими колами з наростаючим гулом. Петя заворожено наблизився.

Заїхав Пі, який крикнув хлопцю повернутися. Та хіба той чув? В світлячках вирували магія життя, первозданна космогонічна мелодія, нічого і все відразу. Коли Петя з розпростертими обіймами наблизився впритул, куляста райдужна блискавка вгатила його по правій руці.

Від потужного враження Петя відлетів до стіни, гучно об неї цокнувся, впав, після чого повзком, впрохуючи лихослів’ям у долі шанс, ретирувався подалі.

Робот газонув ближче, і без вагань вистрілив по сфері плазмовим вогнеметом. Та зашипіла як киплячий чайник, але Петя розчув стогін живої істоти. Він спинив Пі, коли терпець увірвався, а пів сфери вже розтануло.

- Пі, я не певен, що ми вчинили правильно.

- Ми мусили, воно вас атакувало. Відповідно до Правил…

-Не починай. Я зроду нічого гарнішого не бачив. Причім тут твої-мої правила?

Робот не знав, чому він зробив все правильно за протоколом, відповідно до ситуації, а почував себе не правим. Пригнічений Петя та збентежений Пі мовчки вийшли з черепа, де зустріли спокійного Пашу. Його звичні плавні нахили голови додали, хоч і без умислу, зовнішнього осуду каверзі космонавтів.

- Язв. Що трапилося?

- Дали джмелика там, де прохали руку допомоги.

- Язв. Я не зрозумів. – Паша глянув на Пі.

- У мені записано всі лінгвістичні знання Землі, але я теж не розумію. Хоча відмічу, від старту місії підбір слів у Петі поліпшився.

Петя оглянув усе навколо, харкнув вбік, пнув правим носаком маленьку собачу кістку з своїм же плювком, та лаючись виклав здогад:

- Їх знищили. Жорстокі виродки повбивали усіх. Без винятку. Це кислота, або ще гірша нісенітниця. А ми дуетом, від душі так, як виходить тільки у аматорів, зіграли барабанними паличками кривий ритмічний малюнок на кришці домовини. Бог знає чи є ще такі істоти тут. Але вони йшли на смерть. Всі полягли тут. Жодного боягуза. Це варто поваги. Що скажеш Паша?

- Язв. Не бачив раніше їх. Може, і в правду – це єдине плем’я. Мабуть вони розізлили рослин.

- Місцеві рослини таке можуть? – запитав Пі.

- Язв. Так, можуть.

- Я зараз. Перевірю дещо. – Знервовано кинув слова Петя та бігом повернувся до черепа.

- Це безглуздо. А раптом в нього ще раз поцілять?

Петя вернувся, сполотнілий і мовчазний.

- Ви розкажете, що побачили?

- Так. Це погана планета. Я бачив багато мерзоти. Але така гидотної, плюгавої, брудотної, потолочної підлості… Маю терміново забратися звідси.

- Дуже погано?

- Ти мені скажи. Там бляха діти цих псів! На плетених ковдрочках з сіна. Таблички поцарапані біля кожного, як зошитки. І на стіні дошка з домашкою. Тільки вони її вже не зроблять. Бо мертві. Сама згарятина. Все йдемо. Ні секунди зайвої тут не проведу. Куди йти?

Очима на мокрому місці, на краю хребта він знайшов одиноко лежачу, ту саму кістку, яку встиг обплювати та відфутболити. Нерви на межі, а в голові каша-малаша. Він відвів ногу назад, зібрав накопичену лють та вдарив. Інерційні підсилювачі костюма спрацювали занадто добре і абсолютно невчасно. Нога полетіла високо догори, він за нею, але донизу. Прямо в хащі колючих сухих чагарників. Метрах в чотирьох, на протилежному боці розлогого хребта, Пі разом з Петею визначали маршрут до єдиного видимого просвіту у суцільному колі туману, тому не встигли нічого вдіяти.

Зреагувати? Пі встиг лише скрикнути:

- Подушка безпеки. Активуй кляту подушку.

Коли востаннє летиш з висоти, час уповільнюється. Не пролетівши і півтора метрів з чотирьох до гарантованої смерті Петя двічі даремно вдарив себе в груди по клавіші активації подушки безпеки. Згадав чотири коліна виробника цього костюму і третій розмір дівчини, задля якої звалив із Землі.

А ще образливі слова фізика перед контрольною у шостому класі: «Ти тупіший за ебонітову палочку, просто повтори усе багато разів».

І він силкувався. Бах, бах, бах. Швидше ритму серця. Гуп! Гуп! Гуп! Швидше ніж стеряв надію. Не виходить. Ще два метри. Не більше. Надії більше нема.

Перед очима й далі швидко пролітало життя. Злети і значно частіші падіння. Смородливий сиротинець, жахи якого з часом стерлись з пам’яті, хоча він у таке не вірив. Усиновлення і суцільні трудодні після з братами. Перші дівки, перша типу любов, перші набиті шишки і лиця. Общупав себе. Фляжка з найдорожчим на місці. Знову спогади. Найкращі забиті голи, виграні кубки з космоболу. Стрибок за Коцею, і відразу стрибок Коці прямо на груди у сні, а воно вже дебеле тоді виросло, а ще з тою механічною лапою. Різко видихнув, як того разу та відкрив очі.

Це кінець всьому. Він хотів гострих відчуттів. Отримав. Сльози на очі застилали дивовижно прекрасне небо чужої планети. Яке воно гарне. Майже як очі Насті. Ні, далеко не такі. Зовсім не такі. В них… Тільки і заради них. Хвастливий, цинічний, жорстокий, він, ставав здатним на вчинки романтиком. Блакиті цих очей більше не станеться у його миттях. Усе?

Різкий удар в бік. Наскільки сильний, що печінка миттю зібрала саквояж та зібралась на вихід через верх. В роті з’явився металевий присмак крові, солоний і кислий водночас. Петю скрутило в рогалик та відкинуло за три метри від смертоносних хащів.

Перед втратою свідомості, крізь полуду шоку Петя помітив як в колючках розтанула довга ультрамаринова істота в дрібну сліпучу цятку. Друг? КМС з боксу, не інакше. Хтозна, що тут відбуватиметься, а він у відключку.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.